м. Вінниця
18 грудня 2020 р. Справа № 120/4759/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що при звільненні у відставку з посади судді Апеляційного суду Вінницької області він мав право на вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, вихідну допомогу після звільнення позивач не отримав, оскільки статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року, відповідно до якої мала б бути виплачена вихідна неоподатковувана допомога, було виключено на підставі положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Таким чином, позивач вважає, що зазначеним Рішенням Конституційного Суду України поновлено його право на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою починаючи з 16.04.2020. Однак, звернувшись до відповідача із заявою про виплату вихідної допомоги, він отримав відмову, яка мотивована відсутністю правових підстав для здійснення відповідної виплати.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 14.09.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
07.12.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача не передбачалась виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Представник також зазначив, що прийняття Конституційним Судом України рішення №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 не може бути підставою для виплати позивачу вихідної допомоги, так як воно не поширюється на правовідносини, які виникли до дня ухвалення відповідного рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.
19.04.2016 Верховною Радою України прийнято постанову № 1120-VIII "Про звільнення суддів", відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Апеляційного суду Вінницької області від 27.06.2016 року № 44/2-07к позивача виведено зі штату Апеляційного суду Вінницької області 27.06.2016 року.
08.07.2016 позивач звернувся до ДСА України із заявою, у якій просив виплатити йому передбачену частиною 3 статті 43 Закону України "Про статус суддів", а в подальшому статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вихідну неоподатковану допомогу у зв'язку з виходом судді у відставку.
Листом за №А847-16-925/16 від 18.07.2016 року відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплаті йому вихідної допомоги судді.
Не погоджуючись із такою відмовою у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Встановлено, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду 05.12.2016 по справі №802/1914/16-а в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Відповідна постанова Вінницького окружного адміністративного суду набрала законної сили відповідно до ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020, яким встановлена неконституційність положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» щодо виключення статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року, якою передбачалось право судді на отримання вихідної допомоги, він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Разом із тим, листом від 29.05.220 №А1098-20-1077/20 відповідач відмовив у виплаті вихідної допомоги, посилаючись на відсутність правових підстав для здійснення відповідної виплати.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено приписами ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно із ч. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ (далі - Закон України №2453-VI).
При цьому, Законом України №2453-VІ було змінено розмір суддівської винагороди, а саме встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку.
Відповідно до положень ст. 136 Закону України №2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється.
В подальшому, відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Судом встановлено, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.
З аналізу вищевикладеного суд доходить висновку, що судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги.
Як уже було встановлено судом вище, 19.04.2016 Верховною Радою України прийнято постанову №1120-VIII "Про звільнення суддів", відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Таким чином, не дивлячись на те, що із заявою про виплату грошової допомоги позивач звернувся до відповідача 12.05.2020, однак, враховуючи обставини того, що позивача було звільнено з посади судді постановою Верховної Ради України від 19.04.2016 №1120-VIII, то при вирішенні питання щодо виплати позивачу вихідної допомоги слід керуватись положеннями нормативно-правових актів, які діяли саме на час прийняття такого рішення стосовно позивача.
При цьому, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII.
Водночас, відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтак, суд зазначає, що вказані положення застосовуються з 15.04.2020, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 включно.
Крім того, суд зазначає, що Конституційним Судом України в п.3.2 рішення від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 зазначено, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та вказано на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою "вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду, а саме у постанові від 23 травня 2018 року у справі №802/1490/17-а (адміністративне провадження №К/9901/119/18), у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №642/6354/17 (адміністративне провадження №К/9901/57267/18).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги судді при звільненні його у відставку станом на час його звернення із відповідною заявою - 12.05.2020.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на ту обставину, що право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов'язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Власне з цього приводу Європейський суд з прав людини у рішеннях від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 року у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії» висловив позицію, яка зводиться до того, що реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в державі.
Окрім того, у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).
Повний текст рішення складено 18.12.2020.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна