Справа № 620/1833/20 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.
17 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Аліменка В.О.
суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапфір-Агротех" до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапфір-Агротех» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування винесеного відповідачем податкового повідомлення - рішення від 21.02.2020 № 00000610500, яким збільшено зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 319544,00 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Сапфір-Агротех» з питань правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «МАЙКОС ТРЕЙДІНГ» за період діяльності квітень 2019.
За результатами перевірки було складено акт від 20.01.2020 року № 70/05/40254521.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, (далі - ПК України) в результаті чого завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 319544 грн., в тому числі за квітень 2019 року на 319544 грн.
31.01.2020 (вх. № 3138/10 від 07.02.2020) позивачем було подано заперечення до вищевказаного акту, на які листом № 1993/10/25-01-05-0608 від 18.02.2020 відповідачем надано відповідь, згідно якої аргументи позивача не були враховані для визначення результатів перевірки.
На підставі висновків акта перевірки та відповіді на заперечення Головним управлінням ДПС у Чернігівській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 № 00000610500 на завищення від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 319544 грн.
Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано усі необхідні первинні документи, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, позивачем доведено факт придбання товару із метою його використання в господарській діяльності, тому позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість. В свою чергу, відповідачем не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності в повному обсязі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Статтею 9 розділу 3 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку
Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Сапфір-Агротех» (покупець) та ТОВ «МАЙКОС ТРЕЙДІНГ» (постачальник) було укладено договір поставки № 08/04/19С від 08.04.2019, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю насіння соняшника, а покупець прийняти та оплатити його у кількості та строки, визначені умовами договору. Кількість товару, його асортимент та вартість визначається специфікацією, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 46).
Позивачем на підтвердження виконання умов вказаного договору були надані суду:
специфікації № 1 від 08.04.2019, від 09.04.2019, від 10.04.2019, від 11.04.2019 від 12.04.2019;
видаткові накладні № ВН-001185 від 08.04.2019, № ВН-001184 від 08.04.2019, № ВН-001191 від 09.04.2019, № ВН-001192 від 09.04.2019, № ВН-001195 від 10.04.2019, № ВН-001196 від 10.04.2019, № ВН-001198 від 11.04.2019, № ВН-001197 від 11.04.2019, № ВН-001200 від 12.04.2019, № ВН-001199 від 12.04.2019;
товарно-транспортні накладні № 000083 від 08.04.2019, № 000142 від 08.04.2019, № 000084 від 09.04.2019, № 000143 від 09.04.2019 № 000085 від 10.04.2019, № 000144 від 10.04.2019, № 000146 від 11.04.2019, № 000145 від 11.04.2019, № 000148 від 12.04.2019, № 000147 від 12.04.2019;
податкові накладні № 20 від 08.04.2019, № 21 від 08.04.2019, № 23 від 09.04.2019, № 22 від 09.04.2019, № 25 від 10.04.2019, № 26 від 10.04.2019, №27 від 11.04.2019, № 28 від 11.04.2019, № 30 від 12.04.2019, № 31 від 12.04.2019 (а.с. 47-51, 62-71, 135-144, 156-175).
Згідно рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» з контрагентом ТОВ «МАЙКОС ТРЕЙДІНГ» обліковується кредитове сальдо на суму 1917264 грн. (а.с. 91).
Згідно договорів на поставку сільськогосподарської продукції від 24.05.2019 № 06017869, від 24.04.2019 № 06017648, від 12.04.2019 № 06017574 придбане у ТОВ «МАЙКОС ТРЕЙДІНГ» насіння соняшнику було реалізовано ТОВ «Олсідз груп Україна» (а.с. 74-90).
В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських операцій позивача з контрагентом немає. Водночас, податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, що, на його переконання, свідчить про відсутність перешкод для формування даних податкового обліку.
Також, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що не зазначення у видаткових накладних розшифровки підпису особи, що надала або отримала товарно-матеріальні цінності не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтиск печатки підприємства, наявний на паперових документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 480/4346/18.
Крім того, у постанові від 28.02.2018 року у справі №806/1033/17 Верховний Суд зазначив, що окремі недоліки в оформленні первинних документів не спростовують наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Відсутність реквізитів первинних документів ще не означає їх дефектність; відсутність деталізації в первинних документах не є підставою для визнання нереальності господарських операцій. У кожному конкретному спірному випадку важливо окремо досліджувати характер недоліків первинних документів, однак згідно з прямим приписом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» такі недоліки не повинні унеможливлювати ідентифікацію осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг таких господарських операцій тощо. Водночас неістотні недоліки первинних документів не є підставою для невизнання факту відсутності здійснення господарської операції.
Також судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень, у яких фігурантами є контрагенти позивача, оскільки факт наявності кримінального провадження, без ухвалення судового рішення, яким би було встановлено певні обставини, не може свідчити про фіктивну діяльність підприємств, та сам по собі не вказує на зв'язок кримінального провадження безпосередньо з діяльністю позивача.
Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 17 грудня 2020 року.