18 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 808/7333/14
адміністративне провадження № К/9901/27666/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року (головуючий суддя - Кисіль Р.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Туркіна Л.П., судді - Дурасова Ю.В., Коршун А.О.)
у справі №808/7333/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський компресор»
до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський компресор» (далі- позивач, платник, Товариство, ПАТ «Мелітопольський компресор») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган, Мелітопольска ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правильність визначення показників податкової звітності та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу. Платник вказав, що фактичне виконання укладених між позивачем та ТОВ «РИВС» договорів поставки підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які в повній мірі відображають зміст господарських операцій позивача з вказаним вище контрагентом та підтверджують фактичні зміни майнового стану платника за результатами їх виконання.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Мелітопольскої ОДПІ за №0000502201 від 17.10.2014, яким ПАТ «Мелітопольський компресор» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2011 року в розмірі 224 400,00 грн;
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Мелітопольскої ОДПІ за №0000512201 від 17.10.2014, яким ПАТ «Мелітопольський компресор» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 246 507,00 грн, в тому числі 164 338,00 грн - за основним платежем та 82 169,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Мелітопольскої ОДПІ за №0000492201 від 17.10.2014, яким Публічному акціонерному товариству «Мелітопольський компресор» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 60 062,00 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30 031,00 грн;
- стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Мелітопольський компресор» судовий збір у сумі 487,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між платником та ТОВ «РИВС».
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів здійснення між сторонами рохрахунків за договором поставки від №1384 від 22.12.2011, а також вказує на те, що у контрагента відсутні необхідні трудові ресурси та основні засобіви для виконання умов укладеного з Товариством договору поставки.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
10 жовтня 2016 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Підпунктом 4 пункту Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністартивного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень КАС України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «РИВС» за період з 01.05.2011 по 23.06.2014, за результатами якої складено акт від 01.10.2014 за №1786/08-32-22-01/00217840 (далі - Акт перевірки).
Згідно з висновками Акта перевірки відповідач встановив порушення Товариством вимог: пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за грудень 2011 року на 224400,00 грн; заниження Товариством суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2012 року на 164338,00 грн; завищення платником суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню за березень 2012 року на 60062,00 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 17.10.2014:
- за №0000502201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 224400,00 грн за грудень 2011 року;
- за №0000512201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 246 507,00 грн, з яих 164338,00 грн - за основним платежем та 82169,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- за №0000492201, яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 60062,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 30031,00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного виконання укладених між позивачем та ТОВ «РИВС» договорів поставки з огляду на відсутність у контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, що була чинною на момент їх виникнення).
Згідно з вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Пунктами 200.1-200.3 статті 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «РИВС» (Постачальник) укладено договір поставки за №1384 від 22.12.2011, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю ролик опорний, стрічку транспортерну, а Покупець прийняти товар і сплатити його вартість. Доставка товару здійснювалась на умовах правил EXW «Інкотермс-2000» (продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому зазначеному місці).
Фактичне виконання умов зазначеного договору підтверджується копіями специфікації, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, посвідчень про відрядження водія, наказів про відрядження водія, подорожніх листів, тощо.
Розрахунки за поставлений позивачу на підставі договору поставки за №1384 від 22.12.2011 товар здійснювались Товариством на умовах, визначених додатковою угодою №1 від 22.12.2011 до зазначеного договору поставки простим векселем, виписаним на вартість продукції, що постачалася.
Товариство видало ТОВ «РИВС» простий вексель серії АА 1642866 від 27.02.2012 номінальною вартістю 574800,00 грн, про що було складено акт приймання-передачі векселів за №4. Факт погашення виданого векселя підтверджується актом пред'явлення векселя до оплати від 23.07.2014 за №6 та платіжним дорученням від 29.07.2014 за №1746 на суму 574800,00 грн.
Також 22.12.2011 між позивачем (Покупець) та ТОВ «РИВС» (Постачальник) укладено договір поставки №1385, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю ролик опорний та каток, а Платник - прийняти товар і сплатити його вартість. Доставка товару здійснювалась на умовах правил EXW «Інкотермс-2000».
Фактичне виконання умов зазначеного договору підтверджується копіями специфікації, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, посвідчень про відрядження водія, наказів про відрядження водія, подорожніх листів тощо.
Розрахунки із ТОВ «РИВС» здійснювались, згідно з додатковою угодою №1 від 22.12.2011 до зазначеного договору поставки, простим векселем, виписаним на вартість продукції, що постачалася.
Позивач видав ТОВ «РИВС» простий вексель серії АА 1642868 від 27.02.2012 номінальною вартістю 771600,00 грн, про що складено Акт приймання-передачі векселів №5. Факт погашення виданого векселя підтверджується актом пред'явлення векселя до оплати від 06.08.2014 за №7 та платіжними дорученнями від 06.08.2014 за №1900, від 11.08.2014 за №1933, від 12.08.2014 за №1935, від 14.08.2014 за №1971, від 21.08.2014 за №2008, від 26.08.2014 за №2010, від 15.09.2014 за №2209 на суму 771600,00 грн.
Також платником надано докази ввезення на територію Товариства придбаних товарів та подальшого їх переміщення, зокрема, журнали реєстрації ввезення ТМЦ за 2011-2012 роки та накладні-вимоги на відпуск/внутрішнє переміщення матеріалів.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем, та зібраними судами на підставі статті 11 КАС України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань за результатами господарських відносин з вказаним вище контрагентом.
Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку. Вказані документи містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.
Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на акті перевірки Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 №72117/224/34914473 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «РИВС» щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами, їх реальності та повноти відображення. Згідно із висновками Акта перевірки від 21.12.2012 №72117/224/34914473 встановлено порушення ТОВ «РИВС» статті 185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями. Встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям 2011 - 2012 році.
Суди попередніх інстанцій встановили, що в Акті перевірки від 21.12.2012 №72117/224/34914473 відсутні будь-які посилання контролюючого органу на господарські операції ТОВ «РИВС» з позивачем, оскільки останні не були предметом перевірки.
Крім того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 у справі №804/1873/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013, визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «РИВС», за результатами якої складено акт від 21.12.2012 №7211/224/34914473.
Також судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що у період з 27.03.2013 по 24.04.2013 посадовими особами відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 26.04.2013 №414/22/00217840, яким документально підтверджено відносини з придбання продукції у ТОВ «РИВС» та реальність здійснення цих операцій.
Посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагента позивача необхідних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне законодавство не ставить виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаним вище контрагентом договорів.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про фактичне здійснення господарської діяльності з вказаним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідачем всупереч вимог ст. 71 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору) не надано суду належних, достовірних та беззаперечних доказів своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова