25 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/3642/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року в адміністративній справі №280/3642/20 (суддя у 1 інстанції Прасов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2019 по день фактичного розрахунку - 17.04.2020, у розмірі 62720,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Запорізького адміністративного окружного суду від 08.01.2020 року у справі №280/5723/19 Військова частина НОМЕР_1 виплатила грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.03.2019 року по 29.09.2019 року у сумі 2072,90 грн. лише 17.04.2020 року шляхом перерахування коштів на банківську картку ОСОБА_1 . Таким чином, з вини відповідача ОСОБА_1 з 29.09.2019 року по 17.04.2020 року (включно) зазнав матеріальної шкоди і був позбавлений можливості розпоряджатися власними грошовими коштами.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач здійснив фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України, а тому є підстави для виплати останньому середнього заробітку за весь час затримки такої виплати по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.
В відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.01.2020 року у справі №280/5723/19 (яке за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 10.03.2020 року) частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.03.2019 року по 29.09.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.09.2019 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 29.03.2019 року по 29.09.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2019 року; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня після звільнення - 30.09.2019 року по день подання позовної заяви по даній справі - 20.11.2019 року, у розмірі 18130 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 . В іншій частині позову відмовлено.
17.04.2020 року на рахунок позивача у банку було зараховано 2072,90 грн. у рахунок виконання Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.01.2020 року у справі №280/5723/19.
Позивач вважає, що відповідачем впродовж 29.09.2019 року по 17.04.2020 року було затримано розрахунок із позивачем при його звільнені, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1 Кодексу Законів про працю України, кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з ч.1 ст. 3 Кодексу Законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ, Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008р. №1153/2008, Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, Постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” від 17.07.1992р. № 393, Законом України від 20.12.1991р. № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу Законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст.116 Кодексу Законів про працю України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що оскільки спеціальним законодавством не врегульовано відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то в даному випадку слід застосовувати приписи ст. 116 та 117 Кодексу Законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №2340/4192/18 (постанова від 31.10.2019р.).
Так, ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи слідує, що позивача звільнено з військової служби 29.09.2019 року відповідно до наказу №197-РС, проте остаточний розрахунок з позивачем був проведений 17.04.2020 року, а саме відповідачем на користь позивача сплачено присуджену за рішення суду суму за дні невикористаної відпустки.
Частиною 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбачений ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що ст.117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
З огляду на обставини справи та враховуючи вищенаведені норми, в даному випадку стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 24.01.2018р. (справа №807/1502/15), від 27.06.2018р. (справа №810/1543/17), в ухвалі від 21.01.2020р. (справа №560/2342/19).
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.
Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року в адміністративній справі №280/3642/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко
суддя В.А. Шальєва