м. Вінниця
17 грудня 2020 р. Справа № 120/4836/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М.,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547) про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області ій повторно відмовлено з підстав того, що земельна ділянка входить до масиву земель рекреаційного призначення, Ландшафтний заказник місцевого значення "Прибузький".
Ухвалою суду від 18.09.2020 року відкрито провадження у данй справі та розгляд даної справи виіршено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області усі наявні матеріали, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу № 2-13281/15-20-СГ від 21.08.2020 року.
На виконання вимог вищезазначеної ували суду 08.10.2020 року відповідачем надано відзив на позовну заяву з документами, які витребовувались судом, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Мотивуючи відзив вказав, що зазначена ділянка, яку бажає отримати позивач, входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 0524385200:01:002:0005, яка рахується як пасовище та відноситься до категорії земель рекреаційного та історико-культурного призначення, в масиві загальною площею 29,7500 га та державної власності, Ландшафтний заказник місцевого значення "Прибузький". Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядження даними землями не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відтак на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відмовлено позивачеві в надані такого дозволу.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 в січні 2020 року звернулася до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2 га на кожного окремо на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), за кадастровим номером 0524385200:01:002:0005.
За наслідками розгляду вказаного клопотання наказом від 04.03.2020 року №2-5979/15-20-СГ відповідач відмовив заявникам, у наданні відповідного дозволу, посилаючись на статті 79-1, 118, 122 ЗК України та на Положення про головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 20.02.2020 року № 53, у зв'язку з тим, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Зазначив, що земельна ділянка площею 12,971 га з кадастровим номером 0524385200:01:002:005 належить до земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі (не надані у власність або користування фізичним чи юридичним особам).
Не погоджуючись із зазначеним наказом позивач оскаржила його до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року у справі № 120/1179/20 позов задоволено в частині скасування оскаржуваного наказу від 04.03.2020 року №2-5979/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою" та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За результатами повторного розгляду клопотання позивача, відповідачем прийнято наказ від 21.09.2020 року за № 2-13218/15-20-СГ, яким у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, площею 2 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області відмовлено з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме вказано, що бажана земельна ділянка входить до складу земельної ділянки за кадастровим номером 0524385200:01:002:0005, яка рахується, як пасовище та відноситься до земель рекреаційного та істрико-культурного призначення, в масиві загальною площею 29,7500 га державної власності, Ландшафтний заказник місцевого значення "Прибузький".
Досліджуючи мотиви відмови, зазначені в оскаржуваному наказі, а саме формулювання, що "земельна ділянка рахується, як пасовище, яке відноситься до земель рекреаційного та історико-культурного призначення в межах Ландшафного заказника "Прибузький", суд зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України.
Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Норми ЗК України передбачають класифікацію земель України, залежно від їх основного цільового призначення за такими категоріями: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Цільове призначення є однією із базових характеристик будь-якої земельної ділянки, яка визначає її правовий режим.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Поділ земель на категорії визначено ст. 19 ЗК України, розмежовуючи землі за їх цільовим призначенням законодавець визначив такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (ст. 20 ЗК України).
Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Відповідно до ст. 50 ЗК України, землями рекреаційного призначення є землі які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 52 ЗК України).
Частинами 3, 4 ст. 52 зазначеного кодексу визначено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
Для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ).
Код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.
КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів.
КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Аналізуючи зазначене суд доходить висновку, що вказаний поділ впливає на діяльності та розробку планів територій уповноваженим на те органом, що полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій. А відтак є обов'язковим для упорядкування та належного розпорядження землями державної власності.
Більше того, законодавством прямо заборонено зміну цільового призначення земельних ділянок, якщо така не відповідає документації на місцевому рівні.
Враховуючи, що позивач звертався із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, яка відповідно даних з кадастрової карти України віднесена за своїм цільовим призначенням до земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянами чи юридичними особами), оскільки бажана земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0524385200:01:002:0005, вона має площу та встановлені межі, відтак зміна цільового призначення не відбувається.
Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
За змістом частини 1 статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Частиною 1 статті 36 Закону України "Про Державний земельний кадастр", передбачено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: а) межі адміністративно-територіальних одиниць; б) кадастрові номери земельних ділянок; в) межі земельних ділянок; г) цільове призначення земельних ділянок; ґ) розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права); д) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; е) зведені дані кількісного та якісного обліку земель; є) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; ж) земельні угіддя; з) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; и) координати поворотних точок меж об'єктів кадастру; і) бонітування ґрунтів; ї) інші відомості про земельні ділянки, передбачені статтею 15 та частиною другою статті 30 цього Закону, крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи, які є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.
Публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.
Відомості, які внесені до Державного земельного кадастру щодо цільового призначення земельної ділянки відповідно до вимог статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" є офіційними.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з ч. 1 статті 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відмовляючи у наданні дозволу на виготовлення технічної документації відповідач стверджує, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, відноситься до земель історико-культурного призначення, посилаючись лише на графічні матеріали відповідно до плану використання земель Печерської сільської ради Тульчинського району, експлікації земель № 39 та надану інформацію відділу у Тульчинському районі головного управління. У якій йдеться, що бажана земельна ділянка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 0524385200:01:002:0005, яка рахується, як пасовище та відноситься до земель рекреаційного та історико-культурного призначення, в масиві загальною площею 29,7500 га державної власності, Ландшафтний заказник місцевого значення "Прибузький".
Водночас, досліджуючи публічну кадастрову карту України стосовно земельної ділянки за кадастровим номером 0524385200:01:002:0005 загальною площею 12,9710 га, яка знаходиться на території Печерської сільської ради за межами с. Печера, Тульчинського району, Вінницької області, встановлено відомості, що вона відноситься до земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), з цільовим призначенням 16.00.
Проте, в даних відомостях відсутня інформація щодо віднесення бажаної для позивача земельної ділянки до земель історико-культурного призначення чи до земель рекреаційного призначення, як на те посилається відповідач. Із долучених до відзиву доказів про земельну ділянку така інформація також відсутня.
Щодо посилань відповідача на додаток до листа, а саме існуючого використання земель Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області про наявність земель рекреаційного та історико-культурного призначення, як доказу на підтвердження належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, суд зазначає наступне.
Так, з вказаного плану неможливо встановити ті обставини, на які посилається відповідач, адже у ньому взагалі відсутнє посилання на земельну ділянку із кадастровим номером 0524385200:01:002:0005.
Натомість, з наданої фрагментованої таблиці із зазначенням номеру на ній, який вказує відповідач, можна дійти висновку про наявність на землях Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області організації підприємств і установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення без визначення їх конкретного місцезнаходження (зокрема із зазначенням кадастрових номерів).
Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (втратив чинність), а саме п. 10 частини першої статті 100, було визначено, що землеустрій передбачає розробку проектів та іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель.
У пунктах 1.2, 1.7, 1.8 Рекомендацій по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємства і організацій, затверджених 15.05.1992 Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації, закріплено, що проекти роздержавлення і приватизації земель складаються по тих сільськогосподарських підприємствах і організаціях, землі яких підлягають передачі в колективну і приватну власність. Розроблені проекти схвалюються трудовими колективами підприємств і організацій і затверджуються за поданням сільської, селищної, міської Ради районною (міською) Радою народних депутатів. Після затвердження проекту роздержавлення і приватизації земель межі визначені проектом земельних ділянок (державної власності, резервного фонду, приватної і колективної власності) переносяться в натуру на місцевість і закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
Відповідно до пункту 4 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
Відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2013 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.
Відтак, здійснивши аналіз вищезазначених норм чинного законодавства, можна дійти висновку, що у разі встановлення обмежень на земельні ділянки до 2011 року відомості про них на безоплатній основі мають бути перенесенні до Державного земельного кадастру та відповідно відображатись на карті Державного кадастру України.
Однак, відомостей про встановлені обмеження на земельну ділянку за кадастровим номером 0524385200:01:002:0005, визначених до 2011 року або встановлених на момент прийняття рішення судом у цій справі, відповідачем не надано.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено належними доказами про перевірку відомостей місця розташування бажаного замовником об'єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відтак, наявні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу та задоволення цієї частини позовної вимоги.
Щодо вимоги позивача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та зобов'язати прйняти рішення у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність, орієнтовним розміром 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області із урахуванням висновків суду, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18 та від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18.
Суд вважає, що доцільним та ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність, орієнтовним розміром 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 840,80 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13218/15-20-СГ від 21.08.2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняти рішення у вигляді наказу та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність, орієнтовним розміром 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, ЄДРПОУ 39767547).
Рішення у повному обсязі виготовлене 17.12.2020 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна