Справа № 580/3102/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк
08 грудня 2020 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича про визнання протиправним та скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2020, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича, в якому просив:
- визнати неправомірними дії приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови № 59242220, виданої 31.05.2019 про стягнення з боржника - ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме: 4253,88 швейцарських франків (CHF)в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання (відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц від 04.07.2018) та 50,00 грн;
- скасувати постанову № 59242220, видану 31.05.2019 про стягнення з боржника - ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме: 4253,88 швейцарських франків (CHF)в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання (відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц від 04.07.2018) та 50,00 грн, винесену приватним виконавцем Недоступом Дмитром Миколайовичем..
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
В судове засідання з'явився представник апелянта, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Відповідач не прибув у судове засідання, надіслав письмовий відзив на апеляційну скаргу та просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов'язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з'ясування фактичних обставин, та з огляду на заходи щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представника позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи убачається, що 31 травня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем розглянута заява про примусове виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси № 2-1474/11, виданого 01.07.2011 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11172789000 від 21.06.2007 в сумі 42538,78 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 360826,93 грн та додаткового неустойку в сумі 500,00 грн та винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 59242220. Боржником у даному виконавчому провадженні є ОСОБА_2 , стягувачем - АТ «УкрСиббанк».
31 травня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем при примусовому виконанні виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси № 2-1474/11, виданого 01.07.2011, прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_2 основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.02.2020 у справі № 2-1474/11 замінено стягувача АТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ОСОБА_1 , у зв'язку з укладенням договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання прав вимог за кредитним договором від 27 січня 2020 року.
20 березня 2020 року відповідачем прийнято постанову про заміну сторони виконавчого провадження ВП № 59242220, відповідно до якої стягувача у виконавчому провадженні замінено на ОСОБА_1 .
Постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 31.05.2019 у ВП № 59242220 позивач вважає протиправною, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду.
Судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено виходячи з того, що позивачем не доведено, які саме права та інтереси ОСОБА_1 порушують дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 31.05.2019 у виконавчому провадженні ВП № 59242220, адже основна винагорода приватного виконавця стягується з ОСОБА_2 на користь відповідача.
Подаючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що cуд має врахувати той факт, що збільшується кількість стягувачів з виконання виконавчого документа виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси від 27 квітня 2011 року по справі № 2-1474/11 зобов'язано стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11172789000 від 21.06.2007 р. в сумі 42538,78 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті, за курсом швейцарського франка до гривні з розрахунку 8,483152 грн. за 1-н швейцарський франк станом на 03.02.2011 року становить 360862,93 грн. та додатково неустойку в сумі 500,00 грн. Збільшується кількість Стягувачів у виконавчих провадженнях, а отже збільшується сукупний борг Боржника, що зменшує ефективність та ймовірність швидкого виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.04.2011 року по справі №2-1474/11 якому ОСОБА_1 є стягувачем, а також не врахований факт отримання коштів виконавцем від реалізації майна.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім : 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Положення частини першої статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (Закон №1403-VIII) та частини другої статті 24 Закону №1404-VIII передбачають право фізичних або юридичних осіб вільно обирати приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначених Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно ч. 1 та 2 статті 27 Закону, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-УІІІ від 03.07.2018, який набув чинності 28.08.2018 року).
Отже, постанова про стягнення основної винагороди виноситься при відкритті виконавчого провадження, отже стягнення з боржника основної винагороди під час відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Позивач набув статусу сторони виконавчого провадження № 59242220 20.03.2020 року, при цьому, постанова № 59242220 про стягнення основної винагороди приватного виконавця винесена 31.05.2019 року, тобто до того як позивач набув статусу учасника виконавчого провадження та стосується виключно прав та обов'язків боржника.
Апелянт стверджує, що на дайни час він є стягувачем у виконавчому провадженні №59242220 і він є зацікавленим у його швидкому виконанні в повному обсязі.
Разом з тим, виконавче провадження 59242220 передано до архіву 01 серпня 2020 року у відповідності до частини 1 розділу X. Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, а тому виконавчі дії в межах вищезазначеного виконавчого провадження не проводяться.
Станом на 07.12.2020 року при здійсненні перевірки наявності відкритих виконавчих проваджень в автоматизованій системі виконавчих проваджень (параметри запиту «вся Україна») за виконавчим листом № 2-1474/2011 від 01.07.2011, який видав Придніпровський районний суд м. Черкаси, як повідомлено відповідачем, не виявлено.
Отже, виконавчий лист № 2-1474/2011 від 01.07.2011 не перебуває на виконанні ні в відділі ДВС ні в приватного виконавця.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, будь-які належні та допустимі докази того, що оскаржена постанова прийнята відносно позивача та безпосередньо впливає на його права, свободи та інтереси в матеріалах справи відсутні.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені вище положення нормативних актів не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.05.2018 у справі № 766/7172/17.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав. Отже, для того, аби надати судовий захист, суд повинен встановити, що ця особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес були порушені відповідачем.
Докази того, що права та інтереси позивача порушені діями приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 31.05.2019 у виконавчому провадженні ВП № 59242220 суду не надані, оскільки основна винагорода приватного виконавця стягується з ОСОБА_2 на користь відповідача.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича про визнання протиправним та скасування постанови - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови виготовлено 15.12.2020