П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2732/20
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
Дата і місце ухвалення: 05.06.2020р., м.Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді : Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
за участю секретаря: Андрушкевич М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03 березня 2020 року №0015698/2016-5306-1509, №0015698/2017-5306-1509, №0015698/2018-5306-1509, №0015698-5306-1509 про визначення позивачу до сплати податкових зобов'язань за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2016-2019 роки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 03 березня 2020 року №0015698/2016-5306-1509, №0015698/2017-5306-1509, №0015698/2018-5306-1509 та №0015698-5306-1509.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 02.07.2020 року Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не повне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням податкового органу, що належний ОСОБА_1 на праві власності об'єкт нежитлової нерухомості (Ѕ частки нежитлової будівлі - комплекс тракторної бригади №2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1048,5 кв.м.) є об'єктом оподаткування на підставі ст.266 Податкового кодексу України.
Апелянт вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що позивач, як фізична особа-підприємець та як засновник і керівник ПСП «Агропромінь-В» є сільськогосподарським товаровиробником, на якого розповсюджуються положення п.п. «ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Головне управління зазначає, що для застосування вказаної норми необхідна одночасна наявність двох умов, а саме: власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником та об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначені для використання у сільськогосподарській діяльності. Однак, ОСОБА_1 не було надано податковому органу технічну документацію на належну йому нежитлову будівлю, з якої являлося за можливе б встановити, що відповідна будівля за технічними характеристиками та призначенням відповідає класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000.
У зв'язку з цим, в апеляційній скарзі податкового органу ставиться питання про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є законність податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області від 03 березня 2020 року:
- №0015698/2016-5306-1509, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік на суму 1806,04 грн.;
- №0015698/2017-5306-1509, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на суму 12582,00 грн.;
- №0015698/2018-5306-1509, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік на суму 14637,06 грн.;
- №0015698-5306-1509, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік на суму 16407,71 грн.
При прийнятті вказаних податкових повідомлень-рішень відповідач виходив з того, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності фізична особа ОСОБА_1 з 21.10.2016р. є власником Ѕ частини нежитлових будівель (комплексу тракторної бригади №2), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та складаються з двох нежитлових будівель загальною нежитловою площею 1048,50 кв.м: літера «А» - нежитлова будівля загальною площею 246,70 кв.м; літера «Б» - будівля складу, загальною площею 801,80 кв.м.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , визнав обґрунтованими доводи позивача, що оскільки належна позивачу будівля використовується ним у сільськогосподарській діяльності, а відтак, згідно з п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, ця будівля має пільги у справлянні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв'язку із чим нарахування податку за 2016-2019 роки є протиправним.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.
У розумінні ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України).
Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції до 23.11.2018р.) не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Законом України №2628-VIII від 23.11.2018р. пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України викладено в новій редакції, згідно якої не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Таким чином, об'єкт нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за одночасного існування двох умов: об'єкт повинен відноситися до будівель сільськогосподарського призначення, віднесених до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»; об'єкт повинен належати сільськогосподарському товаровиробнику.
Так, в розумінні пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Вказаною нормою, серед іншого, Головне управління ДПС в Одеській області обґрунтовує вимоги своєї апеляційної скарги зазначаючи про те, що на ОСОБА_1 , не поширюється положення пп. «ж» пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України.
Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується виключно для цілей глави 1 «Спеціальні податкові режими» розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності», що прямо визначено самим пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України.
З вказаного слідує, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».
Відповідно до пп.5.2, 5.3 ст.5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 року №575-VІ виробники сільськогосподарської продукції визначено як юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 також відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 25.11.2016р. зареєстрований як фізична особа-підприємець. Видами діяльності позивача, як ФОП, серед іншого є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; допоміжна діяльність у рослинництві; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля фруктами й овочами; надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування.
ОСОБА_1 є платником єдиного податку 3 групи без реєстрації ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з Реєстру платників єдиного податку.
Матеріалами справи, також, підтверджено, що з 13.03.2017р. ОСОБА_1 є засновником та керівником приватного сільськогосподарського підприємства «Агропромінь-В», яке здійснює, серед іншого, господарську діяльність по: вирощуванню зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); вирощуванню овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; розведенню великої рогатої худоби молочних порід; розведенню свиней, свійської птиці; наданню в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Позивачу на праві оренди належить земельна ділянка загальною площею 2,8419 га, кадастровий номер 5121010100:01:03:0169, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, м.Біляївка що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та договором оренди землі.
ОСОБА_1 належить, також, на праві власності сільськогосподарське обладнання та техніка - трактор колісний, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_1 . Позивачем, як сільськогосподарським виробником, подавались звіти про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду, за формою 29-г, затвердженою наказом Держстату від 06.07.2018 року №133, в яких відображено посівну площу, зібрану площу вражаю, обсяги виробництва, а також фінансову звітність малого підприємства. На підтвердження обставин продажу вирощеного ним вражаю ОСОБА_1 було надано до суду договір поставки №ОД9767/19 від 27.06.2019 року та товарно-транспорті накладні.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено, що позивач займався виробництвом сільськогосподарської продукції та її реалізацією, використовуючи у своїй діяльності належне йому нерухоме майно - комплекс тракторної бригади №2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та використовується позивачем як склад для зберігання зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.
Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій Головним управлінням ДПС в Одеській області, на яке КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не надано будь-яких доказів використання позивачем спірного об'єкту нерухомості для цілей, не пов'язаних із сільськогосподарською діяльністю.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на ненадання ОСОБА_1 технічної документації на належну йому нежитлову будівлю, з якої являлося за можливе б встановити, що відповідна будівля за технічними характеристиками та призначенням відповідає класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, оскільки Головним управлінням, в свою чергу, не доведено суду віднесення належного позивачу об'єкту нежитлової нерухомості до іншого класу будівель згідно з Державним класифікатором.
У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги податкового законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належне ОСОБА_1 нерухоме майно - комплекс тракторної бригади №2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1048,50 кв.м., не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв'язку з чим прийнятті 03.03.2020р. Головним управлінням ДПС в Одеській області податкові повідомлення-рішення №0015698/2016-5306-1509, №0015698/2017-5306-1509, №0015698/2018-5306-1509 та №0015698-5306-1509 підлягають скасуванню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 16.12.2020р.
Головуючий суддя Бойко А.В.
Судді Федусик А.Г. Шевчук О.А.