ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2020Справа № 910/3715/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 2, літера А; ідентифікаційний код 41115387)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, 22/8; ідентифікаційний код 39718112)
2) Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 14360506)
про визнання недійсним договору
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик", Акціонерного товариства "Банк Альянс", в якому позивач просить суд визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 31.03.2018 до договору поставки товару № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 15.04.2020.
14.04.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 підготовче засідання відкладено на 27.05.2020.
26.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 підготовче засідання відкладено на 24.06.2020.
22.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 підготовче засідання відкладено на 22.07.2020.
20.07.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
22.07.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 підготовче засідання відкладено на 19.08.2020.
17.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-1 на позовну заяву, в якому відповідач-1 просить суд поновити строк на його подання та відповідно відмовити у задоволенні позовних вимог.
У підготовчому засіданні 19.08.2020 суд, розглянувши клопотання відповідача-1 про поновлення строку на подання відзиву, ухвалив його задовольнити, поновити строк та долучити відзив до матеріалів справи. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 19.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 30.09.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.10.2020.
Судове засідання призначене на 28.10.2020 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 справу призначено до розгляду на 02.12.2020.
У судове засідання 02.12.2020 представники сторін не з'явилися, причини неявки суд не повідомили, про місце, дату та час судового засідання повідомлялися належним чином, пр що в матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
Так, відповідно до п. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" (далі - покупець) укладено договір поставки товару № СТВГ-180330-001 за умовами якого постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки у власність покупцеві товар, зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
30.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" (далі - постачальник), Товариством з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" (далі - покупець) та Публічним акціонерним товариством "Банк Альянс" (далі - Банк), які разом іменуються "сторони" був укладений договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поставки № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018 про наступне:
1. Сторони домовились визнати з моменту укладення цього договору про внесення змін договір поставки № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018, надалі - договір, трьохстороннім та таким, що визначає права та обов'язки сторін за договором.
2. Сторони домовились змінити п. 1.1. договору та викласти його в наступній редакції:
"1.1. постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки у власність покупцеві товар, (карбамід марки Б та/або амонію нітрат (селітру аміачну) марки Б та/або КАС) зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець придбаває товар за рахунок кредитних коштів, наданих Банком покупцеві у відповідності до умов договору кредиту у формі овердрафт № 16005-О/07 від 30.03.2018 (далі - кредитний договір)".
31.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" (далі - постачальник), Товариством з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" (далі - покупець) та Публічним акціонерним товариством "Банк Альянс" (далі - Банк) був укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до договору поставки № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018 за умовами якого сторони домовились доповнити розділ 7 "Відповідальність сторін" договору поставки товару № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018 пунктом 7.12. наступного змісту:
"Сторони домовились, що відповідно до положень частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня одержання цієї суми від покупця до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення його суми попередньої оплати. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за цим договором становить 21,54% річних. Зазначені проценти сплачуються постачальником на вимогу покупця протягом 7 днів від дня пред'явлення такої вимоги".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, з якими позивач пов'язує можливість визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень № 2 від 31.03.2018 до договору поставки товару № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018, Товариство з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" посилається на те, що оспорюваний договір не відповідав внутрішній волі позивача (його волевиявлення не було вільним) і він укладений під впливом тяжкої для позивача обставини (відмова відповідача-1 від покупки товару) і на вкрай невигідних умовах (обов'язкова і безпідставна сплата процентів до моменту поставки товару).
У поданому відповідачем-1 відзиві останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що для доведення підстав "вплив тяжкої обставини" та "вкрай невигідні умови" сторона має довести, що за звичайних умов вона вказаний правочин не вчинила б. Втім відповідач-1 вказує, що позивачем таких обставин у поданій позовній заяві не наведено та не обґрунтовано матеріалами та доказами по справі.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.
Разом з тим, суд зазначає про те, що позивачем не обумовлюється визнання спірного договору недійсним з підстав вищевикладених норм законодавства.
Так, окремою, передбаченою законом, підставою для визнання правочину недійсним є вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України).
Частиною 1 статті 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Судом враховано, що відповідні вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 ЦК України можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самої особи, яка вчиняє правочин. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Для застосування статті 233 ЦК України необхідно встановити наявність зазначених умов у сукупності, а саме вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Також необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином, тобто факт його укладення саме з метою усунення таких обставин.
Згідно п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
В той час, в якості підстав з якими позивач пов'язує можливість визнання спірного договору недійсним, останній вказує, що оспорюваний договір № 2 не відповідав внутрішній волі Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" (його волевиявлення не було вільним) і він укладений під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах.
Вплив тяжкої для позивача обставини, на його переконання полягав у тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" відмовлялося купувати товар на інших умовах і на переконання позивача з корисливих мотивів змусив останнього укласти оспорюваний договір № 2 (на наступний день, в суботу, після укладання первинного договору). Корисливий мотив полягав в тому, що 21,54% процентів річних є ідентичними розміру процентів за користування кредитом, який Банк надав відповідачу-1, з метою оплати товару за договором поставки.
Вкрай не вигідні умови полягають в обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" зі сплати процентів навіть у випадку відсутності обов'язку щодо поставки товару (у випадку ненадання транспортних інструкцій та листів-дозволів).
Втім, суд зазначає, що для визнання правочину недійсним із підстав "вплив тяжкої обставини" та "вкрай невигідні умови", в сукупності необхідно мати такі підстави, які будуть використанні в суді, як докази, зокрема:
наявність у особи, що вчинює правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини;
правочин, повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин;
правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;
особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016).
Окрім того, для доведення підстав "вплив тяжкої обставини" та "вкрай невигідні умови" сторона має довести, що за звичайних умов вона вказаний правочин не вчинила б.
Водночас, суд вказує, що означуваних обставин позивачем у поданій позовній заяві не наведено та не обґрунтовано з посиланням на вірогідні засоби доказування.
Разом з тим, суд вказує, що саме по собі невиконання умов договору не може бути підставою для визнання його недійсним, це може зумовити його розірвання або покладення обов'язку виконати зобов'язання.
У поданому відзиві відповідач-1 звернув увагу на те, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" про стягнення процентів з позивача за користування чужими грошовими коштами, були предметом окремого судового розгляду, де судами досліджувалось та було підтверджено правомірність і підставність дій відповідача-1 щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2020 у справі № 910/13962/19, залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020).
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Принципи підприємницької діяльності визначено статтею 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Разом з цим, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, підписуючи спірний договір сторонами, було досягнуто згоди з усіх істотних його умов, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Адже позивачем не доведено того, що за звичайних умов спірний правочин він би не вчинив. Як і не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином.
Крім того, суд відзначає, що оскільки, метою господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, то підписуючи спірний договір та погоджуючись з його умовами, позивач повинен був усвідомлювати весь спектр відповідальності та можливе настання негативних наслідків, а також повинен враховувати той факт, що така діяльність здійснюється ним на власний ризик.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування в спірному випадку укладення договору таких умов, як вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови, наявність яких у сукупності необхідно встановити для застосування статті 233 ЦК України.
Отже, з огляду на викладене вище, наведені позивачем обставини з якими останній обумовлює визнання спірного договору недійсним не мають своїм наслідком визнання такого договору недійсним у розумінні статті 233 ЦК України, оскільки, позивачем не доведено, а суд не встановив обставин з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість визнання правочини недійсним.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус Трейд" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 2, літера А; ідентифікаційний код 41115387) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БР-Логістик" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, 22/8; ідентифікаційний код 39718112) та Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 14360506) про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень № 2 від 31.03.2018 до договору поставки товару № СТВГ-180330-001 від 30.03.2018 - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 11.12.2020
Суддя Д.О. Баранов