10 грудня 2020 року справа №380/6837/20
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,
представника позивача Орлова Ю.С.,
представника відповідача Борківського О.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
-стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній розрахунок за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 181328,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України. Проте, у день звільнення позивача відповідачем не здійснено із ним повного розрахунку, зокрема, не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу. Вказану бездіяльність оскаржено у судовому порядку, та рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі №380/2635/20 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні та не нарахування та не виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік. Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 24690,00 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В задоволенні позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у кількості 70 днів та стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.12.2019 по день подання позовної заяви - 03.04.2020 у сумі 88235,50 грн - відмовлено.
Вказані кошти надійшли на картковий рахунок позивача 24.12.2019 року - у сумі 61578,13 грошова компенсація за неотримане речове майно, 17.01.2020 року у сумі 316155,45 грн. сума одноразової допомоги та 27.07.2020 року у сумі 56855,92 грн. грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Таким чином, днем фактичного розрахунку із позивачем при звільненні є 27.07.2020. Отже, враховуючи вимоги ст. 117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 17.12.2019 по 26.07.2020. Із посиланням на норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що при розрахунку суми заборгованості позивач застосовує норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100. Так, норми трудового законодавства, в тому числі Кодексу законів про працю, на які посилається позивач в позовній заяві, а також вищевказаної постанови КМУ не розповсюджуються на військовослужбовців, що вказує на помилковість розрахунків зазначених в позовній заяві та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Усі питання пов'язані з виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист» військовослужбовців і членів їх сімей», а також відомчими нормативними актами СБУ, а не нормативними актами трудового законодавства. При цьому, за своєю природою, підставами нарахування, структурою, способом правового реагування та іншими ознаками поняття «заробітна плата» не є тотожнім поняттю «грошове забезпечення». Так, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям за проходження військової служби, при цьому порядок її проходження визначений окремим документом, а норми КЗпП регулюють трудові відносини працівників, які за своє природою є зовсім іншим ніж військова служба. Таким чином, вважає, що застосування до спірних правовідносин вимог КЗпП України та інших актів трудового законодавства невірним.
Відповідач також зазначає, що Службою безпеки України добровільно в повному обсязі виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 року у справі №380/2635/20 після набрання таким законної сили.
Крім того, звертає увагу на не співмірність суми компенсації за невикористаної додаткової відпустки 56855,92 грн. і суму яку позивач просить стягнути з СБУ в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 181328,00 грн.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою судді від 31.08.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Підготовче засідання призначено на 01.10.2020 року.
01.10.2020 року підготовче засідання відкладено на 05.11.2020 року.
05.11.2020 ухвалою без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10.12.2020.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що з 12.08.1998 по 16.12.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України.
Наказом першого заступника Голови Служби безпеки України від 06.12.2019 №1700-ос, ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом “а” пункту 61 та підпунктом “а” (за станом здоров'я) пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас Служби безпеки України, виключивши його зі списків особового складу, з урахуванням часу на здавання посади, з 16 грудня 2019 року.
22.06.2015 ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 і з цього часу він набув статусу учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Станом на день звільнення 16.12.2019 Службою безпеки України ОСОБА_1 не виплачені належні йому виплати, в тому числі виплати компенсаційного характеру, зокрема, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Вказані виплати Службою безпеки України здійснені на користь ОСОБА_1 по безготівковому перерахунку на його картковий рахунок в установі банку:
24.12.2019 - в сумі 61578,13 грн., що становить суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (сума зазначена з відрахуванням податків) та 17.01.2020 - в сумі 316155,45 грн, що становить суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (сума зазначена з відрахуванням податків).
Окрім того, станом на день звільнення 16.12.2019, ОСОБА_1 . Службою безпеки України не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернувся до Служби безпеки України із листом, в якому просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, тобто за 70 днів (14 днів х 5 = 70), виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Листом від 10.03.2020 №21/3/1-С-23/5 Служба безпеки України відмовила ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та виплаті середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, оскільки компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, чітко не передбачена законодавством, а відтак, при звільненні ОСОБА_1 , не було достатніх правових підстав для її виплати.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення із ним повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні та не нарахування та не виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік звернувся із цим позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі №380/2635/20 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні та не нарахування та не виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік. Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 24690,00 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. В задоволенні позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у кількості 70 днів та стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.12.2019 по день подання позовної заяви - 03.04.2020 у сумі 88235,50 грн - відмовлено.
Станом на день звільнення - 16.12.2019 Службою безпеки України, ОСОБА_1 не виплачені належні йому виплати, в тому числі виплати компенсаційного характеру, зокрема, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.
Вказані виплати, Службою безпеки України здійснені на користь ОСОБА_1 по безготівковому перерахунку на його картковий рахунок в установі банку:
24.12.2019 року - в сумі 61578,13 грн., що становить суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
17.01.2020 - в сумі 316155,45 грн., що становить суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
27.07.2020 - в сумі 56855,92 грн., що становить суму грошової компенсації за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби , грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідачем у день її звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження військової служби в Службі безпеки України урегульований Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Законом України "Про Службу безпеки України", Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 227.12.2007 № 1262/2007.
За правилами частини 1 статті 20 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.
Частинами 2, 3 ст. 27 Закону України "Про Службу безпеки України" визначено, що військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.
Закон «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 цього Закону).
За правилами статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Суд зазначає, що ані вказаними нормативно-правовими актами, ані іншими нормами права, що регулюють правовідносини проходження військової служби, не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Зважаючи на викладене, суд відхиляє твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, як на підставу відмови позивачу у нарахуванні на виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум, про те, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Слід зауважити, що не поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Судом установлено, що в день звільнення позивача, належні останньому суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби станом на день звільнення з військової служби виплачені не були. Остаточний розрахунок з позивачем Служба безпеки України проведено:
24.12.2019 року - в сумі 61578,13 грн., що становить суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
17.01.2020 - в сумі 316155,45 грн., що становить суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
27.07.2020 - в сумі 56855,92 грн., що становить суму грошової компенсації за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 17.12.2019 до дня повної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тобто до 26.07.2020.
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.
Обчислення середньої заробітної плати, зокрема, у випадку вимушеного прогулу визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно довідки № 21/2/2-294 від 28.02.2020, виданої Службою безпеки України, позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за жовтень 2019 року (24690,00 грн.) та за листопад 2019 року (24690,00 грн.), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати суму 49380,00 грн.
Протягом цих двох місяців було 61 календарні дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 49380,00 : 61 = 809,50 грн.
За період з 17.12.2019 року по 26.07.2020 року було 223 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 180518,50 грн. (809,50 х 223).
Стосовно посилань відповідача на практику Верховного Суду та твердження, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, слід зазначити наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладені висновки, відповідно до яких з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того в вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, наполягаючи на такому зменшенні, відповідач не наводить власного розрахунку.
Суд звертає увагу, що розмір недоплаченої позивачу суми на момент звільнення 16.12.2019 складав 434589,50 грн. (суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби). Тобто, розмір недоплаченої суми є більшим, ніж розмір суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Звідси, суд не вбачає підстав для зменшення розміру належної до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який складає 180518,50 грн.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 17.12.2019 по 26.07.2020 (223 календарних дні) в сумі 180518,50 грн.
Стягнути з Служби безпеки України за рахунок бюджетних асигнувань 1805,18 грн. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 17.12.2020 року.
Суддя Крутько О.В.