16.12.2020 Справа № 920/1040/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1040/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергогазрезерв” (18000, м.Черкаси, вул. Гоголя, 137, код ЄДРПОУ 36860996),
до відповідача Державної установи “Сумський обласний лабораторний центр” Міністерства охорони здоров'я України (40022, м. Суми, вул. Привокзальна, буд. 27, код ЄДРПОУ 38523259),
про стягнення 6536 грн. 91 коп.,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просять стягнути з відповідача заборгованість за спожитий природний газ у грудні 2019, лютому 2020 - 6536,91 грн. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати понесені в зв'язку з розглядом даної справи в тому числі й судовий збір.
Ухвалою суду від 16.10.2020 відкрито провадження у справі № 920/1040/20, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; установлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
02.12.2020 відповідачем подана заява (вх № 3679к), відповідно до якої Державна установа “Сумський обласний лабораторний центр” Міністерства охорони здоров'я України позовні вимоги визнає та у зв'язку із визнанням позову просить суд стягнути з відповідача 50 % судового збору.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес на виконання ч.3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
25.02.2019 між ТОВ «Енергогазрезерв» (позивач - постачальник) та Державною установою «Сумський обласний лабораторний центр» Міністерства охорони здоров'я України (відповідач - споживач) укладено договір постачання природного газу № С/286-19 (далі договір № С/286-19 від 25.02.2019).
На виконання умов договору № С/286-19 від 25.02.2019 протягом його дії між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди: додаткова угода № б/н щодо зміни реквізитів постачальника; додаткова угода № б/н щодо зміни реквізитів постачальника; додаткова угода № б/н - внесено інформацію, що з 1 травня 2019 року ціна природного газу не враховує вартість транспортування природного газу магістральними трубопроводами; додаткова угода № б/н щодо корегування планових обсягів постачання; додаткова угода № 1 від 03.06.2019 щодо зміни ціни за одиницю товару з 01 травня 2019 року - 7 615,05, крім того ПДВ; додаткова угода № 5 від 28.12.2019 щодо пролонгації договору - діє до 31.03.2020 в частині постачання природного газу, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань; додаткова угода № 6 від 25.02.2020 якою затверджено загальну вартость додаткової угоди - 93244,76 грн.
Згідно з пунктом 1.1. договору № С/286-19 від 25.02.2019 постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2019 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Вартість Договору та ціна за 1000,00 кубічних метрів природного газу передбачені Розділом III Договору. Так, відповідно п. 3.5. договору № С/286-19 від 25.02.2019, загальна сума договору складає 466252,20 грн. в т.ч. ПДВ - 77708,70 грн.
Згідно п. 3.2. договору № С/286-19 від 25.02.2019 ціна за 1000,0 кубічних метрів газу за цим договором становить - 7650,00 грн., крім того ПДВ 20%. Разом з тим, пунктом 3.4. договору встановлено, що ціна, зазначена в п. 3.2. Договору, може змінюватися протягом дії договору. Про зміну ціни постачальник повідомляє листом або на електронну адресу споживача.
Відповідно п. 5.4.2. договору № С/286-19 від 25.02.2019 споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором.
На виконання умов договору № С/286-19 від 25.02.2019 та додаткової угоди №5, позивач поставив протягом грудня 2019 року, лютого 2020 року природний газ в повному обсязі, виконавши свої зобов'язання перед відповідачем.
Так у грудні 2019 року відповідно до актів приймання-передачі природного газу: №РН-0005530 від 24.12.2019 в обсязі 8,1232700 тис.м.куб., на суму 74230,93 грн., №РН-0005947 від 31.12.2019 в обсязі 0,5979500 тис.м.куб., на суму 5464,10 грн., постачальник поставив споживачу природний газ в загальній кількості - 8,72122 тис.м.куб., на загальну суму - 79695,03 грн., з яких, як підтверджує позивач, було сплачено - 74230,93 грн.
У лютому 2020 року відповідно до актів приймання-передачі природного газу: №РН-0001366 від 29.02.2020 в обсязі 0,1174000 тис.м.куб., на суму 1072,81 грн., №РН-0001214 від 29.02.2020 в обсязі 4,1660400 тис.м.куб., на суму 38069,52 грн., постачальник поставив споживачу природний газ в загальній кількості - 4,28344 тис.м.куб., на загальну суму - 39142,33 грн., з яких, як підтверджує позивач, було сплачено - 38 069,52 грн.
02.09.2020 за вих № 671/09-03 позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за договором № С/286-19 від 25.02.2019 в сумі 6536,91 грн.
Учасниками спору складено акту звірки взаєморозрахунків за 01.02.2019 - 02.10.2020, відповідно до якого станом на 02.10.2020 заборгованість відповідача перед позивачем становить - 6536,91 грн.
Отже, у зв'язку із неналежним виконанням умов договору відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом щодо стягнення з Державної установи “Сумський обласний лабораторний центр” Міністерства охорони здоров'я України 6536,91 грн. заборгованості за договором № С/286-19 від 25.02.2019.
Разом з тим, після відкриття судом провадження у справі відповідачем подана заява про визнання позову (вх № 3679к від 02.12.2020).
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договору № С/286-19 від 25.02.2019 за своєю природою є договором поставки.
Відповідно до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).
За договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 цього ж Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, а також наданою відповідачем заявою про визнання позову, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору № С/286-19 від 25.02.2019.
Таким чином, на підставі досліджених матеріалів справи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 6536,91 грн. основного боргу за договором № С/286-19 від 25.02.2019, укладеним між сторонами даного спору, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи подану відповідачем заяву про визнання позову (вх № 3679к від 02.12.2020), відповідно до вимог ст. 129 та ч. 1 ст. 130 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 50 % судового збору, а саме - 1051,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 126, 129, ч. 1 ст. 130, ст.ст. 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державної установи “Сумський обласний лабораторний центр” Міністерства охорони здоров'я України (40022, м. Суми, вул. Привокзальна, буд. 27, код ЄДРПОУ 38523259) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергогазрезерв” (18000, м. Черкаси, вул. Гоголя, 137, код ЄДРПОУ 36860996) 6536,91 грн. (шість тисяч п'ятсот тридцять шість грн 91 коп.) основного боргу за договором постачання природного газу № С/286-19, а також 1051,00 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.12.2020
Суддя В.Л. Котельницька