вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" грудня 2020 р. м. Київ
Справа № 911/2959/20
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Белишевої А.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Світ-Агро” до Приватного акціонерного товариства “Птахофабрика “Васильківська” про стягнення 238 534,62грн, за участю представників від:
позивача - Смолкін І.Н. (накази №03-К від 04.02.2020, положення про відділ, посадова інструкція);
відповідача - не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Світ-Агро” (далі - ТОВ “ТД “Світ-Агро”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Птахофабрика “Васильківська” (далі - ПрАТ “Птахофабрика “Васильківська”) про стягнення 238 534,62грн, з яких: 182 208,40грн - основний борг за поставлений товар; 36 665,78грн - пеня, 9 721,42грн - 3% річних та 9939,02грн - втрати від інфляції, які нараховані за період з 29.12.2018 по 09.10.2020.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення ПрАТ “Птахофабрика “Васильківська” зобов'язань за договором поставки №ТД 607 від 05.03.2018 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1-5).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.10.2020 відкрито провадження за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15:20 18.11.2020, встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій (а.с.93-94).
Копії відповідної ухвали суду отримані сторонами, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №№0103274855502, 0103274856398: позивачем - 29.10.2020, відповідачем - 27.10.2020 (а.с. 99- 101).
02.11.2020 від імені позивача - ТОВ “ТД “Світ-Агро” його представником -Смолкіним І.Н. подано клопотання про участь у судовому засіданні 18.11.2020 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи “EasyCon”, до якого додано докази направлення його копії відповідачу (а.с.122).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2020 вищевказане клопотання про участь у судовому засіданні 18.11.2020 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено (а.с.126-127).
18.11.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою: зобов'язано позивача надати для огляду оригінали документів, долучених до позовної заяви (договору поставки, видаткових та товарно-транспортних накладних, довіреностей); закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14:00 09.12.2020 (а.с.129-130).
Вказана ухвала суду направлена відповідачу у даній справі лише 01.12.2020, що підтверджується штампом на зворотному боці вказаної ухвали суду, оскільки згідно довідки від 20.11.2020, у зв'язку з відсутністю фінансування таку ухвалу не направлено вчасно (а.с.133).
Окрім того, ухвала суду від 18.11.2020 направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19.11.2020, зареєстрована за №92968604 у реєстрі 20.11.2020 та оприлюднена 23.11.2020.
Про обізнаність відповідача про дату та час судового засідання свідчить текст його додаткових пояснень (а.с.139).
03.12.2020 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач повідомив про здійснення 27.11.2020 відповідачем часткової оплати боргу в розмірі 44 000,00грн. Зважаючи на погашення частково боргу, позивач зменшив заявлені вимоги в частині основного боргу до 138 208,40грн; інші позовні вимоги позивач підтримує (а.с.149-151).
Також 03.12.2020 від позивача надійшло клопотання про повернення йому судового збору у розмірі 660,00грн у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог (а.с.134-135).
Крім того, 03.12.2020 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач повідомив про сплату частини боргу, а саме 44 000грн, на підтвердження чого долучив доказів оплати (а.с.139).
В обґрунтування клопотання про долучення доказів, відповідач вказав, що оскільки така оплата здійснена лише 27.11.2020, надати відповідні докази в строк для подання відзиву не було можливості (а.с.139).
07.12.2020 від відповідача надійшли додатково письмові пояснення, відповідно до яких відповідач повідомив про те, що 03.12.2020 ним перераховано позивачу в оплату основного боргу 17 000,00грн (а.с.166-170).
07.12.2020 позивачем подані письмові пояснення щодо відображення операцій поставки у податковому обліку відповідачем (а.с.166-170).
09.12.2020 в судове засідання представник відповідача не з'явився; відповідач клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.
09.12.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, якою: відмовлено у прийнятті заяви позивача про зменшення позовних вимог; долучено до матеріалів справи пояснення позивача та додаткові пояснення відповідача.
Так, відмовляючи у прийнятті заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Однак, підготовче засідання у даній справі закінчено ще 18.11.2020, а відповідна заява направлена до суду після відповідної події. Поряд з цим, вбачається, що зменшення позовних вимог обумовлено погашенням частини боргу, а, отже, відсутністю спору у відповідній частині між сторонами.
З урахуванням не прийняття заяви про зменшення позовних вимог, не підлягає і задоволенню клопотання про повернення судового збору у зв'язку з таким зменшенням, тому у відповідному клопотанні позивача суд відмовляє.
В судовому засіданні 09.12.2020 позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, за виключенням сплаченої відповідачем частини основного боргу.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступне.
05.03.2018 між ТОВ “ТД “Світ-Агро” (продавець) та ПрАТ “Птахофабрика “Васильківська” (покупець) укладено договір поставки №ТД 607 (а.с.17-20, далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався поставити товар - кормові добавки, ветеринарні препарати, вакцини, біопрепарати, вітамінні та лікарські препарати, іншу ветеринарну продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію товару (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору найменування, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару буде визначатись сторонами у видаткових накладних, які будуть формуватись продавцем на підставі заявок покупця з подальшим виставленням рахунків-фактур для здійснення оплати товару.
Згідно п. 2.1 договору ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару вказується у рахунках-фактурах продавця та в накладних на кожну партію товару і містить в собі податок на додану вартість.
Покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок продавця вартість поставленої йому партії товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання партії товару згідно накладних (моментом отримання партії товару вважається підписання покупцем видаткової накладної) (п. 2.2 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору загальна вартість товару, що поставляється за вказаним договором, визначається загальною сумою всіх видаткових накладних на відпуск товару покупцю за весь період дії договору.
Як визначено п. 3.8 договору, право власності на товар переходить до покупця після підписання видаткової накладної.
Вказаний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018 (п.9.1 договору).
У відповідності з вказаним договором, 13.12.2018 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №10370 на суму 103 808,40грн (а.с.23).
14.12.2018 позивачем передано відповідачу товар згідно видаткової накладної №9907 на суму 90 706,80грн (а.с.21). Підставою для поставки товару за вказаною накладною вказано договір №ТД 607 від 05.03.2018 та рахунок №10370 від 13.12.2018.
Товар за вказаною накладною отримано представником відповідача згідно довіреності №542 від 13.12.2018 (а.с.29)
Крім того, 27.12.2018 позивачем виставлено відповідачу рахунок №10683 від 27.12.2018 на суму 103 900,00грн (а.с.24).
28.12.2018 позивачем передано відповідачу за накладною №10238 від 28.12.2018 товар на суму 103 900,00грн (а.с.22). При цьому, підставою для поставки товару за вказаною накладною зазначено договір №ТД 607 від 05.03.2018 та рахунок №10683 від 27.12.2018.
Товар за вказаною накладною отримано представником відповідача згідно довіреності №562 від 28.12.2018 (а.с.30).
Товар за вищевказаними видатковими накладними поставлений згідно товарно-транспортних накладних (а.с.25-28).
26.03.2019 позивач направив відповідачу претензією від 25.03.2019 за вих.№487 щодо сплати боргу в розмірі 197 208,40грн (а.с.35-36), що підтверджується описом вкладення в цінний лист (а.с.37) та фіскальним чеком (а.с.38).
При цьому, як вказував у позові позивач, неоплаченою частково на момент подання позову є видаткова накладна №9907 від 14.12.2018 в частині 78 308,40грн, а також повністю неоплачений товар, переданий відповідно до видаткової накладної №10 238 від 28.12.2018 на суму 103 900,00грн, що загалом становить 182 208,40грн.
Поряд з цим, після звернення до суду з даним позовом та відкриття провадження у справі, відповідачем частково сплачено борг, що підтверджується платіжними дорученнями: №9 від 27.11.2020 на суму 34 000,00грн; №10 від 27.11.2020 на суму 10 000,00грн; №13 від 03.12.2020 на суму 17 000,00грн (а.с.142-143, 220). Всього після відкриття провадження у справі погашено боргу на суму 61 000,00грн.
При цьому в призначенні платежу за вказаними платіжними дорученнями вказано: «згідно рахунку №00000010370 від 13.12.2018 та договору №ТД 607 від 05.03.2018».
Позивачем в судовому засіданні 09.12.2020 підтверджено факт отримання від відповідача вказаних коштів у повному обсязі та відсутність спору у відповідній частині між сторонами.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.
Враховуючи, що відповідачем після відкриття провадження у даній справі сплачено позивачу 61 000,00грн в рахунок погашення основного боргу за договором № ТД 607 від 05.03.2018, провадження у справі в частині стягнення 61 000,00грн основного боргу підлягає закриттю.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку здійснити розрахунок за отриманий товар, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобов'язання.
Так, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
В силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 2 вказаної норми, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідне правило умовами договору поставки (п. 2.2 договору поставки) сторонами змінено та ними встановлено, що розрахунок за товар проводиться протягом 14 календарних днів з моменту отримання партії товару, згідно накладної.
Визначене зобов'язання щодо оплати поставленого товару відповідачем частково не виконано, хоча строк його виконання, встановлений договором сплив.
Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів оплати товару на суму 121 208,40грн основного боргу, у зв'язку з чим вимоги позивача у відповідній частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 9721,42грн - 3% річних за період з 29.12.2018 по 09.10.2020, а також 9939,02грн втрат від інфляції за період з січня 2019 року по серпень 2020 року (фактично).
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд вважає його арифметично вірним, відповідно вимоги про стягнення 9721,42грн - 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції, суд зазначає, що за розрахунком суду розмір втрат від інфляції за період з січня 2019 року по серпень 2020року (позивач, заявляючи період нарахування - по 09.10.2020, фактично враховує втрати від інфляції лише по серпень 2020 року) становить 9889,02грн.
Так, під час розрахунку втрат від інфляції позивач такі нарахування здійснював з 04.04.2019 по 16.04.2019 на суму 83308,40грн (тобто за 12 днів), поряд з цим, втрати від інфляції мали б бути розраховані на борг, якай існував на кінець такого місяця (квітень 2019 року), оскільки відповідачем 04.04.2019 та 17.04.2019 здійснювалось погашення боргу..
Таким чином, вимоги про стягнення втрат від інфляції є обґрунтованими у розмірі 9889,02грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 50,00грн втрат від інфляції у задоволенні позову суд відмовляє.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 36 665,78грн пені за період з 29.12.2018 по 09.10.2020.
В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу чч. 2, 3 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 6.3 договору за прострочення оплати за п. 2.2 договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення. При цьому, відповідним пунктом договору визначено, що пеня нараховується на весь період прострочення виконання зобов'язання покупцем по оплаті товару - до повного погашення заборгованості.
Таким чином, сторонами у вищевказаному пункті договору погоджено про можливість нарахування пені понад строк, встановлені ч. 6 ст. 232 ГК України. Розмір пені, встановлений договором, не перевищує максимально можливий з урахуванням положень ст.343 ГК України та ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» .
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, суд зазначає, що такі розрахунки здійснені позивачем арифметично вірно, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 665,78грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2662,27грн.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Проте, позивачем станом на момент винесення рішення суду у даній справі не подано письмового клопотання про повернення судового збору у зв'язку з закриттям провадження у даній справі в частині стягнення 61 000,00грн основного боргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, п.2 ч.1 ст.231, ст..ст.232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Птахофабрика “Васильківська” (ідентифікаційний код 05513193; 08635, Київська обл., Васильківський р-н, селище Зелений Бір, вул. Тараса Шевченко, буд. 19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Світ-Агро” (ідентифікаційний код 37405944; 04128, м.Київ, вул. Академіка Туполєва, 23) 121 208,40грн основного боргу, 9721,42грн - 3% річних, 9889,02грн втрат від інфляції, 36 665,78грн пені, а також 2662,27грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 50,00грн втрат від інфляції.
4. Закрити провадження в частині стягнення 61 000,00грн основного боргу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст судового рішення складено 18.12.2020.
Суддя А.Р. Ейвазова