"07" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2142/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.
при секретарі судового засідання: Пелехатій А.О.
за участю представників:
від позивача: Сахарова Н.М.(на підставі довіреності), Кулінський І.М. (директор);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротранс” (68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Училищна, 142);
до відповідача: Болградської міської ради Одеської області (68702, Одеська обл., м. Болград, вул. Госпітальна, 45);
про визнання права власності
Суть спору: 23.07.2020 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю „Агротранс” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №2211/20) до відповідача - Болградської міської ради Болградського району Одеської області, в якій просить суд визнати за позивачем право власності на нежитлові будівлі і споруди, розташовані за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Училищна, 142, а саме: нежитлова будівля літ “А-ІН”, нежитлова будівля літ “А1-ІН”, Тераса літ “а”, прибудова літ “а1”, тераса літ “а2”, нежитлова будівля літ “Б-ІН”, нежитлова будівля літ “Б1-ІН”, нежитлова будівля літ “В”, нежитлова будівля літ “Г”, прибудова літ “г”, вбиральня літ “Д”, нежитлова будівля літ “Е”, нежитлова будівля літ “Ж”, навіс літ “З”, майстерня літ “І”, навіс літ “К”, сторожка літ “Л”, погріб літ “М”, трансформатор літ “Н”, дворові споруди.
В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що на підставі протоколу №2 від 20 листопада 2005 року до нього було приєднано Мале приватне підприємство «Транс- Авто». На підставі рішення 20-ої сесії Белградської міської ради народних депутатів від 25 грудня 2000 року № 357-ХХІІІ ММП «ТРАНС-АВТО» отримало державний акт на право постійного користування землею на земельну ділянку, площею 1.8282 га. розташовану за адресою: м. Болград, вул. Училищна, 142. Внаслідок припинення останнього, до позивача як правонаступника перейшло все його майно, в тому числі 19 будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Болград, вул. Училищна, 142 та належали МПП «Транс-Авто» на праві власності на підставі укладеного ним з Одеською товарною біржою договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2000 року. Таким чином, як зазначає позивач, з моменту припинення МПП «Транс-Авто» він тривалий час володіє рядом об'єктів нерухомого майна, нежитловими будівлями і спорудами, що розміщені за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Училищна, 142, у зв'язку з чим просить суд визнати за ним право власності на вказані об'єкти за набувальною давністю.
Правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст.ст. 344, 392 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 07.09.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2142/20 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 30.09.2020 року.
30.09.2020 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс» надійшла заява (вх.№26038/20), в якій останній просив суд долучити до матеріалів справи копію витягу з Державного реєстру речових прав про реєстрацію постійного користування земельною ділянкою.
У судовому засіданні від 30.09.2020 року судом було оголошено протокольну ухвалу, в порядку п.3 ч.2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, про відкладення підготовчого засідання на 16.10.2020 року.
Ухвалою суду від 16.10.2020 року судом було оголошено протокольну ухвалу, в порядку п.3 ч.2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 09.11.2020 року.
У судовому засідання від 09.11.2020 року судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 07.12.2020 року о 11:30 год.
У судовому засіданні від 07.12.2020 року представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання від 07.12.2020 року не з'явився, про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його адресу, у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Приймаючи до уваги, що судові відправлення були вручені відповідачу, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення, а також з огляду на відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника відповідача у судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі даного відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 07.12.2020р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 17.12.2020 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, право власності є центральним інститутом будь-якої цивільно-правової системи, а підстави набуття права власності, якими є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно (стає його власником), є підставою виникнення права власності.
Одним із способів набуття речових прав є набувальна давність, порядок реалізації якої визначений положеннями статті 344 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2005 року на загальних зборах учасників ТОВ «Агротранс» було прийнято рішення, оформлене протоколом №2 від 20.11.2005 року, про реорганізацію ТОВ «Агротранс» шляхом приєднання до нього МПП «Транс-Авто». Зокрема, у вищезазначеному протоколі, визначено, що ТОВ «Агротранс» слід вважати правонаступником МПП «Транс-Авто».
У вступній частині Статуту ТОВ «Агротранс» зазначено, що останнє створено в результаті реорганізації шляхом приєднання МПП «Транс-Авто» до ТОВ «Агротранс» у відповідності з Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про господарські товариства».
Пізніше, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, 14.02.2006 року за рішенням засновників, МПП «Транс-Авто» було припинено, при цьому визначено ТОВ «Агротранс» його правонаступником.
Як зазначає позивач, з моменту припинення МПП «Транс-Авто», він тривалий час володіє рядом об'єктів нерухомого майна, нежитловими будівлями і спорудами, що належали МПП «Транс-Авто» на праві власності та розташовані за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Училищна, 142, а саме: нежитлова будівля літ “А-ІН”, нежитлова будівля літ “А1-ІН”, Тераса літ “а”, прибудова літ “а1”, тераса літ “а2”, нежитлова будівля літ “Б-ІН”, нежитлова будівля літ “Б1-ІН”, нежитлова будівля літ “В”, нежитлова будівля літ “Г”, прибудова літ “г”, вбиральня літ “Д”, нежитлова будівля літ “Е”, нежитлова будівля літ “Ж”, навіс літ “З”, майстерня літ “І”, навіс літ “К”, сторожка літ “Л”, погріб літ “М”, трансформатор літ “Н”, дворові споруди.
В матеріалах справи наявний договір №5695 купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2000 року, відповідно до якого воєнторг №63 Управління військової торгівлі Південного оперативного командування продав, а МПП «Транс-Авто» купив групу інвентарних об'єктів, що мають загальну площу 1811, 3 кв.м., корисну площу 1811, 3 кв.м. - кімнат - жилої площі - кв.м., за адресою: м. Болград, вул. Училищна, 142 на земельній ділянці, площею 20267 кв.м.
Згідно п. 2 Договору, вказана у п.1 група інвентарних об'єктів складається з: групи інвентарних об'єктів, а саме: літ АА'A” - банно-пральня, літ ББ' - склади, літ В - прохідна, №1-3 надворні споруди.
Відповідно до акту на право постійного користування землею № ІІ-ОД 001576 від, на підставі рішення 20-ї сесії Болградськї міської ради народних депутатів від 25.12.2000 року №357-XXIII МПП «Транс-Авто» надано землю, площею 1,8282 га у постійне користування.
Актом прийому-передачі основних засобів між власниками ММП «Транс-Авто» у власність ТОВ «Агротранс» по транспорту, будівель та споруд від 10.12.2005 року, ММП «Транс-Авто» було передано позивачу наступне майно: нежиле приміщення, нежиле приміщення, тераса, прибудова, нежиле приміщення, нежиле приміщення, нежиле приміщення, нежиле приміщення, прибудова, туалет, нежиле приміщення, нежиле приміщення, навіс, майстерня, навіс, сторожка, підвал, трансформатор, дворові споруди.
Згідно Технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами станом на 23.05.2019 року визначено місце розташування вказаних будівель.
Відповідно до звіту №3-ЮЛ/1.1 про незалежну оцінку матеріальних активів, що знаходяться у користуванні ТОВ «Агротранс», а саме комплекс нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: Одеська обл, м. Болград, вул. Училищна, б. 142 від 08.01.2020 року, встановлено, що ринкова вартість комплексу нежитлових будівель та споруд загальною площею 6469,7 м.кв., а саме: літ «А-ІН, А'-ІН, а, а1, а2» нежитлова будівля з прибудовами загальною площею 790, 5; літ «Б-ІН; Б'-ІН» нежитлова будівля з прибудовами загальною площею 941,6 м. кв., літ «В» нежитлова будівля загальною площею 1272, 6 м..кв., літ «Г, г» нежитлова будівля загальною площею 257,2 м. кв., літ «Е» нежитлова будівля загальною площею 1899, 2 м.кв., літ «Ж» нежитлова будівля загальною площею 1267, 6 м. кв., літ «Н» трансформатор площею 41,0 м.кв., літ «З», «К» навіси, літ «І» майстерня; літ «Л» сторожка, літ «М» погріб; літ «Д» вбиральня та дворові споруди №1-8 становить 450 000 грн.
Так, як зазначає позивач, він набув вищезазначене майно у власність як правонаступник попереднього власника, безперервно та відкрито володіє та користується об'єктами нерухомого майна, нежитловими будівлями і спорудами, що розміщені за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Училищна, 142 як власник протягом 15 років.
Між тим, на звернення позивача із заявою про державну реєстрацію права власності на спірне майно рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно йому було відмовлено, у зв'язку з чим він звернувся з даним позовом до суду, в якому просить суд визнати за ним право власності на вказані об'єкти за набувальною давністю.
Так, згідно з ч.1 ст.344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч.4 ст.344 Цивільного кодексу України).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також ч.4 ст.344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
В свою чергу, відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Отже, оскільки попереднього власника спірного майна - МПП «Транс-Авто» за рішенням його засновників було припинено 14.02.2006 року, позивачем правомірно обрано в якості відповідача - Болградську міську раду Одеської області.
Так, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Між тим, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.
Особа, яка подає до суду позов з метою набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України повинна довести в тому числі добросовісність заволодіння майном, під якою слід розуміти те, що: володілець майна в момент заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном; підстава на момент заволодіння майном була достатньою для отримання права власності на нього. За відсутності названих умов слід констатувати відсутність такого критерію для набуття права власності на річ за набувальною давністю як добросовісність заволодіння майном, що є підставою для відмови у позові.
Отже для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач з певністю був обізнаний, що він володіє чужим майном, оскільки як правонаступник отримав його у володіння від попереднього володільця - МПП «Транс-Авто».
Верховний Суд у постанові від 19.09.2018р. по справі №296/6949/17 звернув увагу на те, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що майно, яке є предметом спору у цій справі, було отримано позивачем від МПП «Транс-Авто» за актом приймання-передачі основних засобів від 10.12.2005 року, при цьому сторонами визначено, що вказане майно передається у власність ТОВ «Агротранс». Отже позивач не заволодів чужим майном, а набув його на законних підставах від попереднього власника, що виключає застосування ст.344 Цивільного кодексу України, оскільки спірне майно, отримане позивачем з волі власника, а отже, позивач не є добросовісним володільцем у розумінні положень статті 344 Цивільного кодексу України.
За вищезазначених обставин суд доходить висновку про те, що ТОВ «Агротранс» не доведено добросовісність заволодіння майном, яка відноситься до обов'язкових умов для набуття права власності за набувальною давністю.
Крім того, суд враховує, що норми ст.344 Цивільного Кодексу України не застосовуються у випадку, коли володіння здійснювалось на підставі договірного зобов'язання або у будь-який інший передбачений законом спосіб.
У даному випадку акт приймання-передачі майна, на які посилається позивач, є належним доказом в підтвердження передачі майна у фактичне володіння ТОВ «Агротранс».
За змістом частини 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17).
З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було передано МПП «Транс-Авто» позивачу за домовленістю - на підставі акту прийому-передачі основних засобів, що, на думку суду, може бути прирівняно до передачі об'єкту на договірних умовах особою, яка вважала себе власником майна - МПП «Транс-Авто», що виключає можливість визнання права власності ТОВ «Агротранс» на спірне майно на підставі ст.344 ЦК України, оскільки відсутня така ознака як безтитульність володіння.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про недоведеність позивачем таких умов для задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю як добросовісність та безтитульність володіння.
Суд зауважує, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справи “Гарсія Руїз проти Іспанії”, “Красуля проти Росії”, “Ільяді проти Росії”, “Трофимчук проти України”, “Хіро Балані проти Іспанії”, “Суомінен проти Фінляндії”, “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Поряд з тим, вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
При цьому, у п.58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р., заява №4909/04, у справі «Серявін та інші проти України Суд зазначив, що «Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення …».
Так, оскільки, недотримання хоча б однієї із умов статті 344 Цивільного кодексу України унеможливлює визнання права власності за набувальною давністю, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог з цих підстав.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, оскільки позивачем всупереч вимог частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження добросовісності та безтитульності володіння та користування спірним майном, суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати понесені позивачем - покладаються на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено складено 17 грудня 2020 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська