вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" грудня 2020 р. Справа№ 910/20370/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар судового засідання: Пастернак О.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 01.12.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 30.06.2020 (повний текст складено - 09.07.2020)
у справі №910/20370/17 (суддя - Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення 830 068, 47 грн
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (надалі - позивач, ТОВ "Приватофис") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (змінено назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", надалі за текстом - відповідач, АТ КБ "Приватбанк") про стягнення 830 068, 47 грн.
Позовні вимоги з посиланням на ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов'язання з повернення об'єкта оренди, за договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011, після його розірвання, внаслідок чого у позивача виникло право здійснити нарахування неустойки за користування орендованим майном за період з 11.01.2016 по 14.11.2017, у розмірі подвійної плати за час прострочення повернення об'єкта оренди позивачу-орендодавцю.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що обов'язок з повернення об'єкта оренди останнім виконано, про що сторонами договору складено і підписано Акт передання-приймання об'єктів оренди від 31.12.2015.
Водночас на переконання відповідача, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на існування факту ухилення відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань з повернення об'єктів оренди.
Окрім того відповідач звертав увагу суду на те, що одночасно з правовідносинами оренди обладнання між сторонами були наявні і правовідносини з оренди приміщень, на фасадах яких таке обладнання було розміщено, а відтак, після підписання Акта передання-приймання від 31.12.2015, яким таке обладнання було повернуто, орендоване обладнання фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об'єктах нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі №910/20370/17 відмовлено в задоволенні позову повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у цій справі скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, здійснено розподіл судових витрат у справі.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №910/20370/17 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018, дану справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 у справі №910/20370/17 позовні вимоги задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 830 068, 47 грн неустойки, 12 452 грн судового збору за подання позову та 18 676, 55 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2019, вказану справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Так, Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, зазначив, зокрема про неповноту з'ясування обставин справи та невиконання вказівок Верховного Суду у постанові від 05.12.2018.
При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що господарськими судами не враховано про те, що пунктом 7.5 договору №7 оренди обладнання від 02.03.2011 сторони погодили обов'язок орендаря сплачувати саме орендну плату по день фактичного користування майном. Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у розмірі 68 486, 00 грн.
Місцевий господарський суд, керуючись приписами ч. 1 ст. 316 ГПК України дійшов такого висновку, оскільки встановив, що передане відповідачу спірне майно повернуто не було, а відтак в силу положень чинного законодавства України та приписів спірного договору у останнього виник обов'язок по оплаті орендної плати за фактичний час користування таким майном, тобто у позивача існують правові підстави для нарахування саме орендної плати, а не неустойки у розмірі подвійної плати на підставі ч. 2 ст. 758 ЦК України.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17 шляхом виключення з мотивувальної частини рішення наступних абзаців:
- абзаци 82-84
"Однак зі змісту названого Акту випливає, що саме позивач, як орендодавець, повернув, а відповідач, як орендар, прийняв із користування обладнання за Договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011. Обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням.
Натомість, виходячи з умов укладеного між сторонами Договору, обов'язок повернення орендованого обладнання покладено саме на відповідача, як орендаря. Окрім того, Акт приймання-передачі від 31.12.2015 не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається, що суперечить приписам статті 760 Цивільного кодексу України, якою визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками.
При цьому, оскільки з Акту приймання-передачі неможливо встановити повернення орендованого майна, що є предметом Договору, такий Акт не відповідає приписам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в частині оформлення, оскільки не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається з оренди.";
- абзаци 86-89
"Натомість доказів виконання цих умов Договору оренди відповідачем матеріали справи не містять.
Доводи відповідача про те, що питання передання або непередання технічної документації разом з орендованим майном не є предметом спору у даній справі відхиляються, оскільки заперечення відповідача по суті спору ґрунтуються на твердженні про належне виконання ним своїх договірних зобов'язань в частині повернення об'єкта оренди позивачу, натомість вищезгадані умови п. 7.1 Договору оренди передбачають повернення майна безпосередньо разом з технічною документацією за актом приймання-передачі, а не окремо майно та технічну документацію на нього.
Також, суд відхиляє посилання відповідача про повернення ним орендованого обладнання з огляду на зміст наданих до матеріалів справи листів №0-74728 від 22.06.2017 та №20.0.0.0/4-107142 від 08.09.2017, які свідчать про те, що відповідачем не заперечується факт користування комплектами світлодіодних панелей та зазначається про необхідність їх демонтажу позивачем, не дивлячись на те, що за умовами пунктів 7.1 Договору та ст. 785 ЦК України саме на відповідача покладено обов'язок як зі складення акту приймання-передачі орендованого майна, так і обов'язок з повернення майна.
З названого листування, яке відбувалося більше ніж через півтора роки після припинення дії Договору оренди за згодою сторін вбачається, що об'єкт оренди все ще використовується відповідачем та не демонтовано. В свою чергу, відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів невикористання об'єкту оренди суду не надано, чим спростовується твердження відповідача про повернення ним обладнання позивачу за Актом від 31.12.2015".
- абзаци 91-92
"Натомість з вищевказаних документів не вбачається, що саме те, обладнання, яке було передано в оренду відповідачу за Договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011 перейшло у володіння позивача.
Оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем в частині повернення орендованого обладнання за Договором оренди, відповідач фактично продовжує користування орендованим майном".
- абзац 102
"В порушення положень приписів ст. 785 Цивільного кодексу України та Договору відповідач з 01.01.2016 продовжив користуватися спірним майном, що відповідачем не спростовано".
Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судове рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі, ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий господарський суд встановивши той факт, що позивач фактично не позбавлявся можливості використовувати належне йому майно з дня підписання акту приймання-передачі 31.12.2015, мав відмовити у задоволенні позовних вимог саме у зв'язку з відсутністю у останнього порушенного права, а не у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушенного права.
Відтак, на думку скаржника, місцевий господарський суд вийшов за межі встановлення обставин по справі, зазначивши в мотивувальній частині оскаржуваного рішення обставини, що не підтверджуються жодними доказами, наявними в матеріалах справи, які б вказували на невиконання відповідачем зобов'язання з повернення обладнання позивачу, та надав оцінку аргументам, що не відносяться до предмету спору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020 апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/20370/17 за апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020, розгляд зазначеної скарги призначено на 29.09.2020.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк", пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення.
Зокрема, скаржник зазначив про те, що неустойка у розмірі подвійної орендної плати, яка передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, не може бути зменшена сторонами чи судом, з огляду на те, що є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних відносин, що застосовується до орендаря у разі неповернення ним орендованого майна.
Відтак, суд першої інстанції встановивши факт порушення орендарем обов'язку з повернення орендованого майна, мав задовольнити позов на підставі наведеної вище норми.
Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обгрунтуванням причин такого пропуску.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 13.08.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Приватофис" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Приватофис" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
14.09.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Приватофис" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору у розмірі 18 676, 55 грн (платіжне доручення №179 від 10.09.2020).
У зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2020, для вирішення питання щодо руху апеляційної скарги ТОВ "Приватофис" у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Буравльов С.І., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено зазначений строк та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Приватофис" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17.
Зазначеною вище ухвалою суду зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у цій справі до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.
23.09.2020 та 24.09.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про проведення судового засідання у справі 910/20370/17, призначеного на 29.09.2020, в режимі відеоконференції.
28.09.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 клопотання ТОВ "Приватофис" про проведення судового засідання, призначеного на 29.09.2020 у справі №910/20370/17 у режимі відеоконференції в приміщенні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська - задоволено. Розгляд справи №910/20370/17 вирішено здійснювати у раніше призначені дату та час, у режимі відеоконференції з Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за участі повноважного представника позивача.
Водночас, для повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи та дотримання принципу розумності строків судового розгляду, враховуючи те, що АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Приватофис" оскаржується одне й те ж саме рішення суду першої інстанції, з метою об'єднання зазначених апеляційних скарг в одне апеляційне провадження, витягом з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 28.09.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Приватофис" передано раніше визначеному складу суду: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 прийнято справу №910/20370/17 за апеляційною скаргою ТОВ "Приватофис" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 до провадження у вищевизначеному складі колегії суддів. Об'єднано апеляційні скарги АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Приватофис" в одне апеляційне провадження. Розгляд зазначених апеляційних скарг вирішено здійснювати у призначені раніше дату та час, а саме 29.09.2020 о 12 год. 00 хв. у режимі відеоконференції з Кіровським районним судом м. Дніпропетровська.
29.09.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому АТ КБ "Приватбанк" просить апеляційну скаргу ТОВ"Приватофис" залишити без задоволення.
Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначає про те, що останнім виконано обов'язок щодо повернення об'єктів оренди у повному обсязі, а отже вимоги позивача безпідставні, а апеляційна скарга надумана, необґрунтована та, така, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 03.11.2020. Доручено Кіровському районному суду м. Дніпропетровська забезпечити проведення судового засідання у справі №910/20370/17 в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 01.12.2020. Доручено Кіровському районному суду м. Дніпропетровська забезпечити проведення судового засідання у справі №910/20370/17 в режимі відеоконференції.
У судове засідання 01.12.2020 з'явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.
Так, представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі ТОВ"Приватофис", просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
В свою чергу, представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі АТ КБ "Приватбанк", просив суд її задовольнити, змінивши її мотивувальну чатину, щляхом виключення наведених вище абзаців. Проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, з підстав, викладених у відзиві на скаргу ТОВ"Приватофис".
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 01.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву на скаргу позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 02.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (орендар) укладено Договір оренди обладнання №7 (надалі - Договір), за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування обладнання (надалі - майно, що орендується) та зобов'язується сплачувати орендодавцеві оренду плату.
Найменування майна, що орендується: комплекти світлодіодних панелей згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною цього Договору. Вартість та склад майна, що передається в оренду відображається в актах передання-приймання. Вартість майна, що орендується складає 4 789 631, 74 грн з урахуванням індексації (п. 1.2 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що обладнання передається орендарю для використання у якості носіїв інформації у банківській діяльності.
Відповідно до п.п. 3.1-3.2 Договору майно, що орендується, вважається переданим орендареві з дати підписання Акта передання-приймання майна, що орендується. Строк оренди складає 10 календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за Актом передання-приймання.
Згідно з п. 4.2 Договору орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації і складає 39 913, 60 грн, податок на додану вартість 7 982, 72 грн, всього по Договору 47 896, 32 грн за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект вказаний в додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним одиниці.
Відповідно до п. 6.2 Договору орендар зобов'язується, зокрема, укласти з ТОВ "Техно Компас" договір на проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
Згідно з п. 7.1 Договору після закінчення строку оренди повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом 10 календарних днів разом з технічною документацією (комплектно). Обов'язок по складанню акта передання-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд та перевірку стану майна під час підписання акту передання-приймання.
Пунктом 7.4 Договору узгоджено, що майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання.
За умовами п. 7.5 Договору оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.
Цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 02.03.2021 (п. 9.1 та п. 9.2 Договору).
Відповідно до п. 9.6 Договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
У відповідності до п. 9.7 Договору, останній Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в України законодавстві.
Додатком №1 до Договору вказано перелік майна, що орендується, а саме: комплекти світлодіодних панелей 6.144х3.328 у кількості - 2 шт; 6.144х1.024, у кількості - 1 шт; 4.096х0.768 у кількості - 12; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт, всього 33 шт.
На виконання умов Договору, 01.04.2011 за Актом приймання-передачі обладнання позивач передав, а відповідач прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2; 6.144х1.024, у кількості - 1 шт; 4.096х0.768 у кількості - 12 шт; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт, всього 33 шт.
Додатковою угодою від 01.12.2011 до Договору сторони доповнили п. 2.2 Договору оренди положенням щодо індексації орендної плати за 2011 рік на суму 489 021, 42 грн в т.ч. ПДВ 81 503, 58 грн, а Додатковою угодою від 30.11.2015 до Договору додали до п. 4.2 Договору оренди наступний абзац: "Орендна плата в період з 01.12.2015 по 31.12.2015 складає 15 618, 70 грн, ПДВ 3123, 74 грн, всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 18 742, 44 грн" та визначили у зв'язку з розірванням Договору оренди, що останнім днем оренди є 31.12.2015.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з вимогою №28/09-1 від 28.09.2017, в якій зазначив, що після розірвання Договору об'єкти оренди (комплекти світлодіодних панелей) до сьогоднішнього дня не повернуті позивачу в порядку, передбаченому договором оренди та діючим законодавством України, у зв'язку з чим вимагав від відповідача у 7-денний строк виконати обов'язок за Договором та повернути комплекти світлодіодних панелей позивачу із технічною документацією (комплектно) в стані та порядку.
Однак вимога позивача залишена відповідачем без належного реагування, майно надалі залишається у користуванні відповідача, у зв'язку з чим позивач здійснив нарахування відповідачу неустойки в розмірі подвійної плати за користуванням майном за час прострочення повернення об'єкта оренди орендодавцю з 11.01.2016 (сплив десятиденного строку добровільного повернення майна відповідно до п. 7.1 Договору) по листопад 2017 (час звернення до суду).
Після повторного направлення Верховним Судом даної справи на новий розгляд, господарський суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржників вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зі змісту Договору оренди обладнання №7 від 02.03.2011 випливає, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 58 ЦК України та Глави 30 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, 01.04.2011 за Актом приймання-передачі обладнання позивач передав, а відповідач прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2 шт; 6.144х1.024, у кількості - 1 шт; 4.096х0.768 у кількості - 12 шт; 2.925х0.675 у кількості - 18 шт, всього 33 шт.
Згідно ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 2 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором.
Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч. 3 ст. 291 ГК України).
Відповідно до п. 9.6 Договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформленням сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві (п. 9.7 Договору).
Пунктом 2 Додаткової угоди від 30.11.2015 до Договору сторони дійшли згоди, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015.
Враховуючи, що сторонами відповідно до умов Договору було оформлено Додаткову угоду від 30.11.2015, якою розірвано Договір, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції, що Договір є розірваним з 01.01.2016.
Згідно п. 7.1 Договору, майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором в м. Дніпропетровську. Передача орендодавцем та прийняття орендарем майна в оренду засвідчується актом передання-приймання. Після закінчення строку оренди, повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом 10 (десяти) календарних днів разом з технічною документацією (комплектно). Обов'язок по складанню акта передання-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд та перевірку стану майна під час підписання акту передання-приймання.
В той же час, відповідно до п.п. 7.4-7.5. Договору, майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.
Відповідно до частини четвертої статті 291 ГК України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно зі статтею 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Положення названої норми закону та Договору з урахуванням приписів ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України свідчать про те, що у разі дострокового припинення цього договору, саме у відповідача виникає обов'язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об'єктом оренди.
Так, відповідач зазначає, що ним було повернуто орендоване майно позивачу, про що свідчить Акт приймання-передачі від 31.12.2015 до Договору оренди, підписаний сторонами.
Однак, дослідивши зміст названого Акту (том 1, аркуш справи 108), судом апеляційної інстанції встановлено, що саме позивач, як орендодавець, повернув, а відповідач, як орендар, прийняв із користування обладнання за Договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011. Обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням.
Втім, виходячи з умов укладеного між сторонами Договору, обов'язок повернення орендованого обладнання покладено саме на відповідача, як орендаря.
Окрім того, Акт приймання-передачі від 31.12.2015 не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається, що суперечить приписам статті 760 ЦК України, якою визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що оскільки з Акту приймання-передачі неможливо встановити повернення орендованого майна, що є предметом Договору, такий Акт не відповідає приписам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в частині оформлення, так як не містить відомостей про найменування та кількість обладнання, яке повертається з оренди.
Водночас, за умовами п. 7.1 Договору повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання разом з технічною документацією (комплектно).
Натомість доказів виконання цих умов Договору оренди відповідачем матеріали справи не містять.
Відтак, судом першої інстанції правомірно відхилені доводи відповідача про те, що питання передання або непередання технічної документації разом з орендованим майном не є предметом спору у даній справі, оскільки заперечення відповідача по суті спору ґрунтуються на твердженні про належне виконання ним своїх договірних зобов'язань в частині повернення об'єкта оренди позивачу.
Натомість вищезгадані умови п. 7.1 Договору передбачають повернення майна безпосередньо разом з технічною документацією за актом приймання-передачі, а не окремо майно та технічну документацію на нього.
Також, місцевим господарським судом правомірно відхилено посилання відповідача про повернення ним орендованого обладнання з огляду на зміст наданих до матеріалів справи листів №0-74728 від 22.06.2017 та №20.0.0.0/4-107142 від 08.09.2017, які свідчать про те, що відповідачем не заперечується факт користування комплектами світлодіодних панелей та зазначається про необхідність їх демонтажу позивачем, не дивлячись на те, що за умовами пунктів 7.1 Договору та ст. 785 ЦК України саме на відповідача покладено обов'язок як зі складення акту приймання-передачі орендованого майна, так і обов'язок з повернення майна.
З названого листування, яке відбувалося більше ніж через півтора роки після припинення дії Договору за згодою сторін, вбачається, що об'єкт оренди все ще використовується відповідачем та не демонтовано. В свою чергу, відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів невикористання об'єкту оренди суду не надано, чим спростовується твердження відповідача про повернення ним обладнання позивачу за Актом від 31.12.2015.
Щодо твердженням відповідача про те, що після підписання Акта передання-приймання від 31.12.2015, яким таке обладнання було повернуто, орендоване обладнання фактично перейшло у володіння позивача на належних йому на праві власності об'єктах нерухомого майна, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідачем долучено до матеріалів справи перелік договорів оренди приміщення з адресами орендованого майна та примірника договору, який є типовим, на підтвердження того, що одночасно з правовідносинами оренди обладнання між сторонами були наявні і правовідносини з оренди приміщень, на фасадах яких таке обладнання було розміщено.
Однак, з вищевказаних документів не вбачається, що саме те, обладнання, яке було передано в оренду відповідачу за Договором оренди обладнання №7 від 02.03.2011 перейшло у володіння позивача.
Враховуючи наведене, правомірним є висновок господарського суду, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем в частині повернення орендованого обладнання за Договором оренди, а отже відповідач фактично продовжує користування орендованим майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). (Аналогічний висновок викладений у абз. 2 п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").
Водночас, пунктом 7.5 Договору сторонами узгоджено, що оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як зазначалось вище, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
В свою чергу, зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов'язання, як закінчення строку дії Договору.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Таким чином, припинення строку дії Договору та припинення зобов'язань сторін за Договором не ототожнюються.
В порушення положень приписів ст. 785 ЦК України та Договору відповідач з 01.01.2016 продовжив користуватися спірним майном, що відповідачем не спростовано.
За змістом ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
З урахуванням викладеного сторони не позбавлені передбачити в договорі оренди положення щодо обов'язку орендаря сплачувати орендодавцю орендну плату після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна.
Таке право сторін повністю узгоджується із приписами глави 58 Цивільного кодексу України оскільки буде передбачати продовження обов'язку внесення плати за користування майном.
Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що будь-який рівнозначний пункт щодо обов'язку сплати орендних платежів після припинення дії договору оренди до дня фактичного повернення майна в розумінні ч. 3 ст. 653 ЦК України є обумовленим договором відступом сторін від загального правила та свідчить про продовження існування зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати на користь орендодавця, яке буде припинено в момент фактичного повернення майна. В даному випадку, положеннями Договору сторонами було встановлено, що оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном (п. 7.5 Договору).
Отже, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення у розумінні умов спірного договору пов'язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору, що відповідає приписам ст.ст. 6, 653, 762 Цивільного кодексу України.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що передане відповідачу спірне майно, належним чином повернуто не було, що відповідачем не спростовано, відповідно, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду про те, що в силу наведених положень чинного законодавства України та приписів спірного договору у останнього виник обов'язок по оплаті орендної плати за фактичний час користування таким майном.
З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем заявлено саме до стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати на підставі ч. 2 ст. 758 ЦК України, в той час як з матеріалів справи вбачається існування правових підстав для нарахування позивачем саме орендної плати.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційні скарги АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Приватофис"- без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційних скарг, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржників.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційних скарг залишити за Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та, відповідно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис".
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі №910/20370/17, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020.
5. Матеріали справи №910/20370/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 18.12.2020.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова