вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
16.12.2020м. ДніпроСправа № 904/6406/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Михайлової К.В.
та представників:
від прокуратури: Дидюк Н.О;
від позивача: Борсук Ю.В.;
від відповідача: Чижикова О.Ю.;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Першого заступника Дніпропетровської обласної прокуратури (м. Дніпро) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (м. Дніпро)
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" (м. Київ)
про витребування 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул.Каруни, 49 в м. Дніпро, вартістю 293 770 грн. 00 коп.
Заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, 49 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 62524612101), вартістю 293 770 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на неможливість реалізації позивачем повноважень з володіння та розпорядження належним йому майном, оскільки при реалізації спірного майна не було дотримано процедури його відчуження, спірне майно вибуло від власника поза його волею, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади міста Дніпро. Звернення з позовом до суду прокурор обґрунтовує порушенням інтересів держави, яке полягає у вибутті з користування держави в особі органу місцевого самоврядування нерухомого майна за відсутності її волі як власника та всупереч встановленому законом порядку. На думку прокурора, у зазначеному випадку існує як державний, так і суспільний інтерес, що потребує захисту. Заявляючи про своє процесуальне право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, прокурор посилається, серед іншого, на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зазначає, що вже самого факту бездіяльності міської ради для втручання прокурора є достатньо. При цьому прокурор посилається також на відповідні висновки з цього питання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у його постановах 2018 - 2019 за результатом касаційного перегляду справ.
Разом з позовною заявою прокурором було подано заяву про забезпечення позову (вх. суду № 60842/19 від 28.12.2019), в якій прокурор просить суд:
- накласти арешт на 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, 49 у м. Дніпрі, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 62524612101);
- заборонити відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Кулуб" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду тощо, вчиняти будь-які дії, що пов'язані з державною реєстрацією речових прав на 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, буд.49 у м. Дніпро та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 62524612101).
Ухвалою суду від 02.01.2020 заяву Першого заступника прокурора Дніпропетровської області про забезпечення позову задоволено та з метою забезпечення позову до набрання рішенням законної сили накладено арешт на 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, 49 у м. Дніпрі, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 62524612101), а також заборонено відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду тощо, вчиняти будь-які дії, що пов'язані з державною реєстрацією речових прав на 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, буд.49 у м. Дніпро та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб".
Ухвалою суду від 02.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 28.01.2020, залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємства "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради та третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп".
У підготовче засідання 28.01.2020 з'явився прокурор; представники позивача, відповідача та третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
Ухвалою суду від 28.01.2020 провадження у справі № 904/6406/19 було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 (провадження №12-194гс19) за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019.
Від прокуратури надійшло клопотання (вх. суду № 34109/20 від 28.07.2020), в якому вона просила суд поновити провадження у справі, у зв'язку з тим, що підстава, яка зумовила зупинення провадження у справі, відпала, а саме: Великою палатою Верховного Суду питання усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі №912/2385/18 розглянуто з винесенням постанови, повний текст якої оприлюднений - 20.07.2020 в Єдиному реєстрі судових рішень.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.08.2020 поновлено провадження у справі; справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 03.09.2020.
Від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. суду №39611/20 від 31.08.2020), яка мотивована наступним:
- право на звернення до суду у власника майна з матеріально-правовою вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння як такого, що вибуло з володіння власника не з його волі, виникає з моменту, коли останній довідався або мав довідатись про первісне вибуття спірного майна з його володіння поза волею;
- закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи;
- початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналась про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно;
- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" задоволено скаргу Прокуратури Дніпропетровської області № 05/2-2872вих.15 від 31.08.2015, з урахуванням доповнень № 05/2-304вих-16 від 29.02.2016, та визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП "Лівобережжя" щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна, у т.ч. спірного майна; визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП "Лівобережжя" щодо продажу з відкритих торгів нерухомого майна, у т.ч. спірного майна; визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, у т.ч. спірного майна; визнано недійсним договір купівлі-продажу № 765 від 04.06.2013, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ "Регіонінвестгрупп" з відчуження спірного майна. Крім того, в ухвалі зазначено, що 01.09.2015 до Господарського суду Дніпропетровської області від Прокуратури Дніпропетровської області надійшла скарга на дії ліквідатора; 24.09.2015 ухвалою суду залучено Дніпропетровську міську раду до участі у справі № 38/5005/6636/2012; 02.03.2016 Прокуратура Дніпропетровської області подала до суду доповнення до скарги на дії ліквідатора. Вказана ухвала набрала законної сили 29.08.2016;
- вже у березні 2016 року власнику спірного майна (позивачу) було відомо про порушення його прав. Прокуратурі Дніпропетровської області також було відомо, що права територіальної громади порушено;
- навіть якщо початок перебігу строку позовної давності за вимогою про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відраховувати від дати ухвалення судового рішення, яким визнано неправомірними дії ліквідатора та недійсним договір відчуження спірного майна - ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012, то строк позовної давності сплив 29.08.2019;
- звернення прокурора з позовною заявою від 24.12.2019 мало місце поза межами встановленого строку позовної давності для звернення за захистом порушеного права, що відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є безумовною підставою для відмови у позові;
- позов, який мав би наслідком переривання строків позовної давності, ані прокурором, ані позивачем до відповідача не пред'являвся.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 40399/20 від 02.09.2020), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовний вимог, посилаючись на наступне:
- відповідач є добросовісним набувачем, оскільки нерухоме майно придбано за відплатним договором та вибуло з володіння позивача та третьої особи-1 за їх волею;
- відповідно до вимог частини 4 статті 105 та частини 1 статті 111 Цивільного кодексу України складено проміжний ліквідаційний баланс виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства АНД району м. Дніпропетровська та затверджено його Дніпропетровською міською радою рішенням № 41/22 від 28.03.2020, за яким суми вартості майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів. При чому, активи боржника в ліквідаційному балансі зазначені із врахуванням всього майна, яке знаходиться на балансі підприємства на той момент. Оскільки вартості майна боржника-юридичної особи було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, умисне виведення з ліквідаційної маси ліквідного активу боржника безпосередньо порушувало б права інших осіб кредиторів. Наведене свідчить про те, що позивач знав, що спірне майно має бути відчужено для погашення вимог кредиторів в процедурі припинення;
- рішення № 16/9 від 02.03.2011 було прийнято позивачем до визнання боржника банкрутом та вони не були і не могли бути виконані на дату визнання боржника банкрутом через наявність обтяжень нерухомого майна, накладених з метою звернення стягнення на нього для задоволення вимог кредиторів комунального підприємства. Таким чином, спірні об'єкти нерухомого майна на момент визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (а саме, 14.08.2012) обліковувались на балансі КЖЕП "Лівобережжя" і процедура їх передачі третім особам до визнання боржника банкрутом навіть не розпочиналась, майно залишилось закріпленим за ним на праві господарського відання;
- фактичні обставини справи зводяться до того, що майно було відчужено комунальним підприємством - банкрутом внаслідок включення його до проміжного ліквідаційного балансу підприємства, затвердженого рішенням міської ради. Втім, надалі, позивач намагається витребувати майно у добросовісного набувача, посилаючись на інше прийняте рішення, яким вона раніше зобов'язувала передати це майно на баланс іншого комунального підприємства. Тож позивач прийняв та допустив одночасну дію суперечливих однопредметних рішень, що і обумовило предмет спору у цій справі;
- до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип добросовісності та доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), на необхідність застосування якої неодноразово вказував Верховний Суд;
- наявні правові висновки щодо необхідності застосування принципу добросовісності (норм статей 3, 13 Цивільного кодексу України) та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у подібних правовідносинах, викладені в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, а саме: від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19 (п. 7.4), від 09.10.2019 у справі №761/19764/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 644/7232/17, від 29.05.2019 у справі № 362/3810/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 234/3341/15-ц, від 10.04.2019 у справі №390/34/17;
- скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справах №199/7375/16-ц та № 199/8047/16-ц колегії суддів Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходили із того, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірного нерухомого майна у відповідачів як добросовісних набувачів на користь міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод. При цьому, у справах № 199/7375/16-ц та № 199/8047/16-ц судами встановлені аналогічні обставини щодо вибуття майна із володіння Дніпровської міської ради в ході ліквідаційної процедури КЖЕП "Лівобережжя", правовідносини врегульовані одними й тими ж нормами матеріального права, що і у цій справі;
- застосуванню у спірних правовідносинах підлягає частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України, за якою майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень (постанова Верховного Суду України від 27.03.2013 у справі № 6-17цс13);
- таким чином, вимоги позивача про витребування нерухомого майна у відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що нерухоме майно вибуло з володіння власника без його волі, не можуть бути задоволені також тому, що, з урахуванням частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України, майно не може бути витребуване як таке, що продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2013 у справі №38/5005/6636/2012 (вх. суду № 40502/20 від 03.09.2020).
Від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. суду № 40503/20 від 03.09.2020), обґрунтована необхідністю надання часу для залучення адвоката, який буде представляти інтереси підприємства в ході розгляду справи.
У підготовче засідання 03.09.2020 з'явився прокурор. Представники позивача та третіх осіб у вказане підготовче засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили. Представник відповідача у підготовче засідання 03.09.2020 також не з'явився, при цьому, судом враховано наявність його заяви про відкладення розгляду справи, яка була задоволена судом.
Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення третіх осіб-1, 2 про дату, час та місце судового засідання, оскільки на адресу суду повернулись поштові відправлення з ухвалою суду від 07.08.2020, не вручені третім особам-1, 2 під час доставки 13.08.2020 ("адресат відсутній за вказаною адресою") та 25.08.2020 ("адресат відсутній за вказаною адресою").
Отже, з метою надання можливості сторонам скористатись процесуальними правами, визначеними статями 42 і 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд вважав за необхідне відкласти підготовче засідання у справі.
Так, ухвалою суду від 03.09.2020 підготовче засідання було відкладено на 24.09.2020.
Від прокуратури надійшли заперечення на відзив (вх. суду № 44040/20 від 22.09.2020), в яких прокурор зазначає наступне:
- при ухваленні Верховним Судом постанови від 21.08.2019 у справі № 199/7377/16-ц за позовом прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Сірик Л.М., треті особи - КЖЕП "Лівобережжя", Компанія з обмеженою відповідальністю "Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД" про витребування нежитлового приміщення № 13, що розташоване за адресою: вул. Калинова, 23 у м. Дніпро зазначено, що у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ;
- Дніпровською міською радою рішення про відчуження спірного нерухомого майна не приймалося, а положення статей 110, 111 Цивільного кодексу України не містять імперативних норм щодо обов'язковості продажу майна, що перебуває у господарському віданні підприємства. Твердження відповідача про те, що Дніпровська міська рада після винесення рішення № 40/14 від 29.07.2011 про припинення шляхом ліквідації "Лівобережжя" розуміла, що майно вказаного підприємства має бути і відчужено є безпідставними та суперечать нормам чинного законодавства;
- між тим, проміжний ліквідаційний баланс КЖЕП "Лівобережжя" від 01.02.2012, який є додатком до рішення Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28.03.2012, містить виключно вартість активів та пасивів підприємства, що виключає будь-яку можливість встановлення факту включення чи не включення до вказаного переліку вартості спірного і нерухомого майна.
Від прокуратури надійшла заява (вх. суду № 44041/20 від 22.09.2020), в якій прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності при зверненні прокуратури Дніпропетровської області із позовною заявою до судув, посилаючись на наступне:
- Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.02.2018 у справі № 199/8279/16-ц позовну заяву прокуратури Дніпропетровської області задоволено та 11.06.2018 на підставі вказаного судового рішення проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 4, що розташоване на вул. Каруни, 49 у м.Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 62524612101);
- водночас за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.09.2019 рішення суду першої інстанції від 06.02.2018 у справі № 199/8279/16-ц в частині витребування від ТОВ "Ренессанс-Клуб" 49/100 нежитлового приміщення № 4, що розташоване на вул. Каруни, 49 у м. Дніпро скасовано, у зв'язку із тим, що у вказаній частині позовних вимог справу належить розглядати в порядку господарського судочинства та закрито провадження у справі в частині позовних вимог прокуратури Дніпропетровської області до ТОВ "Ренессанс-Клуб";
- відповідно до частин 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач;
- після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується;
- пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі;
- відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом;
- виходячи з аналізу наведених норм перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства;
- очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення у ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме: подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах;
- аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права;
- вказані висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19.
У підготовче засідання 24.09.2020 з'явилися прокурор, а також представники позивача та відповідача.
Представники третіх осіб-1, 2 у вказане підготовче засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Судом зауважено, що станом на 24.09.2020 в матеріалах справи відсутні заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву та строк для надання вказаних заперечень відповідачем не закінчився.
Отже, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, господарський суд вважав за необхідне відкласти підготовче засідання у справі в межах розумного строку.
Так, ухвалою суду від 24.09.2020 підготовче засідання було відкладено на 06.10.2020.
Від позивача надійшли пояснення по справі (вх. суду № 46792/20 від 06.10.2020), в яких він просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі, посилаючись на таке:
- позивачем не заперечується наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача;
- з урахуванням, положень частини 4 статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 є такою, що набрала законної сили;
- у подальшому 51/100 частини вказаного нерухомого майна ТОВ "Регіонінвестгрупп" було відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 2644 від 02.07.2013, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., 49/100 частини вказаного майна ТОВ "Регіонінвестгрупп" було відчужено на користь ТОВ "Ренессанс-Клуб" за договором купівлі-продажу № 6247 від 25.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М.;
- за змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними;
- при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпра;
- оскільки договір купівлі-продажу № 765 від 04.06.2013, за яким ТОВ "Регіонінвестгрупп" набуло право власності на спірний об'єкт нерухомого майна визнано недійсним, вибуття майна відбулось поза волею власника - територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, яка має право на його витребування шляхом пред'явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.
У підготовче засідання 06.10.2020 з'явилися прокурор та представник позивача.
Представники відповідача та третіх осіб-1, 2 у вказане підготовче засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Судом було зауважено, що 22.09.2020 прокурором було подано заяву щодо визнання поважними причини пропуску позовної давності; лише 01.10.2020 представник відповідача ознайомився з матеріалами справи; будь-яких пояснень, заперечень щодо вказаної заяви прокурора відповідачем станом на 06.10.2020 не подано.
Враховуючи наведені вище правові норми та обставини справи, оскільки суд позбавлений можливості вирішити питання, передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України; з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, господарський суд вважав за необхідне відкласти підготовче засідання у справі в межах розумного строку.
Так, ухвалою суду від 06.10.2020 підготовче засідання було відкладено на 27.10.2020.
Від прокуратури надійшов лист (вх. суду № 50312/20 від 26.10.2020), в якому прокурор просить взяти до уваги нові реквізити Дніпропетровської обласної прокуратури.
У підготовче засідання 27.10.2020 з'явився прокурор; представники позивача, відповідача та третіх осіб-1, 2 у вказане підготовче засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Суд вважав, що відповідач та треті особи-1,2 не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим провести підготовче засідання за відсутності представників відповідача та третіх осіб-1,2, з огляду на те, що:
- останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);
- відповідач та треті особи не повідомили про причини неявки їх представників, отже, з урахуванням положень пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за відсутності таких учасників;
- в даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 183 та 202 Господарського процесуального кодексу України, були відсутні.
У підготовчому засіданні 27.10.2020 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 27.10.2020 підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 26.11.2020.
У судове засідання 26.11.2020 з'явився прокурор; представники позивача, відповідача та третіх осіб-1, 2 у вказане підготовче засідання не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
При цьому, судом було відзначено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача та третьої особи-1 про день, час та місце розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 26.11.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 16.12.2020; вирішено додатково направити відповідачу та третім особам-1,2 телефонограми на відповідні номери телефонів з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст даної ухвали суду; розмістити на веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет оголошення про призначене у даній справі на 16.12.2020 судове засідання.
У зв'язку з неможливістю поштового відправлення через відсутність фінансування, ухвала суду від 26.11.2020 не була направлена учасникам справи, але судом вжито всі можливі заходи щодо належного повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце наступного судового засідання, а саме:
- ухвала суду від 26.11.2020 направлена учасникам на відомі суду засоби електронного зв'язку (електронні адреси) (а.с.184);
- здійснено спробу передати телефонограми відповідачу та третім особам-1,2, які не були прийняті вказаними особами з незалежних від суду причин; інформації щодо інших засобів зв'язку (номерів телефонів) з вказаними особами, матеріали справи не містять;
- здійснено публікацію оголошення на сайті Судової влади України щодо дати, часу та місця судового засідання, а також змісту ухвали суду від 26.11.2020.
Таким чином, судом було вжито всіх можливих заходів щодо оперативного та належного повідомлення про день, час та місце розгляду справи всіх учасників справи.
Від відповідача надійшло клопотання (вх. уду № 60036/20 від 16.12.2020), в якому він просив суд врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування норм (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України), а саме: від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 30.04.2020 у справі № 911/1442/19, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 14.02.2018 у справі № 927/660/17.
Від відповідача надійшло клопотання (вх. уду № 60039/20 від 16.12.2020), в якому він просив суд застосувати норми Кинвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо неможливості втручання у права позивача на мирне володіння майном, а також принцип правової визначеності.
У судове засідання 16.12.2020 з'явилися прокурор, представники позивача та відповідача; представники третіх осіб-1,2 у вказане засідання не з'явилися причин нез'явлення суду не повідомили.
Слід відзначити, що тривалість розгляду справи, а також кількість судових засідань у даній справі свідчать про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Так, провадження у справі відкрито 02.01.2020 та протягом всього часу (крім періоду зупинення провадження у справі) судом регулярно призначалися судові засідання та повідомлялися всі учасники судового процесу про розгляд справи та необхідність надання своїх доводів та заперечень. При цьому, треті особи протягом всього періоду розгляду справи судом не проявляли зацікавленість, а також не надавали свої пояснення, втім про наявність даного судового провадження обізнані (а.с.90, 107, 168, 177 у томі 2, оголошення від 01.12.2020).
У судовому засіданні 16.12.2020 прокурор виклав зміст позовних вимог, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та інших заявах по суті справи, поданих у підготовчому провадженні, а також враховуючи зміст заяви про поновлення строку позовної давності.
У судовому засіданні 16.12.2020 представник позивача вимоги прокурора підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, з підстав, викладених в позовній заяві, заявах прокурора, а також поясненнях позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.12.2020 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та інших заявах, поясненнях та клопотаннях, поданих відповідачем у підготовчому провадження та на стадії розгляду справи по суті.
Судом враховано, що сторонами судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 16.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача,
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Так, частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Судом враховано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично, надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушено інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушено законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання; і позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси, держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо у відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.
Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами держави і суспільства з одного боку та приватними інтересами - з іншого.
При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. За висновком Великої Палати Верховного Суду України, який викладено у відповідній постанові, таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Прокурор у позовній заяві зазначив, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об'єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, 49 в м. Дніпро.
З матеріалів справи вбачається, що Дніпровською міською радою не було вжито заходів для запобігання вибуттю комунального майна із власності територіальної громади, а також не вжито заходів для повернення такого майна територіальній громаді. Отже, листом № 05/1-682вих-19 від 23.12.2019 Прокуратурою Дніпропетровської області було повідомлено Дніпровську міську раду про те, що за результатами вивчення стану додержання вимог законодавства у сфері державної та комунальної власності прокуратурою було прийнято рішення про звернення до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" майна 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул.Каруни, 49 в м. Дніпро (а.с.130 том 1).
У даній справі орган, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (Дніпровська міська рада), не оспорив шляхом подання відповідної заяви, обставин, на які посилається прокурор у поданій заяві. При цьому, судом встановлено, що такий орган знав про відповідне порушення, однак, з позовом самостійно не звертався. Не звернувся і відповідний орган з позовом після направлення йому повідомлення прокурором і під час розгляду справи не оскаржив підстави для представництва, зазначені прокурором.
Враховуючи те, що Дніпровською міською радою після винесення господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 29.08.2016 по справі № 38/5005/6636/2012 не вжито належних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста спірного нерухомого майна, що свідчить про неналежне здійснення останньою своїх повноважень, прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом відповідно до вимог частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Більше того, у поясненнях позивач визнавав наявність підстав для звернення прокурора із даним позовом до суду, а також підтверджував невжиття заходів щодо захисту інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування з його боку.
Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважений орган місцевого самоврядування та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.
Отже, у даній справі прокурор підтвердив підстави для представництва.
В даному випадку позиція прокурора і позивача стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач у повному обсязі підтримує заявлені прокурором позовні вимоги, тобто має місце безумовне волевиявлення позивача задовольнити матеріально-правові вимоги прокурора в тому вигляді, в якому вони містяться у позовній заяві.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню з таких підстав.
Рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХIV від 23.10.2003 "Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області" в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 "Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Лівобережжя" (а.с.25-26 в томі 1).
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство "Лівобережжя" з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 (пункт 1 рішення міської ради) (а.с. 46-47 в томі 1).
На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003, рішення Дніпропетровської обласної ради від 23.10.2003 № 232-10/ХХІV, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 23.05.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 62524612101).
Територіальна громада міста набула право власності на об'єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 18.08.2003 (а.с.27-43 в томі 1).
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Лівобережжя" передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" (а.с.48-49 в томі 1).
Крім того, 06.08.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради.
Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 КЖЕП "Лівобережжя" ДМР в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі №38/5005/6636/2012 Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
На підставі вказаної постанови ліквідатором КЖЕП "Лівобережжя" призначено арбітражного керуючого Барановського О.В., яким нежитлове приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м.Дніпро, загальною площею 350,6 кв.м., оформлених протоколом № 26 від 27.12.2012, та переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" (а.с.55-57 в томі 1).
На підставі протоколу № 26 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро, 04.06.2013 між КЖЕП "Лівобережжя" ДМР та Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 765, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.58-61 у томі 1).
В подальшому, 49/100 частини вказаного нерухоме майно Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" було відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 6247 від 25.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. (а.с.66-67 в томі 1).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП "Лівоборежжя" Дніпропетровської міської ради, зокрема:
- скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора задоволено;
- визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП "Лівоборежжя" Дніпропетровської міської ради - арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема: нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро;
- визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП "Лівоборежжя" Дніпропетровської міської ради - арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, зокрема: нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро;
- визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, зокрема: нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро, загальною площею 350,6 кв. м., оформлених протоколом № 26 від 27.12.2012;
- визнано недійсним договір купівлі-продажу № 765 від 04.06.2013, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" з відчуження нежитлового приміщення №4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро, загальною площею 350,6 кв. м. (а.с.78-89 у томі 1).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2016, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6636/2012 в частині задоволення скарги Прокуратури Дніпропетровської області, з урахуванням доповнень, про визнання неправомірними дій ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, визнання недійсними результатів біржових торгів, проведених 27.12.2012 та договорів купівлі-продажу нерухомого майна - залишено без змін (а.с.90-103 у томі 1).
Постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2017 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі №38/5005/6636/2012 - залишено без змін (а.с.104-119 у томі 1).
Зазначеними вище судовими рішеннями, встановлено, що спірне майно не належало Комунальному житлово-експлуатаційному підприємству "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради, у зв'язку з чим, дії ліквідатора щодо включення цього майна до ліквідаційної маси підприємства-боржника, та подальша його реалізація визнані неправомірними, а договір купівлі-продажу, за яким відбулося відчуження майна, визнано недійсним.
З урахуванням, положень частини 4 статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 є такою, що набрала законної сили.
В той же час, норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.
При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
З урахуванням того, що у справі № 38/5005/6636/2012 було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонінвестгрупп" з відчуження нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вулиця Каруни, будинок 49 в м. Дніпро, загальною площею 350,6 кв. м., що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, судове рішення у справі № 38/5005/6636/2012 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.
Крім того, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 по справі № 201/17998/15-к (а.с.120-129 у томі 1)) визнано ОСОБА_2 винним у вчинені злочину, передбаченого частиною 2 статті 382 Кримінального кодексу України, що виразилося в умисному невиконанні службовою особою рішення суду, що набрало законної сили. Зокрема, вироком встановлено, що ОСОБА_2 , будучи в силу покладених на нього обов'язків службовою особою - головою ліквідаційної комісії КЖЕП "Південне", КВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району, КВРЖЕП Ленінського району, КЖЕП "Лівобережжя", на яку покладено обов'язок щодо зняття обтяжень та передачі вказаного майна на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" ДМР, достовірно знаючи про рішення господарського суду, щодо яких його зобов'язано передати майно комунальних підприємств на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" ДМР, умисно не виконуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2011 у справі №15/5005/15549/2011, рішення від 23.11.2011 у справі №9/5005/14871/2011, рішення від 24.11.2011 у справі №7/5005/15290/2011, рішення від 06.12.2011 у справі №16/5005/15106/2011, що набрали законної сили, не передав з балансу КЖЕП "Південне", ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району, КВРЖЕП Ленінського району, КЖЕП "Лівобережжя" на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" ДМР - об'єкти нерухомого майна, у т.ч. спірне нерухоме майно, та допустив їх відчуження на користь третіх осіб.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, господарський суд виходив також із слідуючого.
Відповідно до статті 318 Цивільного кодексу України одним з суб'єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження власника через відповідну міську раду (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно з частиною 7 статті 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
При цьому, згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.
Отже, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпропетровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.
Так, у відповідності до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №910/73/17).
Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені статтею 387 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача. При цьому, об'єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі. Звертаючись з позовом, позивач перш за все має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 14.11.2018 у справі № 183/1617/18, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц та від 15.05.19 у справі № 522/7636/14-ц.
Крім того, в постановах Верховного Суду України по справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, № 3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3-604гс16 від 05.10.2016 також викладено, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (вказаний принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
Отже, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Аналогічні висновки щодо вирішення спірних правовідносин викладено у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16та від 21.03.2018 у справі №904/11074/16.
Клопотання відповідача щодо застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо неможливості втручання у права позивача на мирне володіння майном, а також принцип правової визначеності, клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування норм (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України), а саме: від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 30.04.2020 у справі № 911/1442/19, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 14.02.2018 у справі № 927/660/17, а також заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву в цій частині, а також щодо принципу добросовісності та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), відхиляються судом з огляду на таке.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Таким чином, наведені відповідачем доводи не спростовують встановлені судом обставини справи та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №199/7377/16-ц.
Суд погоджується з твердженням прокурора про те, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності з порушенням чинного законодавства поза волею Дніпровської міської ради і отже, позивач має право на його витребування у відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.
Щодо заяв відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, а також щодо заяви прокурора про визнання причин її пропуску поважними суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
З викладеного вбачається, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, необхідно з'ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес особи, з метою захисту якого подано позов до суду. Відсутність порушення такого права чи інтересу є підставою для відмови в позові з підстави його необґрунтованості. І лише за умови дійсного порушення права або охоронюваного законом інтересу особи та одночасного спливу строку позовної давності, про що зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, в позові необхідно відмовити у зв'язку зі закінченням вказаного строку за відсутності поважних причин пропуску позовної давності.
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися про таке порушення або загрозу порушення чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Відповідну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.
Враховуючи вимоги статей 236, 237 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів апеляційної інстанції, з'ясовуючи обставини справи, пов'язані з визначенням початку перебігу та закінчення строку позовної давності за вимогами, що є предметом позову, а також обставини справи пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи чи прокурора бути обізнаними щодо порушення інтересів держави, встановила таке.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був обізнаний з порушенням свого права з моменту прийняття ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016, якою і було встановлено наявність такого порушення. Отже, з цього часу позивач не був позбавлений права та мав всі правові підстави і можливості з'ясувати обставини та звернутися з відповідним позовом до компетентного суду. Таким чином, суд погоджується з відповідачем, що строк позовної давності сплив 30.08.2019.
В той же час, з приводу спірного нерухомого майна - нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, 49 в м. Дніпро, у листопаді 2016 року прокуратурою Дніпропетровської області було подано до Амур-Нижньоодніпровського районного суду м.Дніпропетровська позовну заяву до ОСОБА_1 та ТОВ "Ренессанс-Клуб" про витребування вказаного нежитлового приміщення. Правове обґрунтування вказаного позову було аналогічним справі, що розглядається.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.02.2018 у справі № 199/8279/16-ц позовну заяву прокуратури Дніпропетровської області задоволено та 11.06.2018 на підставі вказаного судового рішення проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 4, що розташоване на вул. Каруни, 49 у м.Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 62524612101).
Водночас за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.09.2019 рішення суду першої інстанції від 06.02.2018 у справі № 199/8279/16-ц в частині витребування від ТОВ "Ренессанс-Клуб" 49/100 нежитлового приміщення № 4, що розташоване на вул. Каруни, 49 у м. Дніпро скасовано, у зв'язку із тим, що у вказаній частині позовних вимог справу належить розглядати в порядку господарського судочинства та закрито провадження у справі в частині позовних вимог прокуратури Дніпропетровської області до ТОВ "Ренессанс-Клуб".
Таким чином, 24.09.2019 прокурору стало відомо про підвідомчість даного спору Господарському суду Дніпропетровської області, та 31.08.2020 прокурор звернувся до господарського суду, про що свідчить штамп на позовній заяві (а.с.1 у томі 1).
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Враховуючи викладене, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.
Згідно висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі № 924/1236/17, від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19, в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.
За змістом статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).
Частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).
Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:
- особа (прокурор, позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України);
- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв'язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16).
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 та у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.
Звернення прокурора із позовом до суду у серпні 2020 року, враховуючи наявність активній дій покликаних на захист інтересів держави через подання позову, провадження по якому було закрито у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зумовлено дійсно поважними причинами, що в свою чергу не призводить до порушення принципу правової визначеності та основних цілей інституту позовної давності.
Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на факт закриття провадження у справі Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська 24.09.2019 та звернення Першого заступника прокурора Дніпропетровської області із даною позовною заявою через 11 місяців після того, як прокурор дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, суд дійшов висновку про те, що клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності - є обґрунтованим, у зв'язку з чим заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог прокурора - задоволенню не підлягають, а порушене право та інтереси держави підлягають судовому захисту, гарантованому Конституцією України.
Отже, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що вимоги прокурора є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягає 5 367 грн. 05 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Першого заступника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" про витребування 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул. Каруни, 49, м. Дніпро, вартістю 293 770 грн. 00 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (49000, м. Дніпро, Лоцьманський узвіз, будинок 3-Б, кімната 35; ідентифікаційний код 24439634) на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, ідентифікаційний код 26510514) 49/100 частини нежитлового приміщення № 4, що розташоване за адресою: вул.Каруни, 49 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 62524612101).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (49000, м.Дніпро, Лоцьманський узвіз, будинок 3-Б, кімната 35; ідентифікаційний код 24439634) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38; ідентифікаційний код 02909938) 5 367 грн. 05 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 17.12.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко