10 грудня 2020 року справа №380/2891/20
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,
представника позивача Трофімова Р.В.,
представника відповідача Поповича Р.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.07.2019 року по день фактичної виплати 14.01.2020 року терміном 176 днів, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, в розмірі 137410,94 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при виключені його 31.07.2019 зі списків особового складу частини відповідач не здійснив повного розрахунку, а саме грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки. Остаточний розрахунок відповідачем здійснено лише 14.01.2020. Посилаючись на передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність за затримку розрахунку при звільнені, вважає, що відповідач повинен виплатити їй середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з дня виключення зі списків особового складу військової частини до дня фактичного розрахунку.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Крім того, вказує, що позивач рапорт на виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій написав 30.07.2019, тобто переддень звільнення, а відтак у військової частини не було можливості провести розрахунок у день звільнення.
Ухвалою судді від 15.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Ухвалою від 18.05.2020 року замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Підготовче засідання призначено на 18.06.2020 року.
18.06.2020 року підготовче засідання відкладено на 11.08.2020 року.
11.08.2020 ухвалою без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10.09.2020.
10.09.2020 року судове засідання відкладено на 01.10.2020 року.
01.10.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву до 12.11.2020 року.
12.11.2020 року відкладено судове засідання на 10.12.2020 року.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого льотчика вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 12 окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України.
Позивач має статус та посвідчення учасника бойових дій від 17.07.2015 серія НОМЕР_2 .
31.07.2019 року, згідно з витягом з наказу ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 №167, майора ОСОБА_1 , старшого льотчика вертолітної ланки вертолітної ескадрильї, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 24.06.2019 року №240 з військової служби в запас, відповідно до підпункту “й” (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
30.07.2019 позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2019 року.
12.08.2019 відповідач листом №533 повідомив позивача про те, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям учасникам бойових дій) не виплачується.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2019 рік, передбаченої п.12 ч.1ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 у справі №1.380.2019.004754 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2019 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; р.н.о.к.п.п: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.07.2019 року.
14.01.2020 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 57678,97 грн., що підтверджується випискою Ощадбанк по картковому рахунку позивача.
Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, вона має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
При цьому судом врахована правова позиція в подібних правовідносинах, сформована Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено, що наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 31.07.2019 №167 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.07.2019.
Наказ від 31.07.2019 №167 не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
В/ч НОМЕР_1 здійснено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 лише 14.01.2020 шляхом грошового переказу на картковий рахунок позивача суми 57678,97 грн., що підтверджується випискою Ощадбанк про надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 .
Вказане свідчить про те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач провів не в день виключення позивача із списків В/ч НОМЕР_1 31.07.2019, а саме 14.01.2020, тобто несвоєчасно.
Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
В позовній заяві позивачем наведено розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак суд з таким не погоджується з огляду на таке.
Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, суд при вирішенні справи визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 31.07.2019, а 14.01.2020 перераховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Як вказано в наказі від 31.07.2019 №167, 31.07.2019 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, тобто останній робочий день, а 14.01.2020 дата повного розрахунку.
Тому час затримки повного розрахунку з позивачем становить з 01.08.2019 по 13.01.2020 включно.
Оскільки час затримки повного розрахунку з позивачем з 01.08.2019 по 13.012020 становить 166 календарних днів, то за цей період відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до довідки В/ч НОМЕР_1 від 31.07.2019 №71/31/414 розмір щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 50192,00 грн (25096,00 грн. за червень 2019 року та 25096,00 грн. за липень 2019 року).
Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 822,82 за день (50192,00 / 61 кількість календарних днів у червні та липні 2019 року).
Період затримки фактичного розрахунку становить 166 календарних днів, отже сума середнього грошового забезпечення становить 136588,12 (822,82 х 166 днів).
Вирішуючи питання щодо суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою фактичного розрахунку, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Саме така правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 і постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, яка відповідно до пункту 5 частини другої статті 242 КАС України врахована судом при ухваленні даного рішення.
Як встановлено судом, сума виплаченої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 57678,97 грн., а середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 136588,12 грн. Вказане свідчить про не співмірність таких сум і зумовлює застосування судом до даних правовідносин принципу співмірності.
Визначаючи частку своєчасно невиплаченої частини заробітної плати позивача, суд встановив, що така становить 0,42 від середнього заробітку за час затримки розрахунку:
57678,97 грн. / 136588,12 грн. (сума компенсації за додаткову відпустку та середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,42.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 822,82 грн. (середньоденна заробітна плата) х 166 (днів затримки розрахунку) х 0,42 = 57367,00 грн.
Виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 57367,00 грн. відповідатиме принципу співмірності.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, такий ним не сплачувався у даній справі, а отже, враховуючи приписи ст.139 КАС України, судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.08.2019 по 13.01.2020 (166 календарних днів) в сумі 57367,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 17.12.2020 року.
Суддя Крутько О.В.