10 грудня 2020 року
Київ
справа №9901/481/19
адміністративне провадження №П/9901/481/19
судді Верховного Суду Стародуба О.П. щодо рішення Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №9901/481/19, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ голови Вищої ради правосуддя від 26.07.2019 №360-к "Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 ". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд виходив з того, що Закон №1798-VIII чи інші закони не передбачають такої підстави для звільнення чи припинення повноважень члена ВРП як скасування Президентом України відповідного Указу про призначення особи на цю посаду, суд дійшов висновку, що Указ Президента України від 10.06.2019 №359/2019 не є тією обставиною, з якою Закон пов'язує наявність підстав для відрахування члена ВРП із штату відповідного органу.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що законної підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади члена ВРП чи припинення його повноважень члена ВРП не було, а тому видаючи спірний наказ відповідач діяв не в межах повноважень, визначених законодавством, у зв'язку з чим такий підлягає скасуванню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, Суд виходив з того, що скасування наказу голови ВРП від 26.07.2019 №360-к "Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 " фактично відновлює правове становище, яке існувало до винесення зазначеного наказу, та у повній мірі відновлює порушене право позивача. Скасування наказу, що не відповідає положенням закону, є достатнім способом захисту прав позивача.
Відповідно до частини 3 статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо даного рішення.
Так, відповідно до статті 1 Закону «Про Вищу раду правосуддя» (далі Закон №1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
За правилами статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень
Позивач у цій справі звернувся до суду з позовом, у якому відповідачем визначив безпосередньо ВРП.
Водночас, зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом оскарження у цій справі є наказ голови ВРП.
Відповідно до статті 22 Закону №1798-VIII голова Вищої ради правосуддя з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження
Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 Регламенту ВРП рішення ВРП та її органів ухвалюються у формі рішень, ухвал та протокольних ухвал. Рішення ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні Ради у пленарному складі чи її органу, якщо інше не визначено Законом.
Таким чином, оскаржуваний у цій справі наказ не є актом ВРП, у спірних правовідносинах ВРП як конституційний, колегіальний орган не здійснювала публічно-владні управлінські функції і рішення, спрямовані на реалізацію цих функцій, не приймала.
За таких обставин, безпідставними є висновки про те, що саме рішенням ВРП порушено права, свободи та законні інтереси позивача, а відтак, з огляду на приписи статті 5 КАС України, підстави для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог до ВРП були відсутні.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12.12.2019р. щодо предмету оскарження у цій справі, були зроблені за наслідками перегляду процесуальної ухвали про направлення справи за встановленою підсудністю і мали обов?язкове значення виключно в частині обов?язку прийняти справу і продовжити її розгляд, однак не були обов?язковими для прийняття рішення по суті позовних вимог.
Крім того, статтею 19 Закону №1798-VIII передбачено умови, за яких особа набуває статусу члена ВРП та набуває відповідних повноважень.
Так, за змістом наведеної норми особа, обрана (призначена) членом Вищої ради правосуддя, складає присягу.
Член Вищої ради правосуддя складає присягу невідкладно після обрання (призначення) на посаду перед органом, який його обрав (призначив).
Член Вищої ради правосуддя набуває повноважень з моменту складення присяги.
Таким чином, статус та повноваження члена ВРП особа набуває за наслідками його обрання (призначення) та складення присяги.
У ситуації після скасування Указу Президента України про призначення позивача членом ВРП ключовим, на мою думку, було питання чи наділений і далі позивач статусом та повноваженнями члена ВРП.
Водночас відповідь на такі питання та рішення щодо них можна прийняти виключно у справі за участю суб?єкта призначення такого члена ВРП за квотним принципом (в даному випадку Президента України) і предметом оскарження у такій справі має бути відповідний акт такого суб?єкта (Указ).
У цій справі судом встановлено, що позивач скористався правом оскарження Указу Президента про скасування Указу про його призначення членом ВРП, однак під час розгляду справи позивач відмовився від позову і провадження у справі було закрито.
При цьому наказ про відрахування зі штату ВРП було винесено головою ВРП лише 26.07.2019р. - після відмови позивача від позову та закриття провадження у справі про оскарження Указу Президента ухвалою Верховного Суду від 24.07.2019р.
Таким чином, судовий розгляд справи щодо Указу Президента України про скасування Указу про призначення позивача членом ВРП не відбувся і висновки суду щодо його законності чи незаконності та порушення чи непорушення прав позивача відсутні.
Разом з тим, такий Указ залишився в силі, а суд у цій справі не мав повноважень надати відповідь на зазначені питання.
Таким чином, публічно-правовий спір про проходження позивачем публічної служби на посаді члена ВРП не міг бути вирішеним у цій справі, за такого предмету оскарження та такого відповідача.
Крім того, підстави для зарахування чи відрахування зі штату ВРП Законом №1798-VIII та Регламентом ВРП не передбачено.
Під час розгляду справи представником відповідача на вимогу суду було надано копію штатного розпису ВРП, з якого вбачається, що у ВРП передбачено штатні посади членів ВРП (всього 20 посад).
Оскільки акт про призначення позивача членом ВРП було скасовано, незаконність такого скасування судом встановлено не було, а тому, на мою думку, голова ВРП забезпечуючи відповідно до статті 22 Закону №1798-VIII організацію роботи ВРП та здійснюючи адміністративні повноваження мав підстави для видання наказу про відрахування позивача зі штату.
Суддя
О.П. Стародуб