Справа № 640/3436/20 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
16 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
за участю секретаря судового засідання Шуст Н.А.
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Стрелець В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - апелянт, відповідач, Мінекономіки), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2, пункт 3 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №134-к;
- поновити позивача на роботі та зобов'язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перевести позивача на рівнозначну посаду заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва Мінекономіки;
- стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, внаслідок незаконного звільнення.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Мінекономіки процедури звільнення позивача, зазначається, що звільнення відбулося без попередження про звільнення, не запропоновано роботу відповідно до вимог Кодексу законів про працю України, рівнозначну посаду, протиправно застосовано положення статті 87-1 Закону України "Про державну службу" в чинній на час звільнення редакції, оскільки до позивача підлягали застосуванню положення Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на час прийняття позивача на публічну службу; Мінекономіки безпідставно не переведено позивача за її заявою на вакантну рівнозначну посаду заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва відповідно до нового штатного розпису.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №134-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту технічного регулювання - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва з 10 березня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту технічного регулювання - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 11 березня 2020 року; стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2020 року по 26 серпня 2020 року у розмірі 262 609,98 грн., з якого Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України має відрахувати податки та обов'язкові платежі. У задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 26 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Зокрема, апелянт зазначає, що звільнення позивача відбулося відповідно до чинного законодавства України, зокрема з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117 (набрав чинності 25.09.2019) внесено зміни, зокрема, до Закону України "Про державну службу", за змістом яких законодавець скасував застосування законодавства про працю до державних службовців у частині попередження про наступне вивільнення працівників та вимог надавати пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) в разі звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". За твердженням представника, посадова особа відповідача з урахуванням правового регулювання щодо звільнення державних службовців з наведених підстав у межах дискреційних повноважень відмовила позивачу в переведенні, тому позивача було звільнено.
Також апелянт зазначає, що судом допитано свідків, які заінтересовані у результатах розгляду справи, оскільки також були звільнені з аналогічних підстав та позиваються до суду з цього приводу.
Апелянт вважає, що повноваження щодо переведення позивача на рівнозначну посаду є дискреційними, а підтвердження того, що позивачем взагалі подавалася така заява відсутні, тому таке питання не розглядалося та жодних рішень з цього приводу не приймалося.
Посилаючись на такі обставини, а також зазначаючи, що судом першої інстанції не враховано рішень Конституційного Суду України, а також необґрунтовано застосовано зворотну силу в часі, зокрема положення Закону України «Про державну службу» в редакції до внесення змін Законом України №117-ІХ від 19 вересня 2019 року, яка включала застосування КЗпП України при звільненні державного службовця, тобто, яка була нечинною на момент виникнення оспорюваних правовідносин (припинення державної служби), апелянт просить задовольнити апеляційну скаргу.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Мінекономіки, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 грудня 2020 року.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому підтримано позицію, викладену в адміністративному позові, додатково зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині негайного виконання реалізовано відповідачем шляхом видачі відповідного наказу про поновлення на роботі та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах одного місяця. Доводи апеляційної скарги позивач вважає необґрунтованими, наполягає на обставинах подачі заяви від 16 січня 2019 року про переведення у новоутворений департамент, яка разом з іншими аналогічними заявами працівників передані особисто ОСОБА_2 , який мав передати їх до департаменту кадрового забезпечення, про що вказали в судовому засіданні свідки. Посилаючись на те, що судом першої інстанції вірно встановлені усі обставини у справі, позивач просить відмовити апелянту у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Від відповідача 16 грудня 2020 року надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких зазначається, що обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача здійснено судом не у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року (із змінами), зокрема, судом першої інстанції не враховано, що день 10 березня 2020 року також був робочим днем позивача, за який нараховувалася заробітна плата, внаслідок чого судом не вірно визначено два останніх місяці, з яких обраховуються таке відшкодування.
В судове засідання 16 грудня 2020 року з'явилася ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, стверджуючи, що судом першої інстанції правильно та у повному обсязі вирішено порушене нею питання, ухвалено законне рішення. Представник відповідача Стрелець В.О. підтримав апеляційну скаргу та додаткові пояснення з викладених у них підстав, просив апеляційну скаргу задовольнити.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17 березня 2015 року №430-к ОСОБА_1 переведено з посади заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології - начальника управління стандартизації, аналізу та міжнародного співробітництва на посаду заступника директора департаменту технічного регулювання - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва з 18 березня 2015 року.
Надалі, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" від 02 вересня 2019 року №829 перейменовано Міністерство економічного розвитку і торгівлі на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05 листопада 2019 року №322 внесено зміни до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18 вересня 2019 року №26, виклавши її в новій редакції.
Позивачем 16 січня 2020 року подано заяву на ім'я в.о. державного секретаря Міністерства розвитку економіки та сільського господарства України Черних О.О. про надання відпустки з виплатою грошової допомоги.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №134-к визначено: надати ОСОБА_1 - заступнику директора департаменту технічного регулювання - начальнику управління стандартизації та міжнародного співробітництва, частину щорічної відпустки за період роботи з 06.12.2016 по 05.12.2017 на 12 календарних днів, частину щорічної відпустки за період роботи з 06.12.2017 по 05.12.2018 на 2 календарні дні, додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби за період роботи з 11.10.2016 по 10.10.2017 на 1 календарний день, додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби за період роботи з 11.10.2017 по 10.10.2018 на 15 календарних днів, додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби за період роботи з 11.10.2018 по 10.10.2019 на 15 календарних днів та додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби за період з 11.10.2019 по 10.10.2020 на 2 календарні дні, усього на 47 календарних днів з 20 січня по 06.03.2020 з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Звільнити ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту технічного регулювання - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва 10 березня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Департаменту фінансово-господарської діяльності наказано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати, компенсацію за 28 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 06.12.2017 по 05.12.2018, за 30 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 06.12.2018 по 05.12.2019, за 8 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 06.12.2019 по 10.03.2020 та за 13 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за період з 11.10.2019 по 10.10.2020.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19 лютого 2020 року №451-к внесено зміни до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №134-к "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 ", у пункті 3 слова: "вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати" змінено словами: "вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат".
Вказані накази підписані в.о. державного секретаря Міністерства розвитку економіки та сільського господарства України ОСОБА_3 , не погоджуючись з яким в частинах пунктів 2 та 3, позивач звернулася до суду.
Під час розгляду спірних правовідносин, що склалися між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що відносини щодо проходження громадянами державної служби, звільнення з державної служби врегульовано Законом України "Про державну службу" від 10.10.2015 №889-VIII (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Правовою підставою звільнення позивача згідно з оскаржуваними наказом від 16 січня 2020 року №134-к є пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (згідно Законом України від 19.09.2019 №117-IX, набрав чинності з 25.09.2019), за яким підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Зі змісту наказу вбачається, що звільнення зумовлене скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності.
Унаслідок реалізації наказу Мінекономіки від 05 листопада 2019 року №322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України", яким внесено зміни до структури апарату Мінекономіки, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.09.2019 №26, створено департамент технічного регулювання та метрології, в структурі якого передбачено управління стандартизації та міжнародного співробітництва з посадою заступника директора департаменту-начальника управління.
Отже, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується й колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням встановленої обставини, підтверджується скорочення посади заступника директора департаменту технічного регулювання - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва, яку обіймала позивач, в розумінні пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Разом з тим, із змісту позовної заяви убачається, що позивачем подано заяву від 16 грудня 2019 року про переведення у зв'язку із змінами структури та штатного розпису з посади заступника директора департаменту технічного регулювання - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва на рівнозначну посаду заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва.
Наведена обставина підтверджується протоколом наради щодо деяких питань взаємодії співробітників департаменту від 13 січня 2020 року у зв'язку із змінами структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, враховуючи вимоги частини першої статті 87 Закону України "Про Державну службу", наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05.11.2019 №322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України". В протоколі зазначено, що за наслідками проведення наради у складі співробітників старої структури - департаменту технічного регулювання та нової - департаменту технічного регулювання та метрології, позивача повідомлено про не переведення до нової структури. Отже, зазначене питання розглядалося, однак підстав прийнятого рішення протокол не містить.
Наявність заяви позивача на переведення на рівнозначну посаду підтверджено також допитаними під час судового розгляду справи свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підтвердили обставини наявності та передачі заяви працівників департаменту технічного регулювання, у тому числі й заяви позивача, особисто ОСОБА_2 - директору департаменту технічного регулювання та метрології.
В цій частині колегія суддів не сприймає доводів апелянта, що допитані в судовому засіданні свідки є упередженими, оскільки мають аналогічні спори, що розглядаються апеляційним судом. Відповідно до частини першої статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України як свідок в адміністративній справі може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. Окрім того, обидва свідки попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань. Зазначеними свідками підтверджено єдиний факт - наявність та передачу заяви позивача від 16 грудня 2019 року про переведення на рівнозначну посаду. Зазначені докази розглядалися судом першої інстанції та оцінювалися у сукупності з іншими наявними у справі доказами.
Також, представник відповідача підтвердив, що внаслідок введення нового штатного розпису наказом Мінекономіки від 05 листопада 2019 року №322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" працівники призначались в нову структуру на підставі заяв за процедурою переведення.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 22 Законом України "Про державну службу" з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов'язки, проводиться конкурс на зайняття посади державної служби відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отже, за загальним правилом добір на посади державної служби має проводитися за конкурсом.
Частиною п'ятою статті 22 Законом України "Про державну службу" передбачалось, що в разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" від 02.09.2019 №829 перейменовано Міністерство економічного розвитку і торгівлі на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Відповідно до статті 41 Законом України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення (пункт 1); на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець (пункт 2).
Згідно підтверджених обставин, позивач подала заяву на переведення на рівнозначну вакантну посаду заступника директора департаменту технічного регулювання та метрології - начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва, та окрім іншого зазначала, що 21 рік працює на державній службі, спеціалізуючись на питаннях стандартизації, сертифікації, оцінки відповідності, метрології та міжнародного співробітництва. Упродовж останніх десяти років проходила професійне навчання за кордоном, зокрема, у Великій Британії, Франції, Іспанії, Німеччині, Бельгії, литві та Польщі. Позивач наголосила на сумлінному виконанні своїх обов'язків, успішну участь в багатьох міжнародних проектах.
Проте, під час судового розгляду представник відповідача не надав суду доказів, які б доводили, що під час вирішення заяви позивача про переведення розглядалось питання її професійної підготовки та професійних компетентностей, пояснивши, що рішення приймалось в межах дискреційних повноважень виконувача обов'язки державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Крім того, за твердженням представника, не було такого елементу як конкурентність, тому позивачу було відмовлено в переведенні, внаслідок чого у подальшому звільнено.
Оскільки, матеріали судової справи не містять доказів обґрунтованості відмови позивачу в переведенні, оскільки відповідачем не досліджувались питання професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про протиправність підстав звільнення позивача. Наведене також дає підстави дійти висновку, що виконувачем обов'язків державного секретаря Мінекономіки реалізовано своє повноваження щодо звільнення позивача не з метою, з якою таке повноваження надане, оскільки взагалі не досліджувалось питання професійної підготовки та професійних компетентностей для з'ясування питання наявності підстав для переведення для забезпечення якнайкращого виконання завдань і функцій держави у відповідній галузі, чи можливого пропонування вищої чи нижчої посади саме за результатами встановлення, визначених статтею 41 Закону України "Про державну службу" якостей державного службовця.
Таким чином, судом першої інстанції не застосовувалася зворотна сила в часі, зокрема положення Закону України «Про державну службу» в редакції до внесення змін Законом України №117-ІХ від 19 вересня 2019 року, яка включала застосування КЗпП України при звільненні державного службовця, тобто, яка була нечинною на момент виникнення оспорюваних правовідносин (припинення державної служби), як стверджує апелянт, а враховано обставини відмови відповідача у розгляді заяви про переведення до новоутвореного департаменту.
Відповідач окрім вже зазначеного зобов'язаний був попередити позивача про звільнення відповідно до статті 49-2 КЗпП України та запропонувати іншу роботу, оскільки відповідне правове регулювання не знайшло свого відображення у змінах, внесених до Закону України "Про державну службу" згідно з Законом України від 19.09.2019 №117-IX. Відносини щодо попередження державного службовця про звільнення на підставі пунктів 1, 1-1 Закон України "Про державну службу" були врегульовані Законом України від 14.01.2020 №440-IX (набрав чинності 13.02.2020). Відтак, оскільки спеціальний Закон не містив процедури попередження про звільнення, підлягали застосуванню положення КЗпП України у відповідній частині.
Не спростовано апелянтом й обставин безпідставного покладення на "профільного" заступника Міністра повноважень погоджувати переведення згідно з протоколом апаратної наради Мінекономіки від 16 грудня 2019 року.
Судом першої інстанції оцінено доводи позивача про відсутність повноважень у в.о. державного секретаря Міністерства розвитку економіки та сільського господарства України Черних О.О., згідно яких відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 №839-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на ОСОБА_3 " тимчасово, до призначення в установленому порядку державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, виконання обов'язків державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на директора департаменту промислової політики зазначеного Міністерства покладено на ОСОБА_3 . Повноваження державного секретаря призначати на посаду та звільняти з посади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату Мінекономіки передбачалось Додатком 2 до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 20.11.2019 №419 "Питання, що належать до компетенції державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України".
Колегія суддів зазначає також, що положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 р. (далі - Закон № 889-VIII).
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII ( в редакції на час спірних відносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що скорочення посади позивача зумовлено внесенням змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відповідно до наказу Мінекономіки №322 від 05.11.2019 року.
Частини 3 та 4 статті 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначають процедуру, якої слід дотримуватися суб'єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, фактично відбулося перейменування структурного підрозділу у складі Міністерства, яке не призвело до суттєвих змін структури, штатного розпису та чисельності працюючих працівників.
Також, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 року у справі № 2340/3477/18, який зазначив, що процедура вивільнення у зв'язку з скороченням чисельності або штату державних службовців, ліквідації або реорганізації державного органу визначається законодавством про працю - КЗпП України, та у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення - звільнення проводиться на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Також, оскільки в судовому порядку встановлено, що звільнення позивача відбулось без законної підстави, тому, відповідно до частин першої-другої статті 235 Кодексу законів про працю, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач підлягає поновленню на посаді з наступного дня за днем звільнення з виплатою на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегією суддів перевірено також розрахунки суду першої інстанції при визначені середнього заробітку позивача, який підлягає стягненню за час вимушеного прогулу. В зазначеній частині з'ясовано, що обрахунок проведено на підставі довідки Мінекономрозвитку від 17 січня 2020 року №2102/12-54, відповідно до якої показники заробітної плати за два повних місяці роботи позивача до звільнення надані за листопад та грудень 2019 року, оскільки з 20 січня по 06 березня 2020 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці.
Посилання представника відповідача на те, що включенню у розрахунок підлягає один відпрацьований день - 10 березня 2020 року колегія суддів до уваги не бере, оскільки такі твердження є безпідставними та не узгоджуються з положеннями Порядку №100.
У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, вірно застосовано норми матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, Шостий апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко