10 грудня 2020 року справа №813/2520/16
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,
представників позивача Сьома І.Б.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконними і скасування постанов та припису в частині,-
Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом з вимогами до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконними і скасування постанов та припису.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» від 23 червня 2016 року №13070240838-0156; визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 3 червня 2016 року №13/07/024 в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_1 забезпечити дотримання вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та забезпечити дотримання вимог частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці». В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
20.08.2020 Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду постановою касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнив частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
03.09.2020 за вх. № 43887 супровідним листом Верховного суду справу направлено до Львівського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
Відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу № 813/2520/16 передано на розгляд головуючій судді Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І.
08.09.2020 суд ухвалою прийняв справу до загального провадження та призначив підготовче засідання на 01 жовтня 2020 року о 09.30 год.
15.10.2020 за вх. № 52774 від представника позивача надійшли до суду пояснення.
01.10.2020 за вх. № 50074 представником відповідача подано пояснення по справі.
09.12.2020 за вх. № 11233ел відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з карантином.
Щодо клопотань відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає за доцільне зазначити, що поверхневі та загальні покликання на запровадження карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист №9рс-186/20 від 16.03.2020) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи. Неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, так як таким долучено відзив з додатками до матеріалів справи.
З огляду на приведені обставини справи, суд вважає, що чергове відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до свідомого затягування учасниками розгляду справи, порушення права на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом процесуальних норм щодо розумних строків розгляду позову. За наведених обставин, суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою суду від 10.11.2020 запрошено ОСОБА_2 для дачі пояснень як свідка про притягнення до відповідальності ФОП ОСОБА_1 за порушення трудового законодавства, однак така в засідання суду не з'явилася і жодних пояснень не скерувала.
Суд ухвали здійснювати розгляд справи на підставі зібраних доказів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02-03 червня 2016 року головним державним інспектором Гучко М.М. проведено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в ході проведення якої, ніби то було виявлено порушення ч. ч. 1,3 ст. 24, ч. 6 ст. 95 КЗпП України , ч. 2 ст. 30, ч.1 ст. 33 Закону України «Про оплату праці», та Інструкції № 58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників» та складено акт №13070240838. Такі порушення, на думку інспектора, виразились у тому, що ОСОБА_2 фактично працювала в позивача на посаді ревізора мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в м. Стрий Львівської області, а отже мала бути оформлена позивачем як наймана працівниця відповідно до чинного трудового законодавства та з нею мав бути проведений розрахунок відповідно до законодавства про працю у зв'язку з її звільненням. Позивач заперечує факт перебування в трудових відносинах з ОСОБА_2 , зазначив, що вказані правовідносини були цивільно-правовими, а тому до вказаних правовідносин відповідач безпідставно застосував положення Кодексу законів про працю та Закону України «Про оплату праці». Звернув увагу суду, що відповідачем при винесені оскаржуваних рішень порушені пункти 6,7,8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2013 № 509, а саме позивача позбавлено можливості надати пояснення, докази щодо спростування порушень законодавства про працю, які відповідачем зафіксовані в акті перевірки. Вважає, винесені постанови та припис незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Крім того, представник позивача наголошує, що заява звернення на перевірку на адресу контролюючого органу надійшла на перевірку не ФОП ОСОБА_1 , а ФОП ОСОБА_3 згідно заяви заявника. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд вимоги задоволити.
Відповідач, Головне управління Держпраці у Львівській області, проти позовних вимог заперечує повністю з підстав викладених у письмових поясненнях від 01.10.2020 за № 50074. Зазначає, що оскільки відповідно до письмових пояснень позивача, він досяг зі згаданою працівницею згоди щодо виплати останній саме заробітної плати, а не винагороди за виконання робіт за цивільно-правовим договором, що свідчить про виконання працівником трудових функцій. Крім того, відповідач вважає помилковими висновки про те, що цивільно-правовий договір, укладений між позивачем та ОСОБА_4 не був взятий до уваги відповідачем при винесенні постанови про накладення фінансових санкцій, оскільки під час перевірки даний договір не був наданий головному державному інспектору. Більше того, під час розгляду справи про накладення фінансових санкцій на ФОП ОСОБА_1 він також не був представлений та про існування цивільно-правових відносин між ОСОБА_4 та позивачем останній не вказував. На думку відповідача, перевірка позивача була проведена об'єктивно, а оскаржені позивачем постанови про накладення штрафу і припис є правомірними. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд з'ясувавши зміст позовних вимог, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінивши їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
З 02 червня 2016 року по 03.06.2016 року головним державним інспектором Гучко Марією Михайлівною Головного управління Держпраці у Львівській області була проведена позапланова перевірка додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування у ФОП ОСОБА_1 про що складено акт перевірки дотримання законодавства про працю №13011120338 від 18.03.2016 .
Дана перевірка була проведена на підставі телефонного звернення ОСОБА_2 із змісту якого слідує, що заявниця працювала ревізором мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в м. Стрий Львівської області. Проте, при її звільненні їй не було виплачено розрахункові кошти, заробітну плату та витрати на відрядження за березень 2016 року.
За результатами перевірки винесено припис від 3 червня 2016 року №13/07/024/0838-0573 на усунення виявлених порушень, згідно якого підприємцем порушено вимоги: - пункту 2.5 глави 2 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників»; - підпункту «б» абзацу 1 пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників»; - частини шостої статті 95 КЗпП України, частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці», статей 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №526 від 13 червня 2012 року «Про затвердження змін до порядку проведення індексації грошових доходів населення»; - частин першої, третьої статті 24 КЗпП України; - частин другої статті 30 Закону України «Про оплату праці». Вказані порушення приписано усунути у строк до 3 липня 2016 року.
На підставі акта перевірки від 3 червня 2016 року №130702400838 відповідачем винесено також постанову від 23 червня 2016 року №13070240838-0156 про накладення на позивача штрафу в розмірі 43 500 грн за порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанову від 23 червня 2016 року №13070240838-0157 про накладення на позивача штрафу в розмірі 1 450 грн за порушення пункту 2.5 глави 2 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», підпункту «б» абзацу 1 пункту 7.1 глави 7 Інструкції №58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», частини шостої статті 95 КЗпП України, частини другої статті 30 та частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці».
Висновки вказаного вище акта перевірки від 3 червня 2016 року, а також оскаржені позивачем припис від 3 червня 2016 року та постанови від 23 червня 2016 року, ґрунтуються на тому, що ОСОБА_2 фактично працювала в позивача на посаді ревізора мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в м. Стрий Львівської області, а отже мала бути оформлена позивачем як наймана працівниця відповідно до чинного трудового законодавства та з нею мав бути проведений розрахунок відповідно до законодавства про працю у зв'язку з її звільненням.
Вказані постанови від 23 червня 2016 року винесені з посиланням на підпункт 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМ України від 11 лютого 2015 року № 96 та абзацу 2, 6 статті 265 КЗпП України.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).
Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області.
До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96).
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2013 № 509 (в редакції чинній на час вчинення спірних правовідносин) визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України “Про зайнятість населення” (далі - штрафи).
Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений Головою Держпраці, його заступниками, але не більше ніж на 10 днів. (пункти 3,4,5 Постанова № 509)
Згідно п.6 Постанови № 509 про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Як вбачається з п.7 Постанови № 509 справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Відповідно до п.8 Постанови № 509 розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють Держпраці чи її територіальний орган.
Що стосується предмету перевірки, а саме додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у фізичної особи-підприємцем ОСОБА_1 , то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у ст. 626 ЦК України, згідно ч. 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
За цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до пункту та ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що підставою для проведення відповідачем перевірки позивача стали звернення ОСОБА_2 від 13.04.2016 про те, що вона 25-26.03.2016 звільнена з посади ревізора мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в м. Стрий Львівської області та станом на 12.04.2016 їй не виплачено розрахункові кошти.
Висновки вказаного вище акта перевірки від 03.06.2016, а також оскаржені позивачем припис від 03.06.2016 та постанови від 23.06.2016, ґрунтуються на тому, що ОСОБА_2 фактично працювала в позивача на посаді ревізора мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в м.Стрий Львівської області, а отже мала бути оформлена позивачем як наймана працівниця відповідно до чинного трудового законодавства, та з нею мав бути проведений розрахунок відповідно до законодавства про працю у зв'язку з її звільненням.
Судом зазначає, що такі висновки відповідача грунтуються лише на поясненнях ОСОБА_2 .
Однак, як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовником) та ОСОБА_2 (виконавцем) було укладено цивільно-правову угоду, відповідно до якої замовник доручає виконати певний вид робіт, а виконавець бере на себе зобов'язання своїми силами виконувати роботи, а саме: здійснювати роботи з контролю за дотриманням працівниками замовника законодавства в сфері роздрібної торгівлі (п.п.1.1.). Відповідно до п.п.1.5 даної угоди, місцем виконання робіт визначається АДРЕСА_1 . (а.с.84).
Суд звертає увагу, що таким чином, дана угода, яка була чинною і не оспорена заінтересованими особами, спростовує твердження ОСОБА_2 , як і висновки відповідача, про те, що ОСОБА_2 була звільнена з посади ревізора мережі магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи немає і відповідачем не надано жодних доказів про те, що між позивачем і ОСОБА_2 існувати фактичні трудові правовідносини, і що остання працювала у позивача на посаді ревізора мережі магазинів.
Суд зазначає, що умови цивільно-правової угоди (а.с.84) чітко встановлено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, виконавець не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку і умов трудового договору. На дану угоду поширює свою дію Цивільний кодекс України.
Крім того, суд зазначає, що як вбачається з умов угоди, а саме згідно розділу 2 угоди , документом який підтверджує виконання робіт виконавцем за цим договором є підписаний сторонами акт приймання виконаних робіт. Сторонами було обумовлено розмір винагороди за виконану роботу в розмірі 1500 грн. і яка підлягала виплаті ОСОБА_4 не пізніше 10 банківських днів після підписання акта приймання виконаних робіт. Оскільки, ОСОБА_4 не було надано такого акту, роботи виконані нею не були, вона не здійснювала жодної поїздки до АДРЕСА_1 . Протилежне суб'єктом владних повноважень не доведено. Суд не враховує зазначені доводи відповідача, оскільки такі нічим не підтверджені.
З встановлених судом обставин, вбачається, що цивільно-правова угода, яка укладалась залежала виключно від волевиявлення обох сторін. Оплата послуг за договором обумовлена конкретною сумою у твердій грошовій формі, між замовником і виконавцем повинен був оформлятися акт приймання-виконаних робіт.
Проте, факту надання фізичною особою послуг позивачу саме на підставі цивільно-правової угоди не відбулося, а отже винагорода не виплачувалась ОСОБА_4 .
В розрізі викладеного, суд вважає за необхідне вказати, відповідачем ні за результатами інспекційного відвідування, ні в межах судового розгляду справи не додано доказів того, що відносини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , мають ознаки трудових, так як не встановлено систематичність оплати праці, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, дотримання охорони праці та ознайомлення з правилами охорони праці, занесення відповідних записів про роботу до трудової книжки працівника, належним чином не доведено того, що послуги які мала б надавати ОСОБА_4 за угодою відповідають ознакам професії певного виду, що наведена у Класифікаторі посад.
Водночас, суд зазначає, що укладена цивільно-правова угода не визнана недійсною в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, а інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.10.2019 у справі №806/2064/18, від 26 травня 2020 року у справі №160/5315/19.
Позивач стверджує, що відповідачем порушено вимоги Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМ України №509 від 17.07.2013 року ,оскільки його не було повідомлено про день, час та місце розгляду справи, про наявність оскаржуваних постанов.
Відповідно до вимог п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до пунктів 3-6 Порядку № 509 , уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів. Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше, ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
При цьому, слід зазначити, що акт перевірки складений 03.06.2016 року, проте відповідачем не надано жодного доказу на спростування тверджень позивача щодо розгляду справи за наслідком якої прийняті оскаржувані рішення, а саме: не має інформації коли позивачу відсилався виклик про розгляд справи і доказів отримання такого останнім, судом не вбачається чи дотримано відповідачем п'ятнадцятиденного строку з дня прийняття рішення про розгляд справи, також доказів, які б спростували, що ОСОБА_1 повідомлено про розгляд справи письмово не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Отже, проаналізувавши пункти 6,7,8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2013 № 509, суд зазначає, що відповідачем при винесені оскаржуваних рішень порушена процедура їх винесення, а саме позивача позбавлено можливості надити пояснення, докази щодо спростування порушень законодавства про працю, які відповідачем зафіксовані в акті перевірки.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відповідач у ході розгляду справи не довів, що приймаючи оскаржувані постанови про накладення штрафу та припис він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки, під час розгляду справи суд дійшов висновку, що позивачем не було порушено вимоги частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, і відповідно ж ч. 6 ст. 95 КЗпП України , ч. 2 ст. 30, ч.1 ст. 33 Закону України «Про оплату праці», та Інструкції № 58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», а при винесені оскаржуваних рішень відповідачем порушено процедуру їх винесення відповідно до Постанови № 509, то позовні вимоги про визнання протиправною постанови Головного управління Держпраці у Львівській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №13070240838-0156 від 23.06.2016. та постанову Головного управління Держпраці у Львівській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №13070240838-0157 від 23.06.2016, припис Головного управління Держпраці у Львівській області №13/07/024 від 03.06.2016 в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 забезпечити дотримання вимог ч.1,3 ст.24 КзпП України та забезпечити дотримання вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» є правомірними і підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 14, 72-77, 139, 242-246, 255,293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання незаконними і скасування постанов та припису в частині, - задоволити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №13070240838-0156 від 23.06.2016.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №13070240838-0157 від 23.06.2016.
Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області №13/07/024 від 03.06.2016 в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 забезпечити дотримання вимог ч.1,3 ст.24 КзпП України та забезпечити дотримання вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці».
Стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2480,43 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст рішення складено та підписано 17 грудня 2020 року