17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 813/6197/15
адміністративне провадження № К/9901/35561/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року (головуючий суддя - Мартинюк В.Я.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Святецький В.В., судді - Гудим Л.Я., Довгополов О.М.)
у справі №813/6197/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія»
до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
про скасування податкових повідомлень - рішень,
У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія» (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ «Торгово-промислова палата») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Сухівському районі), правонаступником якої є Галицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Галицька ОДПІ) про скасування податкових повідомлень - рішень.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства. Вказує, що такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб контролюючого органу та не підтверджені жодними належними доказами. Зазначає, що фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Інфоліхт» підтверджується наданими платником первинними документами. Вказує, що Товариство володіє необхідними трудовими ресурсами, технічними та технологічними можливостями для здійснення зазначених господарських операцій, зокрема, позивач є власником складських приміщень у м. Львові по вул. Січинського, 8 (загальною площею 314,2 кв.м.) та в м. Біла Церква по вул. Сквирське шосе, 227 (загальною площею 13498,1 кв. м.). Також Товариство орендує ще 25 офісних та складських приміщень, має у власності 20 автонавантажувачів і штатна чисельність його працівників становить 266 осіб.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано прийняті ДПІ у Сихівському районі податкові повідомлення - рішення від 06 липня 2015 року за №0000922201, №0000902201, №0000912201;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Сихівському районі на користь Товариства 10818,13 грн сплаченого судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи у сукупності з іншими доказами підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Інфоліхт» у періоді, що перевірявся та свідчать про правомірність формування Товариством витрат та податкового кредиту за результатами здійснення цих господарських операцій. Також суди відхилили посилання контролюючого органу на протокол допиту свідка, керівника (директора) ТОВ «Інфоліхт» - ОСОБА_1 , від 18.12.2014, в яких останній зазначив, що не має жодного відношення до створення або придбання на його ім'я зазначеного суб'єкта господарювання, не є його директором та засновником, жодних документів, що стосуються діяльності вищезазначеного Товариства не складав та не підписував, а ТОВ «Інфоліхт» було створене (придбане) на його ім'я невстановленими особами, які скористалися втратою ним паспорта громадянина України, з огляду на те, що відповідно до ст.ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017) належними та допустимими доказами в адміністративній справі є покази свідків, надані безпосередньо у судовому засіданні під присягою.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-421а11, зазначив, що податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, не можна вважати належно оформленими, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Вказує, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Інфоліхт» фактично не виконувалися, натомість були спрямовані на мінімізацію податкових зобов'язань Товариства. За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідача є правомірними та такими, що прийняті у відповідності до вимог законодавства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
07 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків із ТОВ «Інфоліхт» за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 17.06.2015 за №609/13-50-22-02-13/13816938 (далі - Акт перевірки).
Контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:
- підпунктів 14.1.36, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств за 2014 рік в сумі 266566,00 грн;
- пункту 44.1 статті 44, пункту 98.1 статті 98, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню за грудень 2014 року, в сумі 149076,00 грн та встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в сумі 97744,00 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 06.07.2015:
- №0000922201, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 97744,00 грн;
- №0000902201, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 399849,00 грн, у тому числі за основним платежем - 266566,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 133283,00 грн;
- №0000912201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 223614,00 грн, зокрема, за основним платежем - 149076,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 74538,00 грн.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюється статтею 200 ПК України.
Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 200 ПК України).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Зі змісту пункту 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною другою статті 3 вказаного вище Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником в документах обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (в редакції, що була чинною до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (далі - Покупець) та ТОВ «Інфоліхт» (Продавець) укладено договір поставки товарів від 01.12.2014 за №1412001, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю певний товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані платником первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інфоліхт» у періоді, що перевірявся, та свідчать про правомірність формування Товариством витрат та податкового кредиту за результатами господарських відносин із цим контрагентом.
На обґрунтування заперечень на адміністративний позов, апеляційної та касаційної скарг відповідач, зокрема, послався на протокол допиту свідка, керівника (директора) ТОВ «Інфоліхт» - ОСОБА_1 , з якого вбачається, що останній не має жодного відношення до створення та придбання зазначеного суб'єкта господарювання, не являється його директором та засновником, ніколи не підписував жодних документів, що стосуються діяльності вищезазначеного суб'єкта господарювання, а саме: договорів купівлі - продажу ТМЦ, податкових та видаткових накладних, документів бухгалтерської та податкової звітності, ніколи не здійснював поставок товару, виконання робіт, надання послуг. ОСОБА_1 вважає, що вказане підприємство було створене (придбане) на його ім'я невстановленими особами, які скористались втратою ним паспорта громадянина України.
Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки зазначеним доводам скаржника, належним чином не проаналізували зміст наданих позивачем документів та не перевірили їх на відповідність вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Верховний Суд зазначає, що свідчення особи, яка підписала первинні документи за результатами спірних у цій справі господарських операцій про відсутність наміру виконувати обов'язки директора, здійснювати господарську діяльність, а також заперечення цією особою факту підписання бухгалтерських документів дає підстави для сумніву у відповідності первинних документів вимогам законодавства, достовірності здійснених підписів посадових осіб, та, як наслідок, правомірності формування Товариством податкового кредиту та витрат за такими господарськими операціями. Такі обставини можуть бути підставою для виклику цієї особи у судове засідання на вимогу суду в якості свідка для надання показань та з метою встановлення факту підписання первинних документів, здійснення господарських операцій тощо.
Оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що посадова особа контрагента позивача заперечує свою участь у створенні та діяльності відповідного суб'єкта господарювання, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, не забезпечили повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди попередніх інстанцій не з'ясували хто підписував первинні документи, не допитали посадових осіб ТОВ «Інфоліхт», задіяних в такому процесі в якості свідків з метою з'ясування достовірності пояснень на які посилається контролюючий орган.
Таке правозастосування відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №813/7584/14, від 04 грудня 2019 року у справі №826/15729/17, від 04 грудня 2019 року у справі №826/15729/17.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.
Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень тощо.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року скасувати.
Справу №813/6197/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова