02 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/2410/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,
за участю секретаря судового засідання Громак В.О.
за участю представників: АТ "НАК "Нафтогаз України" - адвоката Єфременка О.О., АТ "Укртрансгаз" - адвоката Онищенка І.П., МКП "Одеська теплоелектроцентраль №2" - Гречухи М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020
та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 в частині відмови у стягненні 3 613 663,13 грн
та касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020
та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020
у справі № 916/2410/19
за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до міського комунального підприємства "Одеська теплоелектроцентраль №2",
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
про стягнення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2019 року АТ "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про зобов'язання Міського комунального підприємства "Одеська теплоелектроцентраль №2" повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ у обсязі 639,178 тис. куб. метрів та стягнення 3 613 663,13 грн., що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в обсязі 639,178 тис. куб. метрів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.10.2019 залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: АТ "НАК "Нафтогаз України".
Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.) від 09.01.2020 у позові відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване отриманням спірного об'єму природного газу на підставі укладеного між Міським комунальним підприємством "Одеська теплоелектроцентраль №2" та АТ "НАК "Нафтогаз України" договору постачання природного газу, яким передбачено поставку природного газу у березні 2017р., у зв'язку з чим, зазначене спірне споживання природного газу не може бути кваліфіковане як несанкціонований відбір природного газу.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 (колегія суддів: Колоколов С.І. - головуючий, Головей В.М., Мишкіна М.А.) рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 у справі № 916/2410/19 залишено без змін.
Не погодившись з прийнятими у справі судовими рішеннями, АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами.
Так, АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 у справі № 916/2410/19; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" до Міського комунального підприємства "Одеська теплоелектроцентраль №2" задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 202, 316, 319, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України), порушенням норм процесуального права (ст. ст. 11, 76-79, 236 ГПК України), з неповним з'ясування судами обставин, що мають значення для справи.
За твердженням заявника касаційної скарги, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відбору природного газу відповідачем нібито за договорами постачання природного газу з НАК "Нафтогаз України" не відповідають обставинам справи та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" зазначило пункти 1, 2, 4 ч. 2 та підпункти а, в пункту 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 та від 20.12.2018 у справі №920/169/18, а також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17;
- суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваній постанові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 14.05.2018 у справі №926/680/17, від 21.03.2018 у справі № 911/656/17 та від 25.02.2020 у справі №905/2248/18, від яких, на думку скаржника, необхідно відступити;
- справа № 916/2410/19 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання;
- зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки предметом розгляду справи є безпідставне набуття природного газу з газотранспортної системи АТ "Укртрансгаз", який, в свою чергу, зобов'язаний був у спірний період здійснювати безпечне та безперебійне транспортування природного газу споживачам на всій території України та до країн Європейського Союзу;
- справа має виняткове значення для АТ "Укртрансгаз", оскільки стосується правовідносин щодо несанкціонованого споживання природного газу з ГТС позивача, який в силу статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", як товариство, що мало на балансі та обслуговувало магістральні газопроводи, має важливе значення для держави Україна.
Разом з тим, АТ "НАК "Нафтогаз України" у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 у справі № 916/2410/19 в частині відмови у стягненні 3 613 663,13 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 3 613 663,13 грн.
Підставою для касаційного оскарження АТ "НАК "Нафтогаз України" вказує неправильне застосування норм матеріального права, а саме:
1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Зокрема, на думку скаржника оскаржувана постанова протирічить:
- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, стосовно умов, необхідних для встановлення факту постачання природного газу . "Наявність у АТ "НАК "Нафтогаз України" обов'язку з постачання газу споживачам, який протиправно не було виконано позивачем, на що посилались суди попередніх інстанцій, не можна оцінювати як підтвердження факту дійсного руху спірного активу між сторонами";
- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19, стосовно правильності віднесення до договірних відносин будь-яких правочинів.
2) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скарги (питання встановлення фактичних обставин при несанкціонованому споживанні природного газу, питання власника фактично отриманого з газотранспортної системи газу має виключне значення для учасників ринку природного газу, оскільки значним чином вплине на правовідносини у даній сфері господарювання);
3) справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (у даній справі розглядається питання правомірності визнання факту постачання товару виключно виходячи з наявності укладеного договору).
Крім того, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, АТ "НАК "Нафтогаз України" посилається на те, що суди дійшли неправильного висновку про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем; зробивши висновки про споживання відповідачем природного газу з ресурсу НАК "Нафтогаз України", суди вийшли за межі позовних вимог; не надали належної оцінки всім обставинам справи; порушили вимоги ст. ст. 1212, 1213 ЦК України та неправильно застосували норми ст. ст. 12, 13 Закону України "Про ринок природного газу", п.1 розд.2 Правил постачання природного газу, глави 1 розділу 8 Кодексу газотранспортної системи.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" у справі № 916/2410/19 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Огородніка К.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.10.2020.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" у справі № 916/2410/19 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Огородніка К.М., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 15.10.2020.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2020 касаційна скарга АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 в частині відмови у стягненні 3 613 663,13 грн у справі № 916/2410/19 була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 916/2410/19 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 в частині відмови у стягненні 3 613 663,13 грн у справі № 916/2410/19; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 у справі № 916/2410/19; призначено розгляд справи за касаційними скаргами АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" на 02.12.2020 на 10 год. 45 хв.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли відзиви Міського комунального підприємства "Одеська теплоелектроцентраль №2" на касаційні скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз", в яких відповідач просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 у справі № 916/2410/19 залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників АТ "Укртрансгаз", АТ "НАК "Нафтогаз України", Міського комунального підприємства "Одеська теплоелектроцентраль №2", перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та доводи відзивів на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження з наступних підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).
Отже, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегією суддів відхиляються доводи заявників касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи, не дослідження судами фактичних обставин справи, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин, виходу судами попередніх інстанцій за межі доказування у даній справі, оскільки вони фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
Водночас, судова колегія визнає необґрунтованими доводи касаційних скарг стосовно того, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для осіб, які подали касаційні скарги, оскільки вказані підстави надають можливість на касаційне оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, слід зауважити, що справа №916/2410/19, яка переглядається, не є малозначною та ціна позову складає 3 613 663,13 грн., що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату подання позову.
За змістом ч.1 ст. 300 ГПК України, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто з підстав того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
З матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.
Як було зазначено вище, АТ "Укртрансгаз", АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційних скаргах посилаються на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 1212 ЦК України, викладені у відповідних постановах у справах № 826/16697/17, №904/4018/19 та №920/169/18 щодо застосування положень ст. 1212 ЦК України, а також висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від 10.04.2020 у справі №808/954/17, від 06.03.2020 у справі №803/13/16 від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, стосовно необхідності підтвердження факту здійснення господарської операції вчиненням фактичних дій, а не лише укладенням договору.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржників, оскільки підстави позовів у даній справі № 916/2410/19 та у вказаних справах, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Так, зокрема, посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, колегією суддів не приймаються, з огляду на таке.
У вказаній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов'язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов'язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень статті 59 Закону № 329-VIII, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків".
Зважаючи на наведене, посилання скаржників на викладені в постанові у справі №826/16697/17 висновки не можуть розглядатися як підстави касаційного оскарження ухвалених у даній справі судових рішень, оскільки такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини.
Також не беруться до уваги доводи скаржників про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18.
Зазначеною вище постановою справу № 920/169/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належної оцінки доводам учасників справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.
У справі № 920/169/18 позовні вимоги мотивовані тим, що спірні грошові кошти перераховані Відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався, чого не мало місця у цій справі, що переглядається.
Також у справі № 920/169/18 зроблено висновок, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Однак, подібний висновок не може бути застосовано при розгляді справи №911/2386/19, оскільки обставин переплати суми за зобов'язаннями, як і відсутності договірних відносин у цій справі не встановлено.
Крім того, посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19 як на наявність різної правозастосовчої практики Судом оцінюються критично, оскільки вказаною постановою справу № 904/4018/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку із тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.
У справах № 826/15568/16, № 808/954/17, №803/13/16, №826/16697/17, на які у касаційній скарзі посилався позивач, предметом позовних вимог було визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення ДПІ про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій на виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків.
Отже, правовідносини у справах, на які посилаються у касаційних скаргах АТ "Укртрансгаз", АТ "НАК "Нафтогаз України", та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки відрізняються предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.
За таких обставин, скаржниками у касаційних скаргах не підтверджено необхідності врахування господарськими судами у цій справі висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в постановах від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 28.04.2020 у справі №826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 06.03.2020 у справі №803/13/16 та висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 20.12.2018 у справі №920/169/18, від 10.06.2020 у справі №904/4018/19, оскільки не доведено подібності відповідних правовідносин.
Водночас, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 за позовом АТ "Укртрансгаз" до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про зобов'язання повернути природний газ у певному обсязі або відшкодувати його вартість, на правовий висновок у якій послались суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях, було викладено висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, які виникли у справі №916/2410/19.
Так, Верховним Судом у постанові від 25.02.2020 у справі №905/2248/18 зазначено, що відповідно до Положення "Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758, розпорядження Кабінету Міністрів України №1064-р від 07.10.2015 "Деякі питання опалювального сезону 2015/16 року", розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017", АТ "НАК "Нафтогаз України" було зобов'язане видати номінації Комунальному комерційну підприємству Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" та Обласному комунальному підприємству "Донецьктеплокомуненерго", відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов'язком АТ "НАК "Нафтогаз України", а не його правом.
У вказаній постанові Верховного Суду констатовано, що враховуючи встановлений спеціальним законодавством у сфері газопостачання механізм постачання природного газу, можливість відбору підприємствами теплокомуненергетики із газотранспортної системи погоджених у відповідних договорах з АТ "НАК "Нафтогаз України" обсягів природного газу перебуває у безпосередній залежності від належного виконання АТ "НАК "Нафтогаз України" своїх зобов'язань з підтвердження обсягів природного газу шляхом своєчасної видачі номінацій. Тобто видача АТ "НАК "Нафтогаз України" номінацій є однією із гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон. Водночас, визначений розпорядженням обов'язок надати номінації до початку опалювального сезону не свідчить про обмеження його періодом, який закінчується із початком опалювального сезону, оскільки полягає у забезпеченні належної підготовки до опалювального сезону та забезпечення природним газом протягом усього сезону (зазначена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, від 05.03.2019 у справі №923/351/18).
Враховуючи викладене та розглянувши доводи касаційних скарг в частині обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (п. 2 ч.2 ст. 287 ГПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 905/2248/18.
В контексті зазначеного Верховний Суд звертає увагу, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987.
Також, Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine"). Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Водночас, процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Також, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "НАК "Нафтогаз України" та АТ "Укртрансгаз" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 у справі № 916/2410/19 підлягає закриттю на підставі пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 234, 287, п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, суд -
Касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.01.2020 у справі № 916/2410/19 - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.
Судді Жуков С.В.
Огороднік К.М.