Справа № 580/206/19 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
17 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області № Ф-63889-17 від 08.12.2018 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4 070, 99 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 як суб'єкт господарювання - фізична особа-підприємець зареєстрована 11.09.2013, дані про основний вид економічної діяльності, зокрема, 69.10 - діяльність у сфері права, відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 з 01.01.2016 обрала спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку 5% третя група.
08.12.2018 відповідачем винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63889-17, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, що становить 4 070, 99 грн. відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачений.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема у доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, відповідно до цього є особою, що здійснює незалежну професійну діяльність та одночасно являється фізичною особою-підприємцем, а тому вона повинна сплачувати єдиний внесок, як фізична особа-підприємець та як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.п. 2 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою.
У п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до ч.ч. 2, 3, 8 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Згідно з пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Особи, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.
Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску-фізичної особи-підприємця (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій справі № 520/3939/19, щодо якої справа № 580/206/19 є типовою.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи при ухваленні рішення у типовій справі.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач зареєстрований як ФОП за основним видом діяльності 69.10 «Діяльність у сфері права», перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує ЄСВ саме як ФОП.
При цьому, покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати ЄСВ як особою, що здійснює незалежну професійну діяльність, яка фактично є тією ж діяльністю, що здійснюється ним як ФОП і з доходу, від якої вже сплачено ЄСВ, призводить до подвійного оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства, а тому колегія суддів вважає, що достатні правові підстави для нарахування позивачу недоїмки від сплати ЄСВ у зв'язку зі здійсненням ним незалежної професійної діяльності відсутні.
Доводи апелянта про те, що позивач здійснює саме незалежну професійну діяльність та зобов'язаний сплачувати ЄСВ і як така особа, і як ФОП є необґрунтованими з підстав наведених вище.
Аналізуючи всі інші доводи апеляційної скарги, колегія враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 21.01.1999 по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», де суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Враховуючи вищевикладене та перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.