Справа № 638/6004/20
Провадження № 2/638/3407/20
11 грудня 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретаря Куценко К.Д.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу, -
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму основного боргу в розмірі 200 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до договору позики, укладеного з ФОП ОСОБА_3 02.10.2017 року позивач запозичив останньому суму 200 000,00 грн. для придбання матеріалів, необхідних для ремонту будинку у АДРЕСА_1 . Цей будинок належить другому відповідачу ОСОБА_4 , який у зв'язку з цим виступив поручителем за позичені ОСОБА_3 кошти. Позичальник зобов'язався повернути позику в строк не пізніше 1 жовтня 2019 року. Поручителем виступив володар будинку, його син ОСОБА_4 , це було обов'язковою вимогою виділення коштів на придбання будматеріалів. Свої зобов'язання за договором позики позивач виконав. Однак позичальник не зміг дотриматися строків повернення позики і своїх зобов'язань не виконав, у зазначений строк відповідачі грошові кошти не повернули. На письмову вимогу позивача негайно сплатити борг не прореагували, у зв'язку з чим вимушений звернутися за захистом свого порушеного права до суду.
Ухвалою від 27.05.2020 року відкрито провадження та розгляд справи призначений в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 14.09.2020 року витребувано у ОСОБА_2 оригінали письмових доказів, а саме договору займу грошей від 02.10.2017 року, розписки від 02.10.2017 року та договору поруки від 02.10.2017 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги просив справу розглядати за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі з підстав, зазначених у позові.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з'явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2020 року проведено заочний розгляд даної справи згідно з вимогами ст.ст.280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, з'ясувавши обставини, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв'язку, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Судом встановлено, що 02 жовтня 2017 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.
Відповідно до п.4 вказаного Договору строк повернення суми позики встановлений не пізніше 01 жовтня 2019 року, про що також зазначено в оригіналі розписки.
Факт отримання ФОП ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 200 000,00 грн. підтверджується оригіналом розписки від 02.10.2017 року.
Також 02.10.2017 року укладений договір поруки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , відповідно до якого поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов'язань позичальником по основному боргу нести майнову відповідальність перед кредитором солідарно з позичальником у сумі, яка дорівнює сумі грошових зобов'язань позичальника по договору позики.
Згідно п. 2.2. Договору поруки строк виконання грошових зобов'язань, що випливають з основного Договору на протязі 7 днів з моменту отримання вимоги в межа строку позовної давності по основному боргу.
Згідно з вимогами ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, саме розпискою чи іншим борговим документом за вказаним договором позики за нормами матеріального закону підтверджується передання грошей за договором позики та отримання їх позичальником. Законодавцем визначено, що підчас розгляду справи категорії про стягнення боргу за договором позики, підлягає доказуванню факт укладення такого договору та факт невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення позики.
Відповідно до роз'яснень, викладених у правових позиціях Верховного Суду України про стягнення боргу за договором позики від 18.09.2013 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені грошовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання договору позики передбачає належне виконання позичальником обов'язку повернути позику в порядку, передбаченому ст. 1049 ЦК України. Договір позики є одностороннім, оскільки обов'язки виникають лише у однієї сторони - позичальника, а права - лише у позикодавця. На позичальника покладається обов'язок повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такої самої якості та такого самого роду, що були передані йому позикодавцем. Позичальник зобов'язується також сплатити винагороду (проценти за користування позикою), якщо договір не є безоплатним. Позикодавцеві належить право вимагати від позичальника повернення позики, та сплати процентів за оплатним договором позики.
Приписами законодавства встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527-545 ЦК України).
За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплати грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Згідно з ст. 625 цього ж Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником.
Відповідно до вимог ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором; в договорі поруки кредитор наділений лише правами, а поручитель обов'язками; у разі невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого порукою, поручитель зобов'язується виконати борг боржника замість останнього; обов'язок поручителя полягає не лише у виконанні обов'язку замість боржника, а у відшкодуванні збитків, завданих невиконанням обов'язку боржником.
Оцінюючи надані докази в сукупності, суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено саме договір позики, наявність у позивача оригіналу розписки ФОП ОСОБА_3 підтверджує факт отримання ФОП ОСОБА_3 коштів за договором позики. Підписаний договір поруки від 02.10.2017 року є підставою для солідарної відповідальності ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за виконання зобов'язання по поверненню коштів, отриманих за договором позики.
Отже позивач свої зобов'язання за договором позики від 02.10.2017 роки виконав в повному обсязі. В свою чергу відповідачі свої зобов'язання за договором позики від 02.10.2017 року та договору поруки від 02.10.217 року не виконали.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до відповідачів з письмовою вимогою негайно сплатити грошові кошти, яка була отримана ними 14.04.2020 року та 15.04.2020 року.
Відомості щодо повернення відповідачами грошових коштів за Договорами позики та поруки від 02.10.2017 року матеріали справи не містять.
Крім того, стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач та його представник як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 202, 207, 509, 526, 533, 543, 546, 553, 554, 610, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-283, 289, 352-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу - задовольнити повністю.
Стягнути у солідарному порядку з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 02.10.2017 року у розмірі 200 000,00 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2000,00 грн., стягнувши по 1000,00 грн. з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складений 16.12.2020 року.
Сторони:
позивач ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;
відповідачі: ФОП ОСОБА_3 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 .
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк