17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 826/11039/16
адміністративне провадження № К/9901/10883/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство фінансів України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний правовий центр «ЄУКОН», Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тера», про визнання незаконними та нечинними розпоряджень в частині, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2018 року (головуючий суддя - Амельохін В.В., судді: Качур І.А., Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року (головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді: Губська Л.В., Епель О.В.) у справі №826/11039/16,
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (далі - позивач, ТОВ «Пластікс-Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний правовий центр «ЄУКОН» (далі - третя особа-1), Міністерство фінансів України (далі - третя особа-2), Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Тера» (далі - третя особа-3), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.10.2017, просило :
- визнати незаконним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» в частині включення Швейцарської Конфедерації до Переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні;
- визнати незаконним та нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» в частині включення Швейцарської Конфедерації до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «Пластікс-Україна» зазначило, що оскаржувані розпорядження Кабінету Міністрів України є нормативними актами, що прийняті необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку із недобросовісністю та нерозсудливістю відповідача, що призвело до несприятливих наслідків для прав, свобод та інтересів позивача, який мав та має господарські відносини із резидентами Швейцарської Конфедерації.
Вказав, що згідно відповідей наданих позивачу Кабінетом Міністрів України та Міністерством фінансів України, Швейцарську Конфедерацію Кабінетом Міністрів України включено до названого Переліку помилково, у зв'язку з тим, що державні органи виконавчої влади не повністю володіли всією інформацією відносно оподаткування та обміну інформацією про резидентів Швейцарської Конфедерації. Більше того, як доводить позивач, Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України у своїх відповідях зазначили, що критерії підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України не можуть застосовуватись до Швейцарії. Зокрема, як вбачається з відповіді Міністерства фінансів України, жоден із критеріїв, що діяв з 25.12.2013 по 16.09.2015, які визначені в підпункті 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або сплата податку на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижча, ніж в Україні, чи критерій про відсутність положень щодо обміну інформацією, не може бути застосований.
Таким чином, на переконання позивача, Кабінет Міністрів України помилково 25.12.2013 включив Швейцарську Конфедерацію до Переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні, а 14.05.2015 продовжив, включивши до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України.
За викладеного, позивач вважає, що обставини щодо заниженої ставки податку на прибуток та відсутність обміну інформацією з Швейцарською Конфедерацією, як це визначено підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України відсутні, як станом на 25.12.2013, так і станом на 14.05.2015.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Окружний адміністративний суду міста Києва ухвалою від 19.12.2018, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019, позовну заяву ТОВ «Пластікс-Україна» залишив без розгляду.
4. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що позивач, звернувшись у липні 2016 року до суду з позовом про визнання незаконними та нечинними розпоряджень Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №1042-р та 14.05.2015 №449-р, які втратили свою чинність 14.05.2015 та 16.09.2015 відповідно, пропустив строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом), без поважних на те причин.
Визнаючи причини пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, попередні судові інстанції дійшли висновку, що позивач про чинність у відповідних редакціях оскаржуваних нормативно-правових актів повинен був бути обізнаним ще у 2015 році, оскільки положення оскаржуваних розпоряджень Кабінету Міністрів України фактично застосовувалися до ТОВ «Пластікс-Україна» у період з 09.02.2015 по 10.09.2015. Також, суди зауважили, що оскаржуючи акти органу виконавчої влади у липні 2016 року при обізнаності позивача з спірними розпорядженнями Кабінету Міністрів України ще у 2015 році, позивач пропустив встановлений процесуальним законом строк звернення до суду, зважаючи, що вирішальним для визначення додержання особою строків звернення до суду є встановлення часу, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про зміст оскаржуваного рішення та що таке може бути до нього застосовано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №826/11039/16, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
6. У касаційній скарзі позивач стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вказує на безпідставність прийняття оскаржуваних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, зважаючи на відсутність законних підстав для залишення позову без розгляду. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що позивач не міг і не повинен був оскаржувати спірні розпорядження Уряду України у 2014 та у 2015 роках, оскільки у цей період вони до позивача не застосовувалися, натомість до відповідальності за їх невиконання товариство притягнуто у травні - липні 2016 року за наслідками перевірок контролюючими органами. Наголошує, що виключно після отримання відповідей від Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, а саме у червні 2016 року, ТОВ «Пластікс-Україна» у контексті повідомлень від ДФС України було з'ясовано помилковість включення Швейцарської Конфедерації до затверджених оскаржуваними розпорядженнями переліків. Викладене, на переконання скаржника, свідчить про необхідність обрахунку строків звернення до суду саме з червня 2016 року. Поряд з цим, з посиланням на правові позиції Європейського суду з прав людини, підкреслює, що постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали фактично позбавило ТОВ «Пластікс-Україна» права на доступ до правосуддя, а також наголошуєш, що суди помилково оцінили відсутність заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду, з огляду на те, що дане питання було поставлено позивачем у першочерговому порядку при поданні позовної заяви, а також неодноразово розглядалося судом та вирішувалося в процесі розгляду справи.
Позивач акцентує увагу на правовій позиції Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №712/8985/17, згідно якої, на його переконання, ТОВ «Пластікс-Україна» має право на оскарження розпоряджень Кабінету Міністрів України, які хоча й втратили чинність, однак підлягають застосуванню до правовідносин, які мали місце у 2013 - 2015 роках.
7. В свою чергу, Кабінетом Міністрів України не було подано відзив на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її подальшому розгляду.
8. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження від 25.12.2013 №1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 25.12.2013 по 14.05.2015 та від 14.05.2015 №449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» в частині включення Швейцарської Конфедерації з 14.05.2015 по 16.09.2015.
Так, розпорядження Кабінету Міністрів України №1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» набрало чинності 25.12.2013. Відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України №449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» - 14.05.2015.
Судами також було встановлено, що розпорядження від 25.12.2013 №1042-р було опубліковано в Урядовому кур'єрі, 2014, 01, 03.01.2014 №1 та Офіційному віснику України, 2014, №4 (17.01.2014), ст.116; розпорядження від 14.05.2015 №449-р - в Урядовому кур'єрі, 23.05.2015 - №91 та Офіційному віснику України 29.05.2015 - 2015 року, №40, ст. 176, стаття 1221, код акта 76919/2015.
Вподальшому Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження від 14.05.2015 №449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» та визнано таким, що втратило чинність розпорядження від 25.12.2013 №1042, а також розпорядження від 16.09.2015 №977-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» та визнано таким, що втратило чинність розпорядження від 14.05.2015 №449.
Отже, як встановлено судами, розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №1042 та від 14.05.2015 №449, які є предметом розгляду даної справи, втратили свою чинність 14.05.2015 та 16.09.2015 відповідно.
Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що згідно обставин встановлених під час розгляду адміністративної справи №826/12668/17, позивачем у період з 09.02.2015 по 10.09.2015, було здійснено митне оформлення товару (торгівельна країна Швейцарія, країна відправник - Бельгія) отриманого від нерезидента DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari. (Швейцарська Конфедерація), який є стороною зовнішньоекономічних контрактів, згідно яких проведено контрольовані операції на суму 9017942,14грн. Вказаний факт підтверджено також Інформацією про контрольовані операції ТОВ «Пластікс-Україна» з нерезидентом DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari (Швейцарська Конфедерація).
Відтак, враховуючи, що Швейцарська Конфедерація у період з 01.01.2015 по 16.09.2015 була включена до переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, обсяг контрольованих операцій позивача по взаємовідносинах з нерезидентом DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari (Швейцарська Конфедерація) перевищував 5 млн. гривень (без урахування податку на додану вартість) та річний дохід позивача від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, в цілому за звітний 2015 рік перевищив 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків, то в силу підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України позивач мав обов'язок подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику
Вказане свідчить на користь висновку про те, що ТОВ «Пластікс-Україна» у 2015 році став суб'єктом відповідних правовідносин (платником податків, який був зобов'язаний подати звіт про контрольовані операції), в яких застосовувалися оскаржувані ним у даній справі нормативно-правові акти, здійснивши митне оформлення товару отриманого від нерезидента DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari (Швейцарська Конфедерація).
В свою чергу, позивач, отримавши у червні 2016 року відповідь на запити від органів ДФС України щодо повідомлення про обставини операцій із його контрагентами - резидентами Швейцарської Конфедерації та публічної інформації від Кабінету Міністрів України й Міністерства фінансів України, вважаючи, що розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №1042 та від 14.05.2015 №449 порушено його права, свободи та інтереси, 19.07.2016 звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
На переконання позивача, строк на звернення до суду з даним позовом не пропущено, оскільки початок перебігу процесуального строку слід рахувати від моменту отримання ТОВ «Пластікс-Україна» відповіді на запити від органів ДФС України щодо повідомлення про обставини операцій позивача із його контрагентами - резидентами Швейцарської Конфедерації, тобто з червня 2016 року.
10. Конституція України
10.1. Частина друга статті 55
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
10.2. Стаття 57
Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
11. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017):
11.1. Частина перша статті 2
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
11.2. Частина перша статті 6
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
11.3. Частини третя-четверта статті 8
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
11.4. Пункт 1 частини четвертої статті 105
Адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
11.5. Глава 6 «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних спорів»
11.5.1. Частина перша статті 171
Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
11.5.2. Частина друга статті 171
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
11.6. Частини друга - третя статті 99
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
11.7. Стаття 100
Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
12. Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 15.12.2017, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення його в іншій редакції:
12.1. Частина друга статті 122
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
12.2. Частина третя - четверта статті 123
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
13. Кожній особі гарантується захист від порушень з боку державних органів який реалізується шляхом звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Таким чином, однією з необхідних умов чинності нормативно-правового акту, який визначає права і обов'язки громадян, є доведення його до відома кола осіб, на які він поширюється, в установленому порядку.
Статтею 57 Конституції України, яка є нормою прямої дії, фактично констатовано необхідність визнання нечинним нормативно-правового акту, прийнятого без дотримання порядку доведення його до відома населення, безвідносно до будь-яких обставин.
Особливості оскарження нормативно-правових актів, зокрема органів виконавчої влади передбачені статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви).
Статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) також встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Також положення вказаної статті регламентують процедури, які здійснюються після відкриття провадження в адміністративній справі у цій категорії спорів.
Правила цієї статті не містять спеціальних вимог до строку звернення до адміністративного суду з позовами, предметом оскарження яких є нормативно-правові акти.
Способами захисту у категорії спорів щодо оскарження нормативно-правового акта є визнання такого акту незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, або ж визнання його нечинним.
Відповідно до частини першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавець встановлює строк звернення до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася або мала б дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У своїй постанові від 13.03.2019 по справі №712/8985/17 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла до переконання, що перевіряючи обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском особою (позивачем) строку звернення до адміністративного суду, необхідно враховувати сутність і ознаки нормативно-правового акту.
Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки:
- приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою;
- містить загальнообов'язкові правила поведінки, легітимізовані людьми;
- розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.
Звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, особа (позивач) має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб'єктивних прав, свобод, інтересу.
Дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб'єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.
Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.
Отже, як зазначив у своїй постанові Верховний Суд, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги:
- багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту;
- дійсність факту перебування суб'єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом;
- дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
- чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача);
- чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду;
- коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула?
У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій
14. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»).
15. Так, предметом касаційного оскарження у даній справі є ухвала суду першої інстанції, після її перегляду апеляційним адміністративним судом, про залишення позову без розгляду у зв'язку із встановленою судом обставиною пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом щодо визнання незаконними та нечинними нормативно-правових актів органу виконавчої влади, а саме розпоряджень Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №1042-р та від 14.05.2015 №449-р, які втратили свою чинність 14.05.2015 та 16.09.2015 відповідно.
16. Відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, у редакції, яка була чинною на момент прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №1042-р, «Для цілей цього Кодексу контрольованими операціями є: операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. Перелік таких держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України. Цей перелік держав (територій) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, публікує щороку в офіційних друкованих виданнях та на офіційному веб-сайті із зазначенням ставок податку на прибуток (корпоративний податок). Інформація про зміну ставок публікується протягом трьох місяців з моменту такої зміни».
Згідно приписів підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинною на момент прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №449-р «Для цілей нарахування податку на прибуток підприємств - господарські операції, які впливають на об'єкт оподаткування платника податків, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), яка включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Під час визначення такого переліку Кабінет Міністрів України враховує такі критерії: держави (території), у яких ставка податку на прибуток підприємств (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижча, ніж в Україні; держави, які не розкривають у публічному доступі інформацію про структуру власності юридичних осіб; держави, з якими Україною не укладені міжнародні договори з положеннями про обмін інформацією.
Такий перелік держав (територій) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, оприлюднює щороку в офіційних друкованих виданнях та на офіційному веб-сайті із зазначенням ставок податку на прибуток підприємств (корпоративний податок). Інформація про зміну ставок оприлюднюється протягом трьох місяців з дати їх зміни.».
Тобто, обов'язок затвердження Кабінетом Міністрів України переліку держави (територій) на виконання вимог підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України бере свій початок щодо спірних правовідносин з грудня 2013 року.
Виконання покладених законодавцем на Кабінет Міністрів України повноважень було втілено останнім у розпорядженнях №1042-р та №449-р.
Як було правильно встановлено судами попередніх інстанцій, згадані вище розпорядження Кабінету Міністрів України, будучи офіційно опублікованими в установленому законодавством порядку, втратили чинність з 14.05.2015 та з 16.09.2015 відповідно.
У розрізі наведеного кола правовідносин, суди обґрунтовано звернули увагу на встановлені обставини, зокрема під час розгляду справи №826/12668/17 за позовом ТОВ «Пластікс-Україна» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.07.2017 №0005541403, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 120.3 статті 120, Глави ХІ Розділу ІІ Податкового кодексу України за порушення підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України до позивача застосовано адміністративний штраф та інші санкції у розмірі 365400,00грн було встановлено факт здійснення ТОВ «Пластікс-Україна» у період з 09.02.2015 по 10.09.2015 митного оформлення товару, отриманого від нерезидента - компанії DU PONT DE NEMOURSINTERNATIONAL Sari (Швейцарська Кофедерація). Вказані обставини підтверджуються, зокрема й наявними у матеріалах справи копіями запитів Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 27.05.2016 №11897/10/28-10-42-2-11 та №11897/10/28-10-42-2-11, адресованих ТОВ «Пластікс-Україна».
Тобто, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій у розглядуваній справі, про існування оскаржуваних розпоряджень, а також невідворотність їх застосування до позивача, у зв'язку зі здійсненням останнім контрольованих операцій у період з лютого по вересень 2015 року, ТОВ «Пластікс-Україна» повинно було дізнатися не пізніше вересня 2015 року.
Втім, реалізацію права на звернення до суду з даним позовом було здійснено ТОВ «Пластікс-Україна» лише 19.07.2016, тобто більш ніж через десять місяців з моменту проведення таких операцій та втрати чинності розпорядженням №449-р, а також більш ніж через рік і два місяці з моменту втрати чинності розпорядженням №1042-р.
16. Твердження ТОВ «Пластікс-Україна» про те, що про порушення своїх прав спірними нормативно-правовими актами останній дізнався лише після отримання у червні 2016 року публічної інформації від Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, обґрунтовано відхилено судами з підстав встановлених у справі обставин щодо здійснення позивачем у період до вересня 2015 року господарських операцій з нерезидентами - суб'єктами господарювання зі Швейцарської Конфедерації, яка була віднесена спірними розпорядженнями до переліку держав (території), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України.
Отже, з урахуванням згаданої вище правової позиції Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що втрата чинності нормативними актами, які є предметом судового оскарження, за умови, що особа перебувала у правовідносинах, які регулювалися ними, та вибула з них не пізніше 16.09.2015, свідчить, що звернення до суду з позовом про їх оскарження лише 19.07.2016 було здійснено поза встановленим законодавцем строком звернення до адміністративного суду.
17. Також, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що листи (відповідь на запит) отримані позивачем від органів державної влади не свідчать на користь висновку, що позивач не знав, що положення оскаржуваних розпоряджень Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №1042 та від 14.05.2015 №449 не тільки можуть бути застосовані до нього в майбутньому, а вже застосовувалися до позивача, оскільки встановлювали певні правила поведінки, зокрема щодо обов'язку подавати звіт про контрольовані операції за наслідком здійсненої господарської діяльності. Позивач повинен був передбачити, що за тих умов здійснення господарських операцій, які за визначенням підпадали під контрольовані, у нього виникав обов'язок дотримуватися відповідних правил, і що за їх недотримання для позивач можуть настати негативні наслідки передбачені законодавством. Таким чином, позивач повинен був передбачити, що оскаржувані розпорядження Кабінету Міністрів України можуть бути до нього застосовані у тому числі в частині відповідальності.
18. При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що передумовами за яких суд може постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, як це передбачено в статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вчинення судами процесуальної дії) є: 1) відсутність (не заявлення позивачем) клопотання про визнання поважними причини пропуску звернення до суду, 2) або підстави, вказані особою у клопотанні, будуть визнані судом неповажними.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами адміністративної справи, клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом поважними та підтвердження неможливості звернення до адміністративного суду у межах строку, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), положення якої узгоджуються зі статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) позивачем не подавалось.
Доводи викладені у позовній заяві щодо непропущення (дотримання) позивачем шестимісячного строку звернення до суду з позовом, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляцій адміністративний суд, оскільки даним клопотанням позивач не просив поновити строк на звернення до суду, а лише обґрунтовував дату (день, подію) коли він дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, як це вимагалося статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017).
19. Таким чином, наведене свідчить про те, що всі умови, передбачені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вчинення судами процесуальної дії), мали місце задля можливості судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний адміністративний суд, постановити спірну ухвалу про залишення позову без розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
20. Як зазначалося вище, згідно з частинами третьою - четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У рішенні від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 №17-рп/2011, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини шостої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Оскільки, впродовж більше десяти місяців з моменту втрати чинності розпорядженням №449-р та більше року з моменту втрати чинності розпорядженням №1042-р, позивачем не було вчинено дій, спрямованих на захист своїх прав, свобод та інтересів попри чинність у послідовних періодах вказаних нормативно-правових актів, подання позовної заяви 19.07.2016 та розгляд її по суті позовних вимог, за відсутності належного обґрунтування причин такого тривалого зволікання, призвело б до порушення принципу правової визначеності.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
В свою чергу, позивачем під час розгляду справи в обох судових інстанціях не наведено об'єктивних, непереборних, не залежних від волі й поведінки особи обставин та не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про існування поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.
21. З урахуванням положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №826/11039/16 - без змін.
22. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
23. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статі 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
24. Щодо клопотання ТОВ «Пластікс-Україна» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів, проаналізувавши зазначені у клопотанні доводи, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дійшла висновку, щодо відсутності підстав для його задоволення з огляду на те, що в спірних правовідносинах не вбачається виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, які є чіткими та в повній мірі дозволяють вирішити спір.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №826/11039/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова