1[1]
Іменем України
09 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12018100080001733 за апеляційними скаргами представника ПрАТ «СК «Універсальна» - адвоката ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Чаплинка, Чаплинського району, Херсонської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
представника потерпілих
та цивільного позивача - ОСОБА_10 ,
захисника - ОСОБА_8
та обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
Згідно з вироком Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та засуджено до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України суд звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік та поклавши на нього обов'язки, передбачені законом.
Цим же вироком суд частково задовольнив цивільні позови ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнув з ОСОБА_7 та КП «Київпастранс» солідарно на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування майнової шкоди 10000 (десять тисяч) грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 (двісті тисяч) грн., а також на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування майнової шкоди 10000 (десять тисяч) грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 (п'ятдесят тисяч) грн.
Крім того, суд стягнув з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування майнової шкоди 80408 (вісімдесят тисяч чотириста вісім) грн. 71 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 (десять тисяч) грн. та на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування майнової шкоди 45294 (сорок п'ять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн. 72 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 (десять тисяч) грн.
Цивільний позов ТОВ «ВІТО-ТУР» про відшкодування майнової шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 та КП «Київпастранс» солідарно на користь ТОВ «ВІТО-ТУР» в рахунок відшкодування майнової шкоди 458346 (чотириста п'ятдесят вісім тисяч триста сорок шість) грн. 29 коп.
Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь ТОВ «ВІТО-ТУР» в рахунок відшкодування майнової шкоди 100000 (сто тисяч) грн.
В іншій частині цивільних позовів відмовлено.
Окрім цього, судом вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, обвинувачений ОСОБА_7 , працюючи на посаді водія в автобусному парку № 5 КП «Київпастранс», 02.03.2018 приблизно о 06 год. 15 хв., керуючи технічно справним автобусом «МАЗ 107467», номер знак НОМЕР_1 , та рухаючись по Брест-Литовському шосе, 18 км (автодорога М-06 Київ-Чоп), здійснюючи маневр розворот в напрямку просп. Перемоги, зупинився біля місця для розвороту позначеного дорожнім знаком «Місце для розвороту», що на 18 км даної автодороги.
У цей час, у зустрічному напрямку по крайній лівій смузі руху Брест-Литовського шосе, 18 км (автодорога М-06 Київ-Чоп), зі сторони виїзду з міста в напрямку просп. Перемоги в м. Києві, зі швидкістю 51 км/год., наближаючись до місця розвороту Брест-Литовському шосе, 18 км, рухався технічно справний автобус «Mersedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , у салоні якого, в якості пасажирів, знаходилися ОСОБА_13 та ОСОБА_12 .
Здійснюючи маневр - розворот, ОСОБА_14 , керуючи автобусом «МАЗ 107467», номер знак НОМЕР_1 , не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявив неуважність, відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не надав дорогу зустрічному транспортному засобу, чим порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме не виконав вимоги Правил дорожнього руху України, передбачені пунктами 1.5, 2.3 «б», 10.1, ч. 2 п. 10.4, внаслідок чого відбулося зіткнення з автобусом «Mersedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 .
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 , були заподіяні такі тілесні ушкодження: відкрита травма правого стегна та коліна - рана (визначена клінічними лікарями як рвано-забійна, довжиною 15 см) в ділянці правого колінного суглобу по передній поверхні, яка сполучається з ділянкою уламкового перелому медіального виростка правої стегнової кістки; розрив медіального меніска правого колінного суглобу; крововиливи у оточуючі м'які тканини; відкрита травма лівого колінного суглобу - рана (визначена клінічними лікарями як рвано-забійна, довжиною 15х5 см) в ділянці лівого колінного суглобу по передній поверхні, яка має сполучення з повздовжнім крайовим переломом лівого наколінника; рана (визначена клінічними лікарями як забійна) 2 пальця правої кісті; садна та синці голови, тулуба, обох верхніх кінцівок (без опису морфології), які відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Крім цього, у результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 були заподіяні такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма: садна голови (ліва половина); рана (визначена клінічними лікарями як забійна) вилицевої ділянки зліва, (4x0,5 см); крововиливи у м'які тканини лобної ділянки; втиснутий перелом зовнішньої стінки лобної пазухи зліва; перелом лівої носової кістки (без зміщення уламків), яке відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Крім цього, у результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 були заподіяні такі тілесні ушкодження: забійна рани голови, садна м'яких тканин обличчя (встановити кількість саден за наявною медичною документацією не є можливим), параорбітальна гематома зліва з субкон'юктивальним крововиливом, закрита травма правового стегна у вигляді уламкового перелому правої стегнової кістки в проксимальній та дистальній третинах зі зміщенням уламків, які у сукупності відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я понад 21 день.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представник цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» - адвокат ОСОБА_15 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26.12.2019 року в частині, що стосується вирішення цивільних позовів потерпілих, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ПрАТ «СК «Універсальна» в повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, представник відповідача посилається на те, що вирок суду в частині задоволення цивільних позовів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ПрАТ «СК «Універсальна» є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм права, з огляду на наступне.
Зокрема, як зазначає апелянт, незважаючи на положення п. 35.1 ст. 35 та п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», станом на сьогоднішній час потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не звертались до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування та не надали інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхової виплати.
У зв'язку з цим, ПрАТ «СК «Універсальна» вважає, що недотримання потерпілими особами процедури отримання страхової виплати є перевищенням меж здійснення їх цивільних прав, і таким чином, через невиконання позивачами дій, визначених Законом для здійснення свого права, вони не мають правових підстав для отримання страхової виплати.
На думку представника цивільного відповідача, подання потерпілими позовів до ПрАТ «СК «Універсальна» є передчасним, оскільки їх права не були порушені, невизнані чи оспорені цивільним відповідачем - ПрАТ «СК «Універсальна», а суд першої інстанції, задовольнивши цивільні позови потерпілих, порушив ст.ст. 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. ст. 13, 15, 16 ЦК України.
Крім цього, як вказує апелянт, суд першої інстанції стягнув з ПрАТ «СК «Універсальна» заявлені Позивачами витрати на лікування, зокрема, на користь ОСОБА_11 - в розмірі 35 732, 71 грн., та на користь ОСОБА_12 - в розмірі 45 294, 72 грн., проте, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вказаних витрат, документів медичних закладів із лікарськими призначеннями за наслідками ДТП.
З наявних документів (рахунків, квитанцій, чеків), як зазначається у скарзі, не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між ДТП 02.03.2018 року та понесеними витратами, необхідність їх здійснення не підтверджена документально закладом охорони здоров'я, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув заявлені позивачами витрати на лікування.
Також, апелянт звертає увагу на те, що витрати у розмірі 26 460 грн. (за набір для остеосинтезу стегнової кістки для ОСОБА_11 ) та витрати у розмірі 27 000 (за набір імплантів для остеосинтезу для ОСОБА_16 ) були понесені/оплачені ТОВ «ВІТО-ТУР», що підтверджується платіжними дорученнями № 2925 від 12.03.2018 та № 2915 від 05.03.2012, і таким чином, стягнувши вказані суми з ПрАТ «СК «Універсальна», суд першої інстанції допустив подвійне відшкодування завданої шкоди в розмірі 26 460 грн. (на користь ОСОБА_11 ) та в розмірі 27 000 грн. (на користь ОСОБА_12 ).
Окрім цього, на думку представника цивільного відповідача, стягнувши з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь потерпілих моральну шкоду по 10 000 грн. кожному, суд першої інстанції порушив ст.ст. 22, 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 9 Закону України «Про страхування», що призвело до завищення сум, які підлягали стягненню з ПрАТ «СК «Універсальна».
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 також подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26.12.2019 року скасувати та закрити провадження у справі № 759/18378/18 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за відсутності складу правопорушення, а також у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, захисник обвинуваченого посилається на неповноту судового розгляду, яка полягає в не дослідженні доказів на підтвердження одних та спростування інших обставин, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення, а саме виправдувального вироку, про необхідність дослідження яких заявляв захисник ОСОБА_8 ; невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а саме на те, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, та за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, в судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; та допущення судом порушень вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, як зазначає апелянт, повідомлення про підозру, обвинувальний акт та вирок фактично дублюють один одного та базуються на висновках судової авто технічної експертизи № 9627/18-52 від 06.11.2018.
Проте, висновки експерта не можуть мати в даному разі преюдиціального значення з огляду на ту обставину, що вони базуються на невірних та неповних вихідних даних, наданих експерту та використаних ним в ході проведення експертного дослідження.
Як звертає увагу апелянт, порушення в діях водія ОСОБА_7 п. 10.1, 10.4 ч. 2 ПДР України в момент початку маневру розвороту були відсутні, оскільки він почав та здійснював маневр розвороту в дозволеному місці за відсутності інших учасників руху в межах видимості при добрій оглядовості і вимушений був зупинитися при завершенні маневру з незалежних від нього причин, через які він не міг об'єктивно попередити наступну ДТП.
Експерт у висновку від 06.11.2018 розглядав цю можливість під назвою «Варіант 1» та визнав його непридатним для дослідження, оскільки цей варіант з урахуванням видимості в 200 (згідно з протоколом ОМП) в ближньому та дальньому світлі фар повністю виключає вину ОСОБА_7 в завданні середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим.
Разом з тим, як зазначається у скарзі захисника, заслуговує на увагу той факт, що добру видимість в напрямку руху автобуса «Мерседес» 300-350 метрів підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок обвинувачення ОСОБА_17 , відповідаючи на запитання захисника ОСОБА_8 з якої відстані останній побачив автобуси, що зіткнулись у ДТП.
З огляду на ці та інші обставини, наведені у скарзі, суд першої інстанції, незважаючи на твердження та наполягання сторони захисту, не виправив помилок слідства, не надав їм належної оцінки, необґрунтовано прийшов до висновку про достатність та взаємозв'язок доказів для постановлення обвинувального вироку.
Показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 стосовно обстановки ДТП, як вважає апелянт, є неінформативними та суперечать показанням ОСОБА_11 , який під час допиту на запитання судді зазначив, що свідки спали, у зв'язку з чим всі показання потерпілих повинні були сприйматись судом критично.
Також, на думку апелянта, заслуговує на увагу той факт, що наявність, як і відсутність трактора, який став раптовою перешкодою та не дозволив ОСОБА_7 закінчити маневр розвороту, не перевірялась слідством, а потерпілі, які до зіткнення спали, не могли його бачити після зіткнення, оскільки вся оглядовість в бік м. Києва, куди попрямував трактор, була перекрита автобусом марки МАЗ, яким керував ОСОБА_7 .
Свідчення водія ОСОБА_11 в цій частині, як вважає захисник, також мають сприйматись критично, оскільки він або не бачив і не контролював дорожню обстановку взагалі, або цілком очікувано замовчує дійсні обставини.
З приводу задоволених цивільних позовів, апелянт зазначає про те, що вони задоволені з порушенням норм матеріального закону, а саме при їх задоволенні судом не було враховано положень ст. 1172 Цивільного кодексу України, а також правової позиції Верховного Суду з цього питання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу останнього та не заперечували проти задоволення апеляційної скарги цивільного відповідача; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення обох апеляційних скарг та просив залишити вирок суду без змін; пояснення представника потерпілих та цивільного позивача, який також заперечував проти задоволення обох апеляційних скарг; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого та повторно дослідивши, за клопотанням сторони захисту, окремі обставини, встановлені під час кримінального провадження, в тому числі шляхом повторного допиту в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_17 та експерта ОСОБА_18 , колегія суддів не встановила передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного вироку, зокрема через неповноту судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження або істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, так само як законних підстав для закриття кримінального провадження, передбачених ст. 284 КПК України.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 286 КК України, а також доводи апеляційної скарги щодо недоведеності вини останнього у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, колегія суддів вважає, що наведене у вироку формулювання обвинувачення ОСОБА_7 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини та наслідків кримінального правопорушення, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин кримінального правопорушення, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, які суд першої інстанції детально навів у своєму рішенні та надав їм відповідну правову оцінку.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, навівши показання обвинуваченого ОСОБА_7 ; потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_17 ; експерта ОСОБА_18 , які були допитані під час судового розгляду; дослідивши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення письмові докази, на підтвердження події злочину та вини ОСОБА_7 у його вчиненні, зокрема:
- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02.03.2018 року з доданими до нього схемою місця ДТП та ілюстративною таблицею (т. 1 а.п. 199-204, 210-223, 235-238);
- протокол додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 14.03.2018 та ілюстративну таблицю до даного протоколу (т. 1 а.п. 224-233);
- протокол огляду транспортного засобу від 14.03.2018 та ілюстративну таблицю до даного протоколу, відповідно до якого оглядався автобус «MАЗ» н.з. НОМЕР_1 ( т.1 а.п. 243-250-в);
- протокол огляду транспортного засобу від 14.03.2018 та ілюстративну таблицю до даного протоколу, відповідно до якого оглядався автобус «Mersedes-Benz Sprinter» н.з. НОМЕР_2 (т. 2 а.п. 1-12);
- висновок експерта КНДЕКЦ № 12-1/525 від 02.04.2018 та ілюстративну таблицю щодо технічного стану автобуса «MАЗ» н.з. НОМЕР_1 ( т. 2 а.п. 18-23 );
- висновок експерта КНДЕКЦ № 12-1/524 від 28.03.2018 та ілюстративну таблицю щодо технічного стану автобуса «Mersedes-Benz Sprinter» н.з. НОМЕР_2 (т. 2 а.п. 31-40);
- висновок експерта № 476/е від 20.04.2018 щодо тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_13 та ступеню їх тяжкості (т. 2 а.п. 46-55 );
- висновок експерта № 486/е від 25.04.2018 щодо тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_11 та ступеню їх тяжкості (т. 2 а.п. 62-72);
- висновок експерта № 475/е від 02.05.2018 щодо тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_12 та ступеню їх тяжкості (т. 2 а.п. 46-55);
- висновок експерта КНДЕКЦ №12-2/777 від 12.10.2018 та долучені до нього додатки, щодо ринкової вартості автобуса «Mersedes-Benz Sprinter» н.з. НОМЕР_2 ( т. 2 а.п. 95-151);
- висновок експерта КНІДСЕ № 9627/18-52 від 06.11.2018 та ілюстративну таблицю до нього ( т. 2 а.п. 161-176), суд першої інстанції надав їм належну правову оцінку, як з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, так і з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме для ухвалення обвинувального вироку за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, оцінюючи досліджені підчас судового розгляду докази, суд першої інстанції не тільки взяв до уваги докази, які вплинули на його висновки, а й за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, зазначив у своєму рішенні, чому він взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Зокрема, надаючи оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_19 про те, що на місці ДТП був трактор, який заважав водію ОСОБА_7 закінчити маневр розвороту та покинув місце ДТП, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ці показання спростовуються показаннями потерпілих, свідка ОСОБА_17 та іншими матеріалами кримінального провадження, а також навів інші мотиви, з яких він відкинув показання свідка ОСОБА_19 та обвинуваченого ОСОБА_7 .
Не залишились поза увагою суду і твердження захисника ОСОБА_8 про те, що водій ОСОБА_11 допустив перевищення швидкості руху та інші порушення правил безпеки дорожнього руху, які вплинули на виникнення ДТП, оскільки вони не знайшли свого об'єктивного підтвердження та були спростовані сукупністю зібраних по справі доказів, на які суд послався у своєму рішенні, в тому числі висновком експерта авто техніка № 9627/18-52 від 06.11.2018 року, в якому зазначено про те, що у даній дорожній обстановці, з моменту виникнення небезпеки для руху, водій автобуса «Мersedes-Benz Sprinter» ОСОБА_11 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автобусом «МАЗ 107467» шляхом застосування екстреного гальмування для зупинки свого транспортного засобу до місця зіткнення.
Крім того, як зазначив експерт ОСОБА_18 , як у своєму висновку, так і у своїх показаннях, в тому числі в суді апеляційної інстанції, у даній дорожній обстановці з технічної точки зору в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП знаходяться дії водія автобуса «МАЗ 107467» ОСОБА_7 , які не відповідали вимогам п. 10.1, ч. 2 п. 10.4 ПДР. У той же час, з технічної точки зору причинний зв'язок між діями водія ОСОБА_11 і виникненням даної ДТП - відсутній.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що висновки суду, наведені у вироку не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а тому вважає цей вирок законним та обґрунтованим.
Більш того, в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого не наведено будь-яких грунтовних обставин або доказів, які б вказували на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та, відповідно до вимог ст. 411 КПК України, могли служити підставами для скасування оскаржуваного вироку.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують його покарання.
При цьому, обставини, які, згідно вимог ст.ст. 66, 67 КК України, пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.
Також при призначенні обвинуваченому покарання, суд врахував дані про особу ОСОБА_7 , а саме те, що він працює водієм та за місцем роботи характеризується виключно позитивно, одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, що свідчить про позитивні соціальні зв'язки обвинуваченого та про невисокі ризики повторного вчинення ним злочину, раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
За сукупності вищенаведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд першої інстанції визнав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання в межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 286 КК України, а саме у виді обмеження волі.
При цьому, суд не знайшов правових підстав для призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, про призначення якого просив прокурор, враховуючи обставини вчинення даного злочину, ставлення обвинуваченого до вчиненого та наявність трьох потерпілих.
Крім цього, суд визнав за можливе не призначати обвинуваченому ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами з тих підстав, що інкримінований йому злочин є злочином невеликої тяжкості та характеризується необережною формою вини. Також суд врахував дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, тривалий час працює водієм і даний вид діяльності є єдиним джерелом його доходу, за місцем роботи характеризується виключно позитивно.
Разом з тим, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_7 , суд визнав за можливе застосувати до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробування, встановивши іспитовий строк та поклавши на нього обов'язки, передбачені п. 1 та 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, оскільки, на переконання суду, таке покарання буде справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та відповідатиме його меті.
З огляду на наведені у вироку мотиви призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, якими визначаються мета та загальні засади призначення покарання, а тому призначене йому покарання, зі звільненням від його відбування, на підставі ст. 75 КК України, слід визнати таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 відсутні, а тому її слід залишити без задоволення.
Що ж стосується вирішення судом першої інстанції цивільних позовів представника потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ТОВ «ВІТО-ТУР» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, то в цій частині вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга представника цивільного відповідача - ПрАТ «СК «Універсальна» частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог цивільних позивачів, суд першої інстанції хоча і послався на відповідні правові норми, передбачені ЦК України, проте допустив їх неправильне застосування, з огляду на таке.
Відповідно до приписів ст.ст. 1187 та 1172 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Юридична особа, яка є власником транспортного засобу відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Тобто особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки, у даному випадку КП «Київпастранс», а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні юридичної особи, відшкодовується саме юридичною особою, а не безпосередньо винним водієм.
Крім того, приймаючи рішення про солідарну відповідальність ОСОБА_7 та КП «Київпастранс» при стягненні майнової та моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також майнової шкоди на користь ТОВ «ВІТО-ТУР», суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог ст. 1190 ЦК України, відповідно до якої солідарну відповідальність перед потерпілим несуть лише особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди.
Між тим, матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не містять будь-яких даних про те, що шкоду потерпілим було заподіяно спільними діями ОСОБА_7 та КП «Київпастранс». Не наведено таких даних і у вироку суду.
Більш того, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі представника ПрАТ «СК «Універсальна», при вирішенні цивільних позовів, судом першої інстанції не були взяті до уваги положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Закону України «Про страхування», приймаючи до уваги той факт, що цивільно-правова відповідальність КП «Київпастранс», як володільця джерела підвищеної небезпеки була застрахована в ПрАТ «СК «Універсальна».
Однак, визначаючи суми, які підлягають відшкодуванню на користь потерпілих та ТОВ «ВІТО-ТУР», суд першої інстанції, не тільки не з'ясував хто і в якому обсязі повинен відшкодовувати майнову та моральну шкоду позивачам, а й проігнорував правові позиції з цього питання Верховного Суду, які зокрема наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 756/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18 про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Приймаючи до уваги вищенаведене, а також ту обставину, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно прийняти рішення в частині вирішення цивільних позовів, заявлених в інтересах потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ТОВ «ВІТО-ТУР» через особливості апеляційного перегляду рішень суду першої інстанції та відсутність правових підстав для дослідження та з'ясування відповідних обставин, пов'язаних із розглядом цивільних позовів у кримінальному провадженні, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника ПрАТ «СК «Універсальна» - адвоката ОСОБА_6 слід задовольнити частково, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 , в частині вирішення цивільних позовів, заявлених в інтересах потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ТОВ «ВІТО-ТУР» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати повністю та призначити в цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ПрАТ «СК «Універсальна» - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 , в частині вирішення цивільних позовів, заявлених в інтересах потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ТОВ «ВІТО-ТУР» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасувати та призначити в цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи : 759/18378/18
Номер провадження : 11-кп/824/1445/2020
Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_20
Доповідач - суддя ОСОБА_1