П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 500/4712/19
Головуючий в 1 інстанції: Жигулін С.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2019 року (м. Ізмаїл, дата складання повного тексту рішення - 29.11.2019р.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області, третя особа інспектор 4 роти 3 батальйону УПП у Одеській області рядовий поліції Шевченко Павло Олегович про скасування постанови,-
26.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області із адміністративним позовом до УПП в Одеській області та 3-ї особи інспектора 4 роти 3 батальйону УПП у Одеській області рядового поліції Шевченка П.О., в якому просив суд скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1242940 від 18.06.2019 року про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн., та закрити провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова інспектора ПП є неправомірною, оскільки була прийнята з численними порушенням процесуальних норм законодавства.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Постанову серії ЕАВ №1242940 від 18.06.2019р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - скасовано.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник УПП в Одеській області ДПП 26.12.2019р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2019р. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
03.02.2020 року матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою представника відповідача, надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020р. відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
18.06.2019 року інспектором 4 роти 3 батальйону УПП у Одеській області рядовим поліції Шевченко П.О. прийнято постанову серії ЕАВ №1242940 про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого в не автоматичному режимі, відповідно до якого, в цей день, т.б. 18.06.2019р. о 19 год. 57 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "TOYOTA COROLLA" д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись в м. Одесі по вул. Отамана Головатого, проїхав перехрестя на заборонений "жовтий" сигнал світлофора, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, у зв'язку з чим, був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 425 грн.
Не погоджуючись зі спірною постановою відповідача, позивач, посилаючись на те, що не порушував в даному випадку ПДР, оскільки закінчував проїзд перехрестя на жовтий сигнал світлофора, звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірної постанови відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року.
Як слідує зі змісту положень п.п.3,11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Як визначено ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Так, нормами ст.222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені ч.1 ст.122 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається зі ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.
А як визначено ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (т.б. ПІБ, дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених ст.ст.80,81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), ч.ч.1,2,3,5,6 ст.121, ст.121-1, 121-2, ч.ч.1,2,3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.124-1, ст.125, 126, ч.ч.1,2,3 ст.127, ст.128, 129, ст.132-1, ч.6, 11 ст.133-1, ч.ч.1,2,3 ст.140 КУпАП.
Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ст.122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, уповноваженими працівниками підрозділів патрульної служби Національної поліції надано право на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені ч.ч.1-3 ст.122 КУпАП, без складання відповідного протоколу.
Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі №522/6111/16-а (№К/9901/11751/18).
Згідно зі ст.14 Закону України від 30.06.1993р. №3353-XII «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306.
Так, пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно п.8.7 ПДР України, світлофори (додаток 3) призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально.
Відповідно пп."ґ" п.8.7.3 ПДР України, жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Згідно п.8.10 ПДР України, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Пунктом 8.11 ПДР України передбачено, що водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч.2 ст.122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Так, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, 18.06.2019р. о 19 год. 57 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "TOYOTA COROLLA" д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись в м.Одесі по вул.Отамана Головатого, проїхав перехрестя на заборонений "жовтий" сигнал світлофора, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП.
Факт проїзду позивачем вказаного перехрестя на заборонений "жовтий" сигнал світлофора фактично підтверджується відеозаписом з відео-реєстратора службового автомобіля, який не був предметом дослідження судом 1-ї інстанції, оскільки був наданий суду представником відповідача тільки 03.12.2019р., т.б. вже після ухвалення 29.11.2010р. оскаржуваного рішення суду.
Однак, разом з тим, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що як вбачається з матеріалів справи, спірна постанова інспектора не містить жодних посилань на технічний засіб, за допомогою якого було здійснено даний відеозапис (а.с.10), у зв'язку з чим, згідно положень ч.3 ст.283 КУпАП, такі відеозаписи не можуть вважатися належними та допустимими доказами вчинення адміністративного правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що аналогічна правова позиція з цього питання була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, в постанова від 15.11.2018р. по справі №524/5536/17, від 24.01.2019р. по справі №428/2769/17.
Згідно статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, на відповідача як на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в основу якого було покладено, доведений на його думку факт керування позивачем транспортним засобом на заборонений жовтий сигнал світлофору.
Відтак, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується жодним доказом, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Проте, одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
Отже, враховуючи викладені обставини, судова колегія, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише тільки за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними і беззаперечними доказами, в зв'язку із чим, позов дійсно підлягає задоволенню.
Крім того, ще слід зазначити й про те, що приписами ч.2 ст.77 КАС України чітко визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, фактично не надано до суду 1-ї та 2-ї інстанцій жодних належних доказів, які б беззаперечно підтвердили факт порушення позивачем вимог ч.2 ст.122 КУпАП, а тому відповідно, факт скоєння ним оскаржуваного адміністративного правопорушення є недоведеним, в зв'язку із чим, притягнення останнього до адміністративної відповідальності шляхом винесення спірної постанови не може вважатися законним і обґрунтованим, внаслідок чого, оскаржувана постанова дійсно підлягає скасуванню, як протиправна.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.272,286,308,311,315,316,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 18.12.2020р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченко