ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.12.2020Справа № 910/14826/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Державного агентства резерву України про стягнення 732 772,53 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У вересні 2020 року акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Залізниця) в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Філія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - Держрезерв) про стягнення заборгованості в розмірі 732 772,53 грн., що виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 11 червня 2003 року № Л/НР-0315з/НЮ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 вересня 2020 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14826/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
16 листопада 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Держрезерву на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог Залізниці. Крім того, у даному відзиві міститься клопотання відповідача про продовження строку для його подачі, посилаючись на продовження карантину, встановленого Кабінетом Міністром України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки останній не долучив до цього клопотання жодних доказів, які б підтверджували неможливість подачі відзиву на позовну заяву через обмеження, запровадженні у зв'язку з карантином.
Відтак, Держрезерв у встановлений строк відзив на позов не подав та не скористався наданими йому процесуальними правами.
23 листопада 2020 року до суду від Залізниці надійшла відповідь на вищевказаний відзив на позовну заяву, в якій остання заперечила проти викладених відповідачем доводів.
Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11 червня 2003 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву України (далі - Комітет), правонаступником якого є Держрезерв, та Львівською державною залізницею, правонаступником якого є Залізниця в особі Філії, укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № Л/НР-0315з/НЮ, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними позивачем, що здійснюється в складських приміщеннях і на майданчиках останнього.
Зазначений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.
Відповідно до пункту 1.2 вказаної угоди, Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми актів затверджуються Комітетом.
За умовами пункту 2.1 договору зберігач зобов'язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.
Пунктом 2.8 правочину встановлено, що зберігач щороку разом з річним звітом форми № 12 зобов'язаний подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з Порядком відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 17 січня 2003 року, який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею, а також плани зміни та оновлення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.
Згідно з пунктами 3.1-3.4 договору Комітет зобов'язаний: відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та Комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; повертати зберігачу погоджений (або із зауваженнями) кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання.
Відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженим Комітетом зведеним кошторисом витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву (пункт 4.1 договору).
У пункті 4.3 договору сторони домовились, що зберігач надає Комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
Відповідно до пункту 4.4 даної угоди відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат згідно з пунктом 4.3 договору, не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (пункт 7.3 договору).
На виконання пункту 4.3 договору позивач листом від 15 квітня 2020 року № НР-10/2141 направив відповідачу звітні документи за І квартал 2020 року, а саме: звіти про витрати, акти на відшкодування витрат, акт звірки взаєморозрахунків та первинні документи за І квартал 2020 року.
Оскільки відбулося внесення змін у кошторис витрат на 2020 рік в сторону зменшення, позивач листом від 22 липня 2020 року № Н/10/4100 направив на адресу відповідача відкориговані звітні документи за І квартал 2020 року.
Листом від 22 липня 2020 року № 10/4101 позивач направив відповідачу звітні документи за IІ квартал 2020 року.
У порушення умов укладеного між сторонами договору відповідачем у встановлений спірною угодою строк вказані вище документи не підписано та не повернуто.
За твердженнями позивача, відповідач всупереч положенням пункту 4.4 даної угоди витрат на утримання цінностей мобілізаційного резерву за І квартал 2020 року та ІІ квартал 2020 року Залізниці не відшкодував.
Крім того, Залізницею було направлено відповідачу лист від 30 липня 2020 року № Н-10/4300 з вимогою виконати умови договору, а також сплатити кошти в розмірі 732 772,53 грн. Проте даний лист був залишений без відповіді.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з частиною 1 статті 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Частиною першою статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
За приписами частини 1 статті 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Згідно з пунктом 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Судом встановлено, що за I квартал 2020 року витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 422 779,16 грн., що підтверджується, зокрема, актом на відшкодування витрат на зберігання цінностей за І квартал 2020 року та коригованим звітом про витрати на зберігання цінностей по Філії за І квартал 2020 року, а за ІІ квартал 2020 року витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 309 993,37 грн., що підтверджується, зокрема, актом на відшкодування витрат на зберігання цінностей за ІІ квартал 2020 року та звітом про витрати на зберігання цінностей по Філії за ІІ квартал 2020 року.
Вказані акти на відшкодування витрат на зберігання цінностей та звіти про витрати на зберігання цінностей за І-ІІ квартали 2020 (разом з документами, які підтверджують витрати на зберігання цінностей, актами звірки взаємних розрахунків тощо) було направлено відповідачу.
Втім, відповідач у встановлений договором строк вказані вище документи не підписав та не повернув на адресу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення пункту 4.4 договору, обов'язок відповідача щодо відшкодування витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву мав бути виконаний не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Згідно з вимогами пункту 2.8 договору позивачем листом від 15 січня 2020 року № Н-10/227 було направлено на адресу відповідача кошторис на 2020 рік з усіма необхідними документами згідно Порядку.
Відповідач листом від 24 лютого 2020 року № 487/0/4-20 про непогодження кошторису відмовив у погодженні кошторису на 2020 рік.
Листом від 17 квітня 2020 Філія повторно направила на затвердження відповідачем кошторис на 2020 рік. Листом від 22 травня 2020 року № 1156/0/4-20 про непогодження кошторису вищевказаний кошторис знову був повернути відповідачем без погодження. Позивачем 22 липня 2020 року листом № Н-10/4099 на адресу відповідача було направлено відкоригований кошторис на 2020 рік, який було повернуто останнім без погодження листом від 25 серпня 2020 року № 2015/0/4. Листом від 30 вересня 2020 року № в.о.Н-10/5550 відкоригований кошторис було направлено на адресу Держрезерву для погодження. Водночас доказів того, що вказаний кошторис підписаний, повернутий на адресу позивача, а також жодних заперечень щодо сум, наведених у звітах про витрати і актах звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за 2020 рік, матеріали справи не містять.
З наведеного вбачається, що відповідач уникає оплати позивачу понесених останнім витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву України.
Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким що настав.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити за послуги із зберігання за І-ІІ квартали 2020 року.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28; ідентифікаційний код 37472392) на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (79000, місто Львів, вулиця Гоголя, будинок 1; ідентифікаційний код 40081195) 732 772 (сімсот тридцять дві тисячі сімсот сімдесят дві) грн. 53 коп. заборгованості, а також 10 991 (десять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 59 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 15 грудня 2020 року.
Суддя Є.В. Павленко