2/134/8/2020
Справа № 134/994/19
Іменем України
09 грудня 2020 року Крижопільський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого - судді: Зарічанського В.Г.
з участю секретаря: Балух О.В.
позивача: ОСОБА_1
та представника позивача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Крижопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» про визнання договору оренди землі недійсним,
У червні 2019 року позивач звернулася до Крижопільського районного суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» про визнання договору оренди землі недійсним, а саме:
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,8901 га розташованої на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273 укладеного між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» від 27.02.2017 на підставі якого за Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди 27.04.2017, номер запису 20234665.
07.02.2020 позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в яких позивач просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,8901 га розташованої на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273, укладеного між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» від 27.02.2017 на підставі якого за Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди 27.04.2017 та повернути їй земельну ділянку площею 2,8901 га розташованої на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_2 , і вона як спадкоємець за заповітом оформила після її смерті спадщину на земельну ділянку, площею 2,8901 га, яка розташована на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН № 191980, виданий Крижопільською райдержадміністрацією 27.04.2004.
23.01.2019 у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності за нею на вказану земельну ділянку.
Їй було відомо, що дана земельна ділянка перебувала у користуванні відповідача, однак договір та інші документи, що стосуються оренди земельної ділянки у її баби ОСОБА_2 були відсутні. Вона звернулась з листом до відповідача про отримання чинного договору, однак листом № 166 від 26.02.2019 їй було повідомлено про наявність договору оренди належної їй земельної ділянки, укладеного 27.04.2017 строком на 20 років між ОСОБА_2 та відповідачем. Однак примірник договору відповідач не надав.
Також їй стало відомо, що у 2010 році її баба ОСОБА_2 уклала з відповідачем договір оренди на вказану земельну ділянку. Листом Відділу у Крижопільському районі Міжрайонного управління у Крижопільському та Піщанському районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.04.2019 0 - 2-0.191-295/125 - 9 на адвокатський запит № 04/19 від 02.04.2019 повідомлено, що у Книзі записів реєстрації договорів оренди 31.10.2012 зареєстровано договір оренди земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 , кадастровий номер 0521985500:02:001:0273, за № 052190004003506 від 18.08.2010, терміном 10 років.
08.05.2019 вона подала відповідачу заяву щодо надання їй завірених копій документів.
У червні 2019 вона отримала поштою від відповідача завірені копії документів.
З копії наданого їй договору оренди від 27.02.2017, укладеного між її бабою ОСОБА_2 та відповідачем, вбачається, що договір підписано не її бабою, а іншою особою. У заповіті складеному її бабою посвідченому секретарем виконкому Вільшанської сільської ради 21.01.2008, в якому її призначено спадкоємцем, договорі оренди земельної частки (пай) від 08.04.2000, відомостях про видачу 20.07.2017 третього примірника договору оренди, заяві її баби від 17.05.2018, які вона підписувала і копії яких надав їй відповідач, наявний зовсім інший підпис. Тому вимушена звернутись з даним позовом до суду.
Представники відповідача під час підготовчого засідання заперечували проти задоволення вимог позивача, стверджуючи що підпис в договорі оренди від 27.02.2019 вчинено саме ОСОБА_2 , за що вона й отримувала орендну плату. В судовому засіданні позивач та її представник позивача підтримали уточненні позовні вимоги, та просили задовольнити.
Представник відповідача в судові засідання, які були призначені на 06.08.2020, 12.08.2020, 07.09.2020, 13.11.2020, 09.12.2020, не з*являвся, при цьому направляв до суду заяви про перенесення судових засідань з різних причин. Така поведінка відповідача розцінюється судом як намагання відповідача затягнути строки розгляду справи, а тому суд прийняв рішення розглянути справу за наявними доказами за відсутності представника відповідача.
Заслухавши позивача та представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов такого висновку. Судом встановлено, що у 18.08.2010 році ОСОБА_2 уклала з відповідачем договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0521985500:02:001:0273. У Книзі записів реєстрації договорів оренди 31.10.2012 зареєстровано договір оренди земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 , кадастровий номер 0521985500:02:001:0273, за № 052190004003506 від 18.08.2010, терміном 10 років. Відповідно до угоди(без дати), наданої відповідачем розірвано договір оренди землі між сторонами від 18.08.2010(а.с.60) та повернуто спірну земельну ділянку ОСОБА_2 (а.с.61). 27.04.2017 року державним реєстратором внесено запис про припинення права оренди за відповідачем на земельну ділянку кадастровий номер 0521985500:02:001:0273 за договором від 18 серпня 2010 року. Тобто договір оренди землі від 18.08.2010 року є припиненим.
Позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,8901 га розташованої на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273, яку вона отримала в спадщину від своєї баби ОСОБА_2 , що підтверджується заповітом та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с. 8,9).
На підставі договору оренди земельної ділянки від 27.02.2017 між спадкодавцем ОСОБА_2 та відповідачем Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» було укладено даний договір, який зареєстрований у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди 27.04.2017 на 20 років. На день розгляду справи відповідач користується спірною земельною ділянкою. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 17.01.2020 № 7322/7323/19-21 підпис на договорі оренди земельної ділянки від 27.02.2017, сторонами якої є ОСОБА_2 та Приватне акціонерне товариство «Продовольча компанія «Поділля», об'єктом оренди у якій є земельна ділянка площею 2,8901 га з кадастровим номером 0521985500:02:001:0273 виконаний не самою ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с.165-171).
Отже висновок судово-почеркознавчої експертизи є допустимим та достовірним доказом на підтвердження факту непідписання спадкодавцем оспорюваного договору та в сукупності з поясненнями позивача про те, що договір її баба не підписувала, не реєструвала, примірника договору не отримувала, з його умовами ознайомлена не була.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі. За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред'являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».
Отже, встановивши, що спірний договір оренди ОСОБА_2 не підписувався, тобто він не є укладеним, тому суд відмовляє в задоволенні вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки площею 2.8901 га розташованої на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273 укладеного між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» від 27.02.2017, недійсним .
Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов'язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Тому суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про повернення земельної ділянки, так як земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача без належних правових підстав.
Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).
Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв'язку з фактичним використанням земельної ділянки.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід частково стягнути судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 841,00 грн, тобто за одну задоволену позовну вимогу, та витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 5495,00 грн..
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 81, 141, 200, 211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 16, 202-203, 207, 215, 236, 257, 261, 317, 319, 321, 407, 408, 412, 626, 638, 651-652, 792 ЦК України, ст.ст. 78, 125, 152-153 Земельного кодексу України
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Повернути належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8901 га, розташовану на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273.
В задоволені вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки площею 2.8901 га розташованої на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району, Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273 укладеного між ОСОБА_2 та Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» від 27.02.2017, недійсним відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» на користь ОСОБА_1 5495,00 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто п'ять) гривень витрат на проведення експертизи та 841,00 (вісімсот сорок одну) гривню витрат по оплаті судового збору.
Надати позивачу п'ятиденний строк для подання доказів щодо понесення інших судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Повний текс рішення виготовлений 14 грудня 2020 року.
Суддя: