ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2020Справа № 910/7801/20
За позовом Фізичної особи-підприємця Асташевої Анастасії Дмитрівни, м. Київ
до 1. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, м. Київ
2. Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Шевченківського району міста Києва, м. Київ
про визнання додаткової угоди укладеною, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Мельникова А.В. (адвокат за ордером);
від відповідача-1: Чербар В.А. (в порядку самопредставництва);
від відповідача-2: не з'явились.
04.06.2020 року Фізична особа-підприємець Асташева Анастасія Дмитрівна (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання укладеною з Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (відповідач-1) та Комунальним некомерційним підприємством "Консультативно-діагностичний центр" Шевченківського району міста Києва (відповідач-2) додаткової угоди до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №451/3 від 04.11.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами не вживаються заходи щодо підписання додаткової угоди до вказаного Договору на виконання рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленого протоколом №44/179 від 05.11.2019 року, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості використовувати орендоване ним приміщення.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями встановлено, що справу №910/7801/20 передано судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 року у справі №910/7801/20 позовну заяву б/н б/д Фізичної особи-підприємця Асташевої Анастасії Дмитрівни було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.
18.06.2020 року (в строк визначений судом) позивачем до суду було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.08.2020.
14.07.2020 року від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що п. 15.1 Положення передбачено, що внесення змін до договору оренди здійснюється за згодою сторін договору, а постійна комісія, яка розглядала питання щодо внесення змін до істотної умови договору в частині зміни цільового призначення, не є стороною договору. Отже, ні департамент охорони здоров'я, ні балансоутримувач згоди на внесення змін до договору не надавали.
31.07.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що про альтернативність процедури зміни істотних умов договору без обов'язкової попередньої згоди орендодавця та балансоутримувача прямо вказано у п. 15.6. положення. Якщо балансоутримувач відмовляється від підписання додаткового договору про внесення змін до договору оренди, то цей договір підписується орендодавцем та орендарем, а орендна плата у повному обсязі сплачується до бюджету міста. У даних правовідносинах склалась ситуація, коли власником об'єкта оренди - Київською міською радою, а саме створеною при КМР постійною комісією з питань власності, прийнято рішення про погодження зміни істотних умов договору, а відповідач-1 не виконує це рішення, що прямо порушує норми Конституції.
В засідання 04.08.2020 року сторони не з'явились, судом було продовжено строк розгляду підготовчого провадження на 30 днів та відкладено засідання до 29.09.2020 року.
В засіданні 29.09.2020 року було оголошено перерву до 20.10.2020 року.
13.10.2020 року відповідачем-1 подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що постійна комісія погоджує питання зміни цільового призначення, проте, зміни до договору оренди вносяться на підставі розпорядження адміністрації за наявності згоди всіх сторін договору. Оскільки ні орендодавець, ні балансоутримувач не надавали дозвіл на зміну цільового призначення, розпорядження відповідач-1 не видавав.
19.10.2020 року відповідачем-2 подано до суду відзив, в якому зазначено, що позивач не звернувся до орендодавця чи балансоутримувача з пропозицією щодо зміни істотних умов договору. Запропонована позивачем зміна цільового призначення орендованого майна порушує порядок, визначений Положенням.
20.10.2020 року в справі було оголошено перерву до 03.11.2020 року.
26.10.2020 року позивачем подано відповідь на відзив відповідача-2, в якій вказано, що на засіданні постійної комісії був присутній представник відповідача-1 та не заперечував проти зміни цільового призначення договору. Підписання додаткової угоди після прийняття відповідного рішення КМР, а також забезпечення підписання додаткової угоди балансоутримувачем є не правом, а обов'язком відповідачем-1.
Ухвалою від 26.11.2020 року сторін повідомлено, що засідання, призначене на 03.11.2020 року, не відбудеться, у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному. Наступне засідання призначене на 08.12.2020 року.
07.12.2020 року від відповідача-2 до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
В засіданні 08.12.2020 року позивачем та відповідачем-1 було подано спільну заяву, на підставі ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якою просили суд закінчити підготовче засідання та розпочати розгляд справи по суті у той самий день.
Суд на місці, 08.12.2020 року, за письмовою згодою представників сторін, ухвалив закінчити підготовче засідання та перейти до розгляду справи по суті у той же день.
В судовому засіданні 08.12.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
04.11.2019 року між позивачем (орендар), відповідачем-1, який діє Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва від 21.04.2015 №415/1280 (орендодавець) та відповідачем-2 (підприємство-балансоутримувач) було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №451/3 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. орендодавець на підставі затвердженого орендодавцем протоколу конкурсної комісії з питань оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.09.2019 №22 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об'єкт, яке знаходиться за адресою: вул. Симона Петлюри, 2/4, для розміщення торговельного об'єкта з продажу окулярів, лінз, скелець в приміщеннях лікувально-прифілактичного закладу.
Відповідно до п. 8.3. Договору об'єкт повинен використовуватись орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим підпунктом 1.1. цього Договору.
За Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 04.11.2019 року орендодавець передав, а орендар прийняв оренду об'єкт. Приміщення призначається для розміщення торговельного об'єкта з продажу окулярів, лінз, скелець в приміщеннях лікувально-профілактичного закладу.
Позивач вказує, що 31.10.2019 року ним було подано (вх.номер 08/250258) заяву до Постійної комісії КМР з питань власності з проханням змінити цільове призначення Договору, який станом на вказану дату ще не був підписаний, але проходив завершальну стадію його оформлення.
Рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності (протокол №44/79 від 05.11.2019) було погоджено питання щодо внесення змін до істотних умов Договору оренди нежитлових приміщень на вул. Симона Петлюри, 2/4 в частині зміни цільового призначення, а саме: «розміщення аптеки, що реалізує готові ліки в приміщення лікувально-профілактичного закладу, розміщення торгівельних об'єктів з продажу окулярів, лінз, скелець в приміщення лікувально-профілактичному закладі».
22.01.2020 року позивачем було направлено на адресу відповідача-1 лист №22, в якому викладено пропозицію щодо підписання додаткового договору.
10.03.2020 року позивач звернувся до відповідача-2 з проханням підготувати текст додаткової угоди до Договору.
Листом від 15.04.2020 року позивачем було надіслано на адресу відповідача-1 примірник, підписаний зі сторони позивача, додаткової угоди до Договору.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання додаткової угоди до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №451/3 від 04.11.2019 року укладеною, позивач зазначає, що відповідачі ухиляються від покладених на них обов'язків з підписання вказаної угоди.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі наголошують на тому, що позивачем не отримано згоди орендодавця та балансоутримувача на зміну істотних умов Договору, а саме зміни цільового використання об'єкту оренди.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 15.1. Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року №415/1280 (надалі - Положення) внесення змін до договору оренди здійснюється за згодою сторін договору до закінчення терміну його дії.
Пунктом 15.2. Положення визначено, що з метою розгляду питання про внесення змін до договору оренди орендар подає орендодавцю заяву, 3 підписані ним та балансоутримувачем примірники додаткової угоди до договору про внесення змін до договору оренди та обґрунтування запропонованих змін.
При цьому, якщо пропозиція орендаря стосується зміни істотних умов договору оренди нерухомого майна, яке відповідає ознакам, визначеним у підпунктах 7.10.2 і 7.10.3 цього Положення, то рішення за заявою орендаря приймається Постійною комісією за поданням орендодавця. (п. 15.3. Положення).
Пунктами 7.10.2. та 7.10.3. Положення визначено, що якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається з потенційним орендарем як з єдиним претендентом на підставі рішення, яке приймається:
- Постійною комісією - щодо нерухомого майна, площа якого складає більше 75 кв. м, а також щодо нерухомого майна метрополітену, нерухомого майна, яке передається у погодинну оренду або оренда плата за яке складає 1,00 грн в рік - незалежно від площі об'єкта оренди, або якщо нерухоме майно занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, та іншого окремого індивідуально визначеного майна вартістю понад 500000,00 грн;
- Київською міською радою щодо нерухомого майна закладів охорони здоров'я, закладів освіти, об'єктів спортивної інфраструктури в закладах освіти, закладів культури, об'єктів культурної спадщини, площа яких складає більше 400 кв. м, та щодо цілісних майнових комплексів підприємств територіальної громади міста Києва, їх структурних підрозділів.
Таким чином, вказаними нормами, а саме, пунктом 15.3., з врахуванням пункту 7.10.2., Положення, рішення щодо зміни істотних умов договору оренди нерухомого майна приймається Постійною комісією за поданням орендодавця.
Як встановлено вище, 31.10.2019 року позивачем було подано (вх.номер 08/250258) заяву до Постійної комісії КМР з питань власності з проханням змінити цільове призначення Договору.
Рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності (протокол №44/79 від 05.11.2019) було погоджено питання щодо внесення змін до істотних умов Договору оренди нежитлових приміщень на вул. Симона Петлюри, 2/4 в частині зміни цільового призначення, а саме: «розміщення аптеки, що реалізує готові ліки в приміщення лікувально-профілактичного закладу, розміщення торгівельних об'єктів з продажу окулярів, лінз, скелець в приміщення лікувально-профілактичному закладі».
Заперечуючи проти погодження позивачу зміни цільового використання об'єкту оренди шляхом підписання додаткової угоди відповідачі посилаються на п. 15.1. Положення, яким передбачено внесення змін до договору оренди лише за згодою сторін договору.
22.01.2020 року позивачем було направлено на адресу відповідача-1 лист №22, в якому викладено пропозицію щодо підписання додаткового договору.
10.03.2020 року позивач звернувся до відповідача-2 з проханням підготувати текст додаткової угоди до Договору.
26.03.2020 року відповідачем-1 було надіслано відповідачу-2 лист №128/25-28/2-КДЦ, яким просив надати пропозиції щодо можливості та доцільності внесення змін до істотної умови договору оренди в частині зміни цільового призначення нежитлового приміщення.
Листом від 15.04.2020 року позивачем було надіслано на адресу відповідача-1 примірник, підписаний зі сторони позивача, додаткової угоди до Договору.
27.04.2020 року відповідачем-2 надіслано на адресу відповідача-1 лист №01/328/4651-ВРК-12, в якому вказано, що орендарем не погоджено змін до суттєвих умов договору.
Листом №109/05/25-4356 від 01.07.2020 року відповідачем-1 повідомлено позивача про те, що постійною комісією прийнято рішення без погодження з орендодавцем та балансоутримувачем , а тому внесення змін до істотних умов договору не є можливим.
Суд критично ставиться до вказаних тверджень відповідачів, оскільки нормами розділу 15. Положення визначено вичерпний перелік обставин, в яких погодження змін до договору здійснюється виключно Постійною комісією за поданням орендодавця, а саме, як в даних правовідносинах, змін цільового використання об'єкту, які є зміною істотних умов Договору, що відповідачами не заперечується, саме в частині істотності умов Договору.
Фактичне ігнорування відповідачами вказаних норм Положення призвело до необхідності позивача звернутись до суду з даним позовом.
Відповідно до пункту 15.6. Положення протягом 5 робочих днів з дати ухвалення орендодавцем рішення або з дати отримання орендодавцем протоколу засідання (виписки з протоколу засідання) Постійної комісії, уповноважена особа орендодавця підписує три примірники договору про внесення змін до договору оренди і передає орендарю і балансоутримувачу по одному примірнику підписаного договору, а третій примірник залишає собі. Якщо рішення про внесення змін до істотних умов договору оренди прийнято на підставі заяви орендаря, поданої до Постійної комісії безпосередньо в порядку пункту 15.8 цього Положення, орендар передає три підписані ним примірники додаткового договору про внесення змін до договору оренди безпосередньо до орендодавця, який протягом 5 робочих днів з дати отримання протоколу засідання (виписки з протоколу засідання) Постійної комісії забезпечує їх підписання балансоутримувачем і уповноваженою особою орендодавця і розподіляє підписані примірники договору між сторонами в порядку, визначеному попереднім абзацом цього підпункту Положення. Якщо балансоутримувач відмовляється від підписання додаткового договору про внесення змін до договору оренди, то цей договір підписується орендодавцем та орендарем, а орендна плата у повному обсязі сплачується до бюджету міста.
Отже, Положенням врегульовано порядок підписання (внесення) змін до договору саме у випадку погодження орендарю Постійною комісією внесення змін до Договору.
Зазначене спростовує доводи відповідачів про відсутність правових підстав для укладання додаткової угоди до Договору.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд ураховує його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував: для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v.Ukraine), заява №61406/00, пункт 59).
Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції.
Згідно з частиною 1 ст.15, пунктом 1 частини 2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як свідчать матеріали справи, позивачем вчинено дії, унормовані Положенням, в частині погодження істотної зміни умов Договору щодо зміни цільового використання об'єкта оренди, проте відповідачі ухиляються від покладених на них обов'язків з підписання Додаткової угоди до Договору.
За таких обставин вказане свідчить про правомірність доводів позивача про можливість укладання додаткової угоди до Договору.
Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Частиною 1 ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору.
Частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Як свідчать матеріали справи, визначений законом порядок звернення з приводу внесення змін до Договору та підписання додаткової угоди дотримано.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Так, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.Turkey), №48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v.Poland), №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v.Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу позовних вимог, надавши оцінку всім аргументам сторін справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати укладеною Додаткову Угоду про внесення змін до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 04 листопада 2019 року між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією, Фізичною особою-підприємцем Асташевою Анастасією Дмитрівною та Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва в наступній редакції:
«Додаткова Угода №1
про внесення змін до Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва
в оренду №451/3 від 04 листопада 2019 року
м. Київ
Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - орендодавець), в особі керівника апарату Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Царана Віталія Павловича, який діє на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.07.2019 №574, Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва від 21.04.2015 №415/1280 з однієї сторони, та Фізична особа-підприємець Асташева Анастасіч Дмитрівна (далі - орендар) з другої сторони, а також Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва (далі - підприємство-балансоутримувач), в особі директора Берікашвілі Наталії Володимирівни, яка діє на підставі Статуту, що іменуються далі - сторони, уклали цю Додаткову угоду про нижченаведене:
1. Пункт 1.1. Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №451/3 від 04 листопада 2019 року викласти в наступній редакції: «Орендодавець на підставі затвердженого орендодавцем протоколу конкурсної комісії з питань оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.09.2019 №22, а також на підставі Рішення Постійної комісії Київської міської ради з питань власності (Протокол №44/179 від 05.11.2019) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об'єкт, яке знаходиться за адресою: вул. Симона Петлюри, 2/4, для розміщення аптеки, що реалізує готові ліки в приміщенні лікувально-прифілактичного закладу, розміщення торгівельних об'єктів з продажу окулярів, лінз, скелець в приміщенні лікувально-прифілактичного закладу.
2. Інші умови Договору №451/3 від 04 листопада 2019 року залишаються незмінними.
3. Ця Додаткова угода укладена в трьох примірниках: по одному примірнику для орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача. Кожний з примірників має однакову юридичну силу і є невід'ємною частиною Договору №451/3 від 04 листопада 2019 року.
Місцезнаходження і реквізити сторін:
Орендодавець
Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація
01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 24
р/р 35414001005446
банк: ГУ ДКСУ у м. Києві
код банку 820019
код ЄДРПОУ 37405111
тел. 35-00-77, 288-08-96
Орендар
Фізична особа-підприємець Асташева Анастасія Дмитрівна
АДРЕСА_1
р/р НОМЕР_1
банк: АТ КБ «Приватбанк»
реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2
тел. НОМЕР_3
Підприємство-балансоутримувач
Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр»
Шевченківського району міста Києва
01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 100
р/р НОМЕР_4
банк: АБ «Укргазбанк» у м. Києві
код ЄДРПОУ 38947811
тел. 288-00-88».
3. Стягнути солідарно з Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (ідентифікаційний номер 37405111, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24) та Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Шевченківського району міста Києва (ідентифікаційний номер 38947811, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 100) на користь Фізичної особи-підприємця Асташевої Анастасії Дмитрівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) суму судового збору в розмірі 2 102,00 грн (три тисячі дев'ятсот сорок гривень 90 копійок).
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 17.12.2020 року.
Суддя С.М. Морозов