вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" грудня 2020 р. Справа№ 911/1474/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Владимиренко С.В.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Коваленко С.В.,
відповідача: не з'явилися,
розглянувши апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 (повний текст рішення складений 25.09.2020)
у справі № 911/1474/20 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія"
про стягнення заборгованості,
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1474/20 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3.193.352,64 грн пені, 1.544.717,85 грн 3% річних, 3.096.733,75 грн інфляційних втрат, 165.422,36 грн судового збору.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3.193.352,64 грн пені відмовлено.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішенням місцевого суду в частині відмовити у позові скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1474/20, розгляд справи призначено на 30.11.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкладено судове засідання на 16.12.2020.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В. (у зв'язку з відпусткою судді Попікової О.В.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1474/20 до провадження у визначеному складі суду.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення на 50% розміру пені, заявленої до стягнення, оскільки позивач не довів того факту, що він знаходиться у скрутному матеріальному становищі. Крім того апелянт вважає, що місцевий суд не врахував майнових інтересів позивача та того, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.
У судовому засіданні 16.12.2020 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 13.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", (постачальник) та Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" (споживач) укладений договір №2101/1718-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017 - 2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 43035,15 тис. куб. м.
Відповідно з п. 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 5.930,40 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 8.2 договору у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).
01.04.2018 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та КП Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" укладена додаткова угода №2 до договору №2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017, відповідно до п. 1 якої п. 12.1 договору було викладено в такій редакції: "Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
04.06.2018 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та КП Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" укладена додаткова угода №3 до договору №2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017, відповідно до п. 1 якої було викладено п. 12.1 договору в такій редакції: "Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 31.07.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
03.08.2018 р. між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та КП Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" укладена додаткова угода №4 до договору №2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017, відповідно до п. 1 якої було викладено п. 12.1 договору в такій редакції: "Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 31.08.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
03.09.2018 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та КП Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" укладена додаткова угода №5 до договору №2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017, відповідно до п. 1 якої було викладено п. 12.1 договору в такій редакції: "Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 до 31.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
На виконання умов договору № 2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017 НАК "Нафтогаз України" поставила КП Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" природний газ на загальну суму 183.670.193,05 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, у тому числі - від 31.10.2017 на суму 14.948.581,37 грн, від 30.11.2017 на суму 26.555.637,35 грн, від 31.12.2017 на суму 29.601.698,35 грн, від 31.01.2018 на суму 36.448.778,06 грн, від 28.02.2018 на суму 33.849.892,94 грн, від 31.03.2018 на суму 34.213.296,00 грн, від 30.04.2018 на суму 8.052.308,98 грн, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками.
КП Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" оплатило поставлений НАК "Нафтогаз України" газ у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача за загальний період з 28.11.2017 до 29.01.2019.
Проте, як зазначає позивач, відповідач в порушення умов договору за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за періоди прострочення оплат.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як зазначалось вище, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 2101/1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 13.09.2017 станом на момент подання позову до суду погашений повністю, однак з порушенням строків виконання зобов'язання.
Наведена обставина відповідачем не заперечується.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 6.386.705,28 грн пені, 1.544.717,85 грн 3% річних, 3.096.733,75 грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати отриманого природного газу за договором №2101/1718-ТЕ-17 від 13.09.2017.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У силу вимог ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені позивач визначив у сумі 6.386.705,28 грн, нарахованій на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акта приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі за період з 28.11.2017 до 26.12.2017 в сумі 110.460,30 грн, з 26.12.2017 до 14.02.2018 в сумі 296.466,38 грн., з 26.01.2018 до 20.03.2018 в сумі 463.168,72 грн, з 27.02.2018 до 10.05.2018 в сумі 674.889,13 грн, з 27.03.2018 до 26.09.2018 в сумі 1.596.168,23 грн, з 26.04.2018 до 25.10.2018 в сумі 2.624.487,86 грн, з 26.05.2018 до 29.01.2019 в сумі 621.064,66 грн. Розрахунок є арифметично вірним.
Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача 1.544.717,85 грн 3% річних та 3.096.733,75 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних позивач визначив у сумі 1.544.717,85 грн, нарахованій на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акта приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі з 28.11.2017 до 26.12.2017 в сумі 20.206,16 грн, з 26.12.2017 до 14.02.2018 в сумі 60.247,96 грн, з 26.01.2018 до 20.03.2018 в сумі 90.817,40 грн, з 27.02.2018 до 10.05.2018 в сумі 134.317,16 грн, з 27.03.2018 до 13.12.2018 в сумі 360.043,09 грн, з 26.04.2018 до 23.01.2019 в сумі 716.427,59 грн, з 26.05.2018 до 29.01.2019 в сумі 162.658,49 грн. Розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 3.096.733,75 грн, нарахованих на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акта приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі за січень 2018 року в сумі 706.65,08 грн, за лютий 2018 року в сумі 130.744,10 грн, з березня 2018 року до квітня 2018 року включно в сумі 302.958,32 грн, з квітня 2018 року до листопада в сумі 529.323,47 грн, з травня 2018 року до грудня 2018 року в сумі 1.645.743,89 грн., з червня 2018 року до грудня 2018 року в сумі 417.298,89 грн. Розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним.
Отже, за результатами перевірки розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, що надані позивачем, місцевий суд правильно встановив, що вони є арифметично вірними. Крім того відповідач вірність розрахунку не заперечив, власного контррозрахунку не надав.
Поряд з тим відповідач у відзиві на позов просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%.
У свою чергу у відповіді на відзив позивач просив суд відмовити у задоволенні вказаного клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, вказуючи на те, що виключні та достатні підстави для їх зменшення відсутні.
Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 99% підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях вжиття заходів господарсько-правової відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).
При цьому обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Слід також відзначити, що неустойка не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому ані в зазначених нормах, ані у чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких суд може зменшити неустойку. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. За відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №922/2930/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).
Колегія суддів відзначає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Водночас слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Апеляційний суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що основним напрямком його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, тому стягнення штрафних санкцій є тягарем для відповідача та може вплинути на початок опалювального сезону, виплати заробітної плати, спричинити неможливість виконувати поточні зобов'язання тощо. Водночас порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, у зв'язку з чим останній просить зменшити розмір нарахованих санкцій на 99%.
На підтвердження незадовільного фінансового становища відповідач до матеріалів справи додав, зокрема, фінансові звіти (баланс, звіт про фінансові результати), згідно з показниками балансу сума непокритих збитків станом на 31.03.2020 становить 110.071 тис. грн. Однією із основних причин фінансової нестабільності КП Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія", на переконання останнього, є встановлення НКРЕКП тарифів в розмірі, який не забезпечує покриття фактичних витрат. На час розгляду спору, за твердженням відповідача, невідшкодована державою різниця в тарифах становить: за 2015 рік - 1600,00 тис. грн, за період з 01.01.2016 по 01.05.2020 - 145.841,00 тис. грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 902/417/18 від 18.03.2020 р.
Однак у даному випадку прострочення оплати мало тривалий характер та стосувалося значних сум грошових коштів. Позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, які суд підставно вирішив стягнути у повному обсязі, оскільки стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат має компенсаційний характер і у значній мірі відшкодовує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, з іншого боку - не носить ознак каральної санкції, надмірного тягаря для боржника. Нарахування відповідних сум здійснено за співмірною ставкою відсотків річних, встановленою законом, а також у урахуванням індексів інфляції, визначених за правилами спеціальних чинних нормативних актів.
В той час як стягнення з відповідача пені у повному обсязі не буде співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Апеляційний суд, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, зокрема і статус позивача, який має стратегічне значення для країни, статус відповідача, який має стратегічне значення для густонаселеного регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, існуючий порядок розрахунків за спожиту теплову енергію кінцевими споживачами, а також те, що сума основного боргу сплачена в повному обсязі, беручи до уваги, що, окрім пені, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які певною мірою компенсують знецінення вчасно несплачених відповідачем коштів, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема, щодо можливості постачання теплової енергії населенню, місцевий суд цілком обґрунтовано визнав за можливе застосувати приписи ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача пеню у сумі 3.193.352,64 грн.
Враховуючи викладене вище, місцевий суд дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
У зв'язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати витрати на сплату судового збору, місцевий суд, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, правомірно поклав на відповідача відшкодування позивачу судового збору у в повному обсязі.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1474/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1474/20 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1474/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 17.12.2020.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.В. Владимиренко
В.А. Корсак