Справа № 640/17795/20 Головуючий у 1-й інстанції: Балась Т.П.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
17 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.06.2020 № 2600-0310-8/83631 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугою років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-1094 зп від 29.05.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 15.06.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), обчисленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», виходячи з розрахунку 90 % від середнього заробітку місячної (чинної) заробітної плати без обмеження її максимального розміру, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора № 21-1094 зп від 29.05.2020 з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2020 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 2003 року отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ у розмірі 90 % від заробітної плати.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 16.02.2017 у справі № 760/645/17, яка набрала законної сили, зобов'язано управління Пенсійного фонду перерахувати позивачу пенсію у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати без обмеження її граничного розміру.
29.05.2020 Офісом Генерального прокурора видано ОСОБА_1 довідку № 21-1094зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій.
Вказана довідка Офісу Генерального прокурора видана ОСОБА_1 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р (ІІ)/2019 та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» про розмір заробітної плати за нормами чинними на 06.09.2017 за відповідною (прирівняною) посадою заступника Генерального прокурора України, яка становить всього 153 533, 34 грн.
15.06.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою № 5080 про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки Офісу генерального прокурора від 29.05.2020 № 21-1094зп.
Листом від 25.06.2020 № 2600-0310-8/83681 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що відповідно до рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)2019, працівникам прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» перерахунок пенсії проводиться, зокрема, у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Також, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що постановою Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці прокурорів» від 11.12.2019 № 1155 (далі - Постанова № 1155) затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур. При цьому, пунктом 7 постанови № 1155 встановлено, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру». Отже, ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії на підставі заяви від 15.06.2020 № 5080 (а.с. 16-17).
Не погоджуючись з вказаною відмовою у перерахунку пенсії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав і законних інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що із моменту набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 у справі №7-р(ІІ)/2019 у ОСОБА_1 як особи, якій призначена пенсія на підставі Закону України «Про прокуратуру», виникло право на перерахунок пенсії, яке було реалізовано останнім шляхом подання до ГУ ПФ в м. Києві довідки про заробітну плату та заяви про проведення перерахунку пенсії.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні підкреслив, що умови та порядок перерахунку пенсії прокурорів повинна визначати Верховна Рада України, а не Кабінет Міністрів України, а право на звернення про перерахунок пенсії виникло у позивача не раніше 13.12.2019. Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції у своєму рішенні посилався на положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які втратили чинність. Окремо апелянт звертає увагу, що обмеження максимального розміру пенсії встановлено Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII, норми якого чинні та неконституційними не визнавалися.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. ст. 19, 46 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Із набранням чинності указаним Законом № 1697-VII визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-XII, крім, зокрема, ч. ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1.
До скасування вищевказаних норм, стаття 50-1 Закону № 1789-XII передбачала, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII внесено зміни до Законів №1697-VII та №1789-XII, визначивши, що з 01.01.2015 умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 18 ст. 50-1 та ч. 20 ст. 86 відповідно).
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) (далі - рішення № 7-р(ІІ)/2019) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому, пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього рішення:
- ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення;
- ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
У своєму рішенні № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до ст. 86 Закону.
Колегією суддів враховується, що частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII у первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Однак, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься в ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.
Як було підкреслено вище, у п. 2 резолютивної частини рішення № 7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, відповідні положення втратили чинність з 13.12.2019, а тому Закон №1697-VII з указаної дати не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, як вірно зазначив суд першої інстанції, підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури є підвищення заробітної плати прокурорським працівникам.
Враховуючи відсутність нормативного акту, який би регулював порядок перерахунку раніше призначених пенсій працівникам прокуратури, суд першої інстанції з урахуванням ч. 6 ст. 7 КАС України прийшов до правильного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, яким встановлено, що з метою перерахунку призначеної пенсії до Управління пенсійного фонду подається заява встановленого зразка.
Як було встановлено раніше, 29.05.2020 Офісом Генерального прокурора на ім'я ОСОБА_1 видано довідку № 21-1094зп про те, що відповідно до рішення № 7-р(ІІ)2019 та Постанови № 657, розмір заробітної плати (грошового забезпечення), з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нормами, чинними на 06.09.2017, відповідною (прирівняною) посадою заступника Генерального прокурора України становить усього 153 533, 34 гривень.
15.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ в місті Києві із заявою щодо перерахунку пенсії відповідно до Закону № 1789-ХІІ, долучивши до вказаної заяви довідку № 21-1094зп.
Таким чином, виходячи із положень рішення № 7-р(ІІ)/2019, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що із дня набрання чинності цього рішення Конституційного Суду України у ОСОБА_1 виникло право на перерахунок пенсії та ним дотримано вимоги щодо реалізації такого права, а саме отримано довідку про заробітну плату та до пенсійного органу подано відповідну заяву про проведення перерахунку пенсії разом із вказаною довідкою.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з позицією Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування спірного рішення ГУ ПФУ в місті Києві, оформленого листом від 25.06.2020 № 2600-0310-8/83631, про відмову у перерахунку пенсії на підставі заяви від 15.06.2020 та довідки № 21-1094зп, є обґрунтованою.
При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що право ОСОБА_1 на отримання пенсії без обмеження її максимальним розміром встановлено постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №760/645/17, яка набрала законної сили.
До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, обґрунтовуючи правомірність обмеження пенсії позивачу максимальним розміром, відповідач в апеляційній скарзі посилається на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, якими внесено зміни до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та встановлено обмеження щодо максимального розміру пенсії, а також положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668, якими також встановлено обмеження максимального розміру пенсії.
У контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 року по 20.12.2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.
Таким чином, починаючи з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 16.04.2020 у справі № 620/1285/19.
До того ж, у згаданій постанові у справі № 522/16882/17 Верховний Суд підкреслив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, який прийнятий 06.12.2016, вперше опублікований в газеті «Голос України» 27.12.2016 та набрав чинності відповідно до прикінцевих положень з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, як зазначив суд касаційної інстанції, буквальне розуміння змін, внесених Законом України № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що протягом 2018-2019 років, а також наразі, стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Крім того, колегія суддів зауважує, що передбачені ст. 43 Закону України обмеження пенсій максимальним розміром, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності в даній частині з 01.10.2011.
Водночас, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Як було встановлено раніше, позивач перебуває на обліку у відповідача та з 2003 року отримує пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відтак обмеження, передбачені вказаною нормою Закону № 3668-VI, не поширюються на ОСОБА_1 , оскільки пенсія йому призначена до набрання ним чинності.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 необхідно зобов'язати ГУ ПФ в місті Києві, з урахуванням п. 3 резолютивної частини рішення №7-р(ІІ)/2019, здійснити саме з 15.06.2019 перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, що діяла на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці № 21-1094зп, без обмеження максимального розміру пенсії та заробітної плати, з урахуванням раніше проведених виплат.
При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що згідно з ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Статтею 263 КАС України визначено особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи зазначені норми КАС України та те, що дана адміністративна справа відноситься до справ незначної складності та розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове рішення у даній справі касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2020 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.