17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 820/6902/15
касаційне провадження № К/9901/33019/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківської області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (головуючий суддя - Мельников Р.В.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Старостін В.В.; судді - Рєзнікова С.С., Бегунц А.О.)
у справі № 820/6902/15
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Приватне акціонерне товариство «Банк Національний кредит»
про скасування податкової вимоги,
У липні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківської області (далі - Харківська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про визнання незаконною та скасування податкової вимоги від 20 травня 2015 року № 1812-25.
Справа розглядалась неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2016 року адміністративний позов задовольнив у повному обсязі.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Харківська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає про відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження порушення строків зарахування податків саме з вини банку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської ОДПІ.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 травня 2015 року ФОП ОСОБА_1 подано до Приватного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» платіжне доручення № 1 на суму 114177,12 грн із призначенням платежу «єдиний податок за перший квартал 2015 року».
Вказаний платіжний документ прийнято банком, але не виконано.
У зв'язку з цим контролюючим органом 20 травня 2015 року сформовано податкову вимогу № 1812-25, якою повідомлено позивача, що станом на 19 травня 2015 року сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 114177,12 грн.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 295.3 статті 295 ПК України встановлено, що платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.
Згідно з підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
За правилами пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 1.24 статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2346-III) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 2346-III ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Пунктом 1.29 статті 1 Закону № 2346-III передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.
Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону № 2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону № 2346-III, якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
За правилами пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу.
При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.
Тобто за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.
У справі, що розглядається, суди встановили наявність достатнього залишку коштів на рахунку ФОП ОСОБА_1 в день подання до Приватного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» платіжного доручення від 06 травня 2015 року № 1, а тому їхній висновок про безпідставність покладення на неї відповідальності за ненадходженням до бюджету суми єдиного податку в розмірі 114177,12 грн ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Харківської ОДПІ без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова