23 листопада 2020 року Справа № 160/11301/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
17 вересня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючому АДРЕСА_1 , з 17.04.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до п. “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши до стажу роботи посади, які віднесені до списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а саме:
- з 11 липня 1986 року по 03 листопада 1986 року на посаді учня електрозварника в цеху №8;
- з 03 листопада 1986 року по 01 жовтня 1987 року - привласнений 2-й розряд електрозварника;
- з 01 жовтня 1987 року по 01 лютого 1989 року - привласнений 3-й розряд електрозварника;
- з 01 лютого 1989 року по 07 червня 1990 року - по підсумкам атестації привласнений 3-й розряд електрозварника;
- з 07 червня 1990 року по 10 березня 1993 року - привласнений 4-й розряд електрозварника;
- з 10 березня 1993 року по 16 березня 1993 року - привласнений 5-й розряд електрозварника.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що ПФУ безпідставно та необґрунтовано відмовлено позивачу у призначенні пільгової пенсії за віком, оскільки необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту “б” ст.13 Закону №1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. Отже, при розрахунку стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах має застосовуватися Списки затверджені Кабінетом Міністрів України, а також Списки чинні на період роботи особи.
13.10.2020 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач посилається на те, що 08.05.2020 року позивач надав до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мають право особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, чоловіки - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацем першим частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” для чоловіків: на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. Необхідними умовами для виникнення в особи права на пільгове пенсійне забезпечення є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника на роботах із шкідливими і важкими роботами, підтвердженими результатами атестації відповідного робочого місця. Основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка. У разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Порядок підтвердження трудового стажу у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637. Згідно наданих позивачем документів, його загальний стаж роботи складає 31 рік 6 місяців 12 днів, на пільгових умовах по Списку № 2 - 7 років 3 місяці 5 днів. До пільгового стажу не врахований період роботи з 11.07.1986 року по 16.03.1993 року на “Чаплинський завод пересувних вузлів”, оскільки позивачем не надано документів, які б підтверджували його пільговий стаж. Отже, права на пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 відповідно статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” позивач не має через відсутність необхідного пільгового стажу.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 року зазначена вище справа розподілена та 18.09.2020 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилось 55 років, 05.05.2020 року звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з цим, листом від 22.05.2020 року за №68292 «Про відмову в призначенні пенсії» ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовило позивачу у призначенні пенсії.
Мотивуючи означену відмову ПФУ зазначило про те, що згідно наданих позивачем документів страховий стаж склав 31 рік 6 місяців 12 днів, у тому числі пільговий стаж склав 7 років 3 місяці 5 днів. До загального стажу не враховано період з 17.07.1985 року по 01.07.1986 року, та з 08.04.1993 року по 28.05.1999 року через відсутність посилання на статтю та КЗпП при звільненні. До пільгового стажу не врахований період роботи з 11.07.1986 року по 16.03.1993 року на «Чаплінській завод пресованих вузлів», оскільки необхідно надавати оригінали документів, також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні документи, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5) гідно Постанови КМУ від 12.08.1993 року №637).
Отже, відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність необхідного пільгового стажу роботи.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Так, відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012, згідно якого «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї».
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини першої статті 144 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України №1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 №1451/11731 (далі - Порядок №383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України встановлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно ж до частини першої статті 7 Закону України від 14.10.1992 №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність вищенаведених правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення частини першої статті 114 Закону №1058-ІV та пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до частини першої статті Закону №1058-ІV.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Правова позиція щодо тлумачення норм права у правовідносинах, що виникли у зв'язку з відмовою пенсійного органу у призначення пенсії на пільгових умовах за Списками №1 і №2 з підстав відсутності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці викладена у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/5321/20.
Щодо висновків пенсійного органу про невідповідність призначення довідки про підтвердження наявного трудового стажу з приводу не врахування до пільгового стажу періоду роботи з 11.07.1986 року по 16.03.1993 року на “Чаплинський завод пересувних вузлів”, оскільки позивачем не надано документів, які б підтверджували його пільговий стаж, то суд зазначає, що відповідно до положень статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд враховує той факт, що пенсійний орган не заперечує, що у спірний період позивач працював зі шкідливими і важкими умовами праці, роботах на яких дає право виходу на пенсію на пільгових умовах за наявності достатнього трудового стажу. Трудова книжка позивача містить відповідні записи про його роботу у спірний період, що не заперечується пенсійним органом.
Отже така підстава, як відсутність документів, які б підтверджували пільговий стаж позивача не має правового значення для спірних правовідносин, оскільки не спростовує пільговий характер роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, згідно з номером запису з №6 по №12 трудової книжки (Серія НОМЕР_2 ), позивач працював в «Чаплинському заводі пресових вузлів»:
- з 11 липня 1986 року по 03 листопада 1986 року на посаді учня електрозварника в цеху №8;
- з 03 листопада 1986 року по 01 жовтня 1987 року - привласнений 2-й розряд електрозварника; .
- з 01 жовтня 1987 року по 01 лютого 1989 року - привласнений 3-й розряд електрозварника;
- з 01 лютого 1989 року по 07 червня 1990 року - по підсумкам атестації привласнений 3-й розряд електрозварника;
- з 07 червня 1990 року по 10 березня 1993 року - привласнений 4-й розряд електрозварника;
- з 10 березня 1993 року по 16 березня 1993 року - привласнений 5-й розряд електрозварника;
- 16 березня 1993 року - звільнений з заводу у зв'язку з переведенням в Синельниківську дистанцію путі, за ст.36 п.5 КЗпП України, наказ №125 від 16.03.1993 року.
У зв'язку з тим, що на даний час «Чаплинський завод пресових вузлів» ліквідований, робота позивача у вказаний період та на даній посаді частково підтверджується довідками виданими Чаплинською селищною радою Васильківського району Дніпропетровської області, якій було передано частину архіву з заводу.
До того ж, відповідно до п.3 «Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого наказом Мінпраці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що дійсні на період роботи особи.
Суд зазначає, що на період роботи позивача діяли списки, затверджені постановами Ради Міністрів СРСР від 28.08.1956 року №1173, Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року №10 та Кабінету міністрів України від 11.03.1994 року №162.
Згідно п. 33 розділу XXXIII «Загальні професії» Списку №2, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, що діяв до 01.01.1992 року, правом на пільгову пенсію користуються - електрозварники ручного зварювання, яка відноситься до робіт із шкідливими умовами праці.
Дана посада зазначена також і у послідуючих постановах Кабінету міністрів України: №162 від 11.03.1994 року, №36 від 16.01.2003 року, якими в послідуючому затверджувався Список №2.
Відтак, за наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що період роботи позивача, а саме: з 11 липня 1986 року по 16 березня 1993 року має бути зарахований до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону №1058-ІV.
Окрім цього, відмова ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про призначення пенсії позивачу, яка викладена у листі від 22.05.2020 року за 68292 «Про відмову в призначенні пенсії» є протиправною та підлягає до скасування.
З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідність поданих ОСОБА_1 документів для призначення пенсії була досліджена відповідачем поверхнево, неповно та не всебічно у суду відсутня можливість задоволення позову в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.
Отже, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не надав оцінку відомостям наявним або відсутнім в трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень наданих виключно органу Пенсійного фонду.
Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV з урахуванням висновків суду та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.
До того ж, суд вважає, що обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, з'ясувавши всі обставини справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується копією дубліката квитанції №0.0.1835608617.1 від 15.09.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Стосовно витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.ч. 1-3 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд врахував, що розрахунку судових витрат за підписом представника позивача адвоката Лащенка В.А., зазначено, що витрати, які пов'язані з правничою допомогою адвоката будуть складати не менше 5000 грн.
Суд врахував, що згідно з абзацами 1-3 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, за загальним правилом докази понесення судових витрат на правничу допомогу сторони мають надати суду до часу вирішення спору.
Вказана справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та судові дебати не проводилися.
Інтереси позивача представляє адвокат Лащенко Віктор Анатолійович, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії 1586 від 17 липня 2006 року.
За умовами п. 4.3 розділу 4 Договору про представництво інтересів клієнта та надання правової допомоги від 14.09.2020 року, клієнт зобов'язаній оплатити послуги Адвоката відповідно до домовленості.
Однак суду не надано доказів оплати позивачем як гонорару адвоката, так і інших витрат, пов'язаних з виконанням вказаної угоди.
Суду також не надано доказів складання попереднього розрахунку судових витрат, акту приймання-передачі наданої правової допомоги, виставлення рахунку на оплату, деталізованого розрахунку витрат тощо.
Відповідно до частин 3, 4 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Отже, подання доказів понесення витрат на правову допомогу після вирішення спору можливе лише за умови, що з поважних причин такі документи щодо понесених витрат не можуть бути подані вчасно.
Оскільки позивач не надав належних і достовірних доказів понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, не повідомив і не надав доказів суду доказів щодо перешкод для їх своєчасного надання, не навів поважних причин неможливості надання таких доказів, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке викладене в листі від 22.05.2020 року за 68292 «Про відмову в призначенні пенсії».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник