15 грудня 2020 року
м. Київ
cправа № 912/198/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Львова Б.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - приватне підприємство "Простір-Кіровоград",
представник позивача - Пушкарьов Д.Є., адвокат (ордер від 02.12.2020 № 031967),
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
представник відповідача - Ігнатенко В.В., адвокат (ордер від 22.03.2019 № 50884),
третя особа-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "ХХІ-Вік",
представник третьої особи-1 - не з'явився,
третя особа-2 - приватне підприємство "Торенд",
представник третьої особи-2 - не з'явився,
розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
на рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.12.2019 (головуючий суддя Коваленко Н.М.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2020 (головуючий Чус О.В., судді: Кузнецова І.Л. і Кощеєв І.М.)
у справі № 912/198/19
за первісним позовом приватного підприємства "Простір-Кіровоград" (далі - Підприємство)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) товариство з обмеженою відповідальністю "ХХІ-Вік" (далі - Товариство);
2) приватне підприємство "Торенд" (далі - ПП "Торенд"),
про зобов'язання звільнити торгівельну площу та стягнення коштів
та за зустрічним позовом Підприємця
до Підприємства
про визнання правочинів недійсними.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Підприємство звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Підприємця за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства та ПП "Торенд" про зобов'язання Підприємця, не пізніше трьох днів з дати набрання судовим рішенням про задоволення позову законної сили, звільнити торгівельну площу: модуль НОМЕР_1 загальною площею 8 кв.м; модуль НОМЕР_2 мет. загальною площею 8 кв.м на території ринку "Європейський" по АДРЕСА_3. Стягнення з Підприємця на користь Підприємства грошових коштів у розмірі 59 520,00 грн з яких: 11 520,00 грн - неустойка, 48 000,00 грн - сума неотриманого прибутку.
Первісний позов обґрунтований порушенням умов договорів найму від 12.02.2017 № 153 та № 92 щодо повернення об'єктів оренди в строки та порядку визначеному такими договорами.
Підприємець звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Підприємства про визнання недійсним договору найму торгівельної площі від 12.02.2017 № 153 та № 92, укладених Підприємством та Підприємцем.
Зустрічний позов мотивовано тим, що Підприємець не підписував вказані договори та акти приймання-передачі до них, тобто він не виражав свою волю на вчинення зазначених правочинів і дізнався про існування договорів та актів лише з первісного позову.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.12.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2020, первісний позов задоволено частково. Зобов'язано Підприємця не пізніше трьох днів з дня набрання рішенням законної сили звільнити торгівельну площу: модуль НОМЕР_1 загальною площею 8 кв.м.; модуль НОМЕР_2 загальною площею 8 кв.м. на території ринку "Європейський" по АДРЕСА_3. Стягнуто з Підприємця на користь Підприємства 11 520,00 грн неустойки. У решті вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю та доведеністю первісних позовних вимог в частині їх задоволення і відсутністю правових підстав для задоволення решти первісних позовних вимог та зустрічних позовних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення первісного позову та відмови у задоволення зустрічного позову, Підприємець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків) мотивована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 283, частини першої статті 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 760 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 02.02.2017 Товариством (орендодавець) та ПП "Торенд" (орендар) укладено договір оренди нежитлової будівлі - торгівельного комплексу (далі - Договір від 02.02.2017), за умовами якого орендодавець передав орендарю у тимчасове платне користування нерухоме майно згідно з додатком № 1 до договору, а орендар прийняв об'єкт оренди та зобов'язався використовувати його для здійснення господарської діяльності, сплачувати орендну плату, комунальні платежів та виконувати взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору. Об'єкт оренди належить орендодавцю на праві власності.
Згідно з додатком № 1 до Договору від 02.02.2017 нерухоме майно, яке передається в оренду:
- нежитлова будівля - торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3 207,3 кв. м;
- комплекс будівель (1 черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1 245,8 кв. м;
- комплекс будівель (ІІ черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 3 940 кв. м;
- комплекс будівель (ІІІ черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 1 816,7 кв. м, (далі - Об'єкт оренди).
Об'єкт оренди переданий за актом прийому-передачі нерухомого майна від 09.02.2017, який є додатком № 2 до Договору від 02.02.2017.
Умови щодо розміру орендної плати сторони Договору від 02.02.2017 погодили у пункті 3.2, до якого вносилися зміни додатковою угодою № 1 від 09.02.2017, додатковою угодою № 2 від 01.11.2017 з відповідними розрахунками-калькуляціями.
Відповідно до пункту 6.1.5 Договору від 02.02.2017 орендар має право передавати об'єкт оренди або його частину в подальшу суборенду без попередньої згоди на те орендодавця.
12.02.2017 ПП "Торенд" (суборендодавець) та Підприємством (суборендар) укладено договір № 15/02 суборенди нежитлової будівлі - торгівельного комплексу (далі - Договір № 15/02), за умовами якого суборендодавець передав суборендарю у тимчасове платне користування нерухоме майно згідно з додатком № 1 до договору, а суборендар прийняв об'єкт оренди та зобов'язався використовувати його для здійснення господарської діяльності, сплачувати орендну плату та виконувати взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору.
Згідно з пунктом 8.1 Договору № 15/02 він набуває чинності з дати підписання акта приймання-передачі об'єкту оренди і діє протягом 35-ти календарних місяців з дати набрання чинності. Такий термін не є більшим, ніж строк оренди, зазначений у пункті 7.1 Договору від 02.02.2017.
У додатку № 1 до Договору № 15/02 визначено нерухоме майно, що передається в оренду:
- нежитлова будівля - торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 257,6 кв. м;
- комплекс будівель (1 черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 942,2 кв. м;
- комплекс будівель (ІІ черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 785,3 кв. м;
- комплекс будівель (ІІІ черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 776,8 кв. м, (далі - Об'єкт оренди).
12.02.2017 сторони Договору № 15/02 підписали акт прийому-передачі нерухомого майна, за яким суборендодавцем передано, а суборендарем прийнято:
- нежитлову будівлю - торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 257,6 кв.м;
- комплекс будівель (І черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 942,2 кв.м. (магазин, А (1-8) - 166,1 кв.м, магазин, Б (1-7) - 146,3 кв.м, модулі 1-20 - 81,2 кв.м, модулі 21-41 - 85,0 кв.м, павільйон 42-58 - 170,0 кв.м., павільйони 59-75, - 151,2 кв.м, модулі 104-120, - 71,2 кв.м, модулі 121-137 - 71,2 кв.м);
- комплекс будівель (ІІ черга), що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, загальною площею 785,3 кв.м.(магазин А - 123,0 кв.м, магазин Б - 152,2 кв.м, магазин В - 166,1 кв.м, модулі 26-50 - 100,0 кв.м, модулі 51-74 - 40,0 кв.м, модулі 75-99 - 44,0 кв.м, модулі 100-124 - 100,0 кв.м, модулі 125-147а - 60,0 кв.м);
- комплекс будівель (ІІІ черга), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 776,8 кв.м (магазин А - 183,8 кв.м; магазин Б - 161,7 кв.м, магазин В - 149,2 кв.м, магазин Г- 237,1 кв.м, магазин Д - 45 кв.м.).
У пункті 6.5 Договору № 15/02 міститься умова про право суборендаря на подальшу передачу в найм об'єкта оренди (суборенду) за письмовим погодженням з орендодавцем.
Вулицю Героїв Сталінграда перейменовано на вулицю Академіка Тамма.
Відповідно до пункту 2.2 статуту Підприємства воно надає в оренду й експлуатацію власне чи орендоване нерухоме майно.
Товариство та ПП "Торенд" не мали заперечень щодо передання Підприємством вказаного майна у подальшу суборенду суб'єктам підприємницької діяльності.
12.02.2017 Підприємством (суборендар) та Підприємцем (орендар) укладено два договори найму торгівельної площі № 153 та № 92 (далі - Договори найму), за умовами яких суборендар передав у строкове оплатне користування, а орендар прийняв в користування торгівельну площу (Об'єкти оренди), на території ринку "Європейський", для провадження торгівельної діяльності:
- модуль №46-47/1р Мет. загальною площею 8 кв. м;
- модуль №47-48/2р Мет. загальною площею 8 кв. м.
Згідно з пунктами 9.1, 9.2, 9.3 Договорів найму сторони дійшли згоди про те, що:
- договори набувають чинності з моменту їх підписання та діють до 31.12.2017;
- договори можуть бути продовжені виключно шляхом взаємної згоди сторін шляхом укладення додаткової угоди не пізніш як за 30 днів до їх закінчення;
- додаткові угоди та додатки до договорів є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони укладені (складені) у тій самій формі що й договори, та підписані представниками обох сторін.
Сторонами Договори найму не продовжувалися строк їх дії після 31.12.2017, додаткові угоди та додатки до них не підписувалися. Підприємство не мало такого бажання, а Підприємець у відповідному порядку не звертався про таке продовження.
За умовами пункту 4.11 Договорів найму у разі їх припинення або розірвання орендар зобов'язаний повернути суборендарю об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.
Після закінчення строку дії Договорів найму Підприємець не повернув об'єкт оренди як в порядку, передбаченому пункті 2.2 Договорів найму, так і в іншій спосіб, тому Підприємство 12.01.2018 через поштове відділення цінним листом з описом вкладення направило Підприємцю два листа повідомлення про необхідність звільнити торгівельну площу згідно з Договорами найму.
Підприємець продовжував без укладення відповідних додаткових угод користуватись спірними об'єктами оренди для здійснення підприємницької діяльності, а Підприємство після 31.12.2017 позбавлене можливості використовувати його, у тому числі і для передачі у строкове оплатне користування іншим суб'єктам підприємницької діяльності та отримання прибутку.
До Підприємства із заявою від 29.11.2018 зверталась фізична особа-підприємець ОСОБА_2, яка бажала взяти в оренду торгівельні місця на ринку "Європейський" м. Кропивницький по вул. Академіка Тамма в метизних рядах загальною площею не менш ніж 16 кв. м для ведення роздрібної торгівлі та повідомляла про згоду вносити орендну плату в розмірі 250 грн за 1 кв. м.
На звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 листом від 30.11.2018 № 326/1 Підприємство повідомило фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 про те, що у першому метизному ряду є модулі НОМЕР_2 та у другому метизному ряду є модулі НОМЕР_1 загальна площа вказаних торгівельних місць складає 16 кв. м. Проте, зазначені торгівельні місця протиправно займає Підприємець, без укладання ним на 2018 рік договору оренди та без сплати ним орендної плати. Існує заборгованість з орендної плати за 2018 рік та добровільно звільняти торгівельні місця Підприємець відмовляється. Після вирішення питання в судовому порядку, зазначені торгівельні місця можуть бути передані у подальшу оренду.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов'язання Підприємця, не пізніше трьох днів з дати набрання судовим рішенням про задоволення позову законної сили, звільнити торгівельну площу: модуль НОМЕР_1 загальною площею 8 кв.м; модуль НОМЕР_2 мет. загальною площею 8 кв.м на території ринку "Європейський" по АДРЕСА_3. Стягнення з Підприємця на користь Підприємства грошових коштів у розмірі 59 520,00 грн з яких: 11 520,00 грн - неустойка, 48 000,00 грн - сума неотриманого прибутку.
Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частин першої, шостої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом
Згідно з частинами другою, третьою статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини першої статті 628, статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони досягли згоди щодо предметів договорів найму, порядку їх передачі, сплати орендної плати, строку дії договорів, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору.
Згідно з частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною четвертою статті 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до частини другої статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно із статтею 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Оскільки до закінчення строку дії Договорів найму додаткових угод між сторонами не укладалось, а після закінчення строку їх дії Підприємець не повернув об'єкт оренди, як передбачено пунктами 2.2 Договорів найму, Підприємство 12.01.2018 через поштове відділення цінним листом з описом вкладення направило відповідачеві два листа повідомлення про необхідність звільнення торгівільної площі згідно з Договорами найму.
Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Враховуючи, що Підприємець своїми діями підтвердив факт підписання Договорів найму та користування об'єктом оренди, а саме протягом дії Договорів найму на їх виконання Підприємець сплачував орендну плату Підприємству, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими квитанціями; на дату закінчення строку Договорів найму сторонами не укладались додаткові угоди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення Підприємства щодо продовження договорів найму на новий строк, тобто Договори найму припинились у зв'язку з закінченням строку їх дії 31.12.2017; спірні торгівельні площі Підприємець не звільнив, суди дійшли висновку про обґрунтованість та наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог Підприємства в частині зобов'язання Підприємця звільнити торгівельну площу: модулі НОМЕР_1 загальною площею 8 кв.м.; модулі НОМЕР_2 загальною площею 8 кв.м. на території ринку "Європейський" по АДРЕСА_3.
При цьому судами було відхилено доводи Підприємця, як щодо не доведення Підприємством існування таких об'єктів оренди та повноважень Підприємства на укладення договорів суборенди, так і щодо належності спірних об'єктів на праві власності Підприємцю, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме копіями свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.11.2007, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.11.2007, які засвідчені директором та печаткою Товариства, копіями відповідних договорів оренди, суборенди, найму, укладеними учасниками даного судового процесу, які також засвідчені підписом директором та печаткою Товариства.
Також судами встановлено, що заперечення Підприємця зводяться до необхідності встановлення власника об'єкта оренди, а предметом позову у даній справі є звільнення Підприємцем торгівельних площ (модулі № 46-47/1 р. та 47-48/2 р., які перебували в оренді на підставі Договорів найму), які у встановленому законом порядку недійсними не визнані, отже в силу приписів статті 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.
Крім того, підписавши Договори найму Підприємець визнав, що власником об'єкта оренди залишається орендодавець, а суборендар та орендар користуються ним протягом передбаченого Договором терміну (пункт 2.3 Договорів найму).
Таким чином, суди дійшли висновку, що вказаними обставинами спростовується доводи Підприємця, що він є власником об'єктів оренди за Договорами найму.
Судами попередніх інстанцій також відхилені посилання Підприємця на те, що спірні приміщення неможливо ідентифікувати із жодним об'єктом нерухомого майна, вони не існують в цивільному обороті як нерухомі речі, у тому числі частина комплексу будівель ІІ-Ї черги, а Договори найму є неукладеним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що сторони цих договорів їх виконували та усвідомлювали їх зміст, склад та місцезнаходження об'єкта оренди на ринку "Європейський", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
Що ж до вимог Підприємства про стягнення з Підприємця 11 520, 00 грн неустойки, то судами встановлено, що відповідно до частини другої статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка, стягнення якої передбачено приписами частини другої статті 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає у орендодавця у разі несвоєчасного повернення майна орендарем).
Підприємець не виконав прийняте за Договорами найму зобов'язання щодо повернення орендованого майна Підприємству.
За таких обставини та враховуючи, що сторонами Договорів найму узгоджена плата за користування об'єктом оренди у сумі 240,00 грн на місяць, тому за період з 01.01.2018 (після закінчення 31.12.2017 строку дії Договорів найму) по 31.12.2018 (дати, що передує зверненню із даним позовом) у розмірі 11 520 грн, визнана судами правомірною та такою, що підлягають задоволенню.
Водночас судом першої інстанції відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог в частині стягнення неотриманого Підприємством прибутку у розмірі 48 000,00 грн, у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки вказані вимоги ґрунтувались на припущеннях про ймовірне отримання таких коштів та в такому розмірі. При цьому вказана вимога не була предметом апеляційного оскарження та не є предметом касаційного оскарження.
Що ж до зустрічних позовних вимог, то судами встановлено, що згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, та настання відповідних наслідків.
При цьому судами визнано безпідставними доводи Підприємця про те, що спірні приміщення неможливо ідентифікувати із жодним об'єктом нерухомого майна, вони не існують в цивільному обороті як нерухомі речі, у тому числі частина комплексу будівель ІІ-черги, а Договори найму є неукладеними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що сторони цих договорів їх виконували та усвідомлювали їх зміст, склад та місцезнаходження об'єкту оренди на ринку "Європейський", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 - підлягають відхиленню з підстав зазначених вище.
Крім того, Підприємець не заперечував тієї обставини, що він в період з 12.02.2017 і поданий час користується торговими місцями модулі НОМЕР_1 загальною площею 8 кв.м. та модулі НОМЕР_2 загальною площею 8 кв.м. на території ринку "Європейський" по АДРЕСА_3 та ту обставину, що ним чи від його імені здійснювалася оплата за "Абонементними талонами на право займати торгові місця НОМЕР_2 та НОМЕР_1" у сумі, яка відповідає сумі орендної плати за Договорами найму.
Також судами враховано висновки експертів за результатами проведення повторної комісійної судово-почеркознавчої експертизи, призначеної судом першої інстанції, якими спростовано твердження Підприємця, що він не підписував Договори найму та акти до них, а також посилання на невідповідність реквізитів паспорта ОСОБА_1 , зазначених у договорах та актах, реквізитам паспорта Підприємця.
Таким чином, суди дійшли висновку про не доведення Підприємцем обставин, за яких законодавством передбачалось недійсність правочину, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 283, частини першої статті 284 ГК України та статті 760 ЦК України, а саме їх положення щодо істотності умов та предмета договору оренди. Касаційний господарський суд зазначає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб'єктами таких відносин, а саме судами встановлено: що правовідносин між учасниками судового процесу у даній справі виникли з договорів оренди та суборенди; відповідність Договорів найму вимогам чинного законодавства; доведення обставин, які свідчать про припинення строку дії Договорів найму та не повернення орендованого майна після припинення дії договорів. У той час як норми права, на які посилається скаржник врегульовують загальні положення щодо оренди майна у сфері господарювання, умов договору оренди та предмет договору найму.
Таким чином, обставини, викладені у касаційній скарзі, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються наведеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.12.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі № 912/198/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос
Суддя Б. Львов