30.11.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/392/20
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Матейко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до відповідача: Приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс"
про визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками та зобов"язання повернути земельні ділянки
за участю:
від прокуратури: Хамець Любомир Миколайович,
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: Косар Мирослава Євстахіївна
встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із позовною заявою до Приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" про визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками та зобов"язання повернути земельні ділянки.
Вирішення процесуальних питань.
20.05.2020 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду; відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; зупинити провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справі № 912/2385/18.
30.07.2020 суд постановив поновити провадження у справі №909/392/20 та призначити підготовче засідання на 18.08.2020 (ухвала від 30.07.2020), яке суд постановив відкласти на 24.09.2020.
09.06.2020 відповідач подав відзив на позов вх.№7037/20, який суд приєднав до матеріалів справи.
22.06.2020 Заступник Генерального прокурора подав відповідь на відзив вх.№7551/20, яку суд приєднав до матеріалів справи.
18.08.2020 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив вх.№10597, які суд приєднав до матеріалів справи.
24.09.2020 представник прокуратури в судовому засіданні вказав, що право на подачу письмових пояснень на заперечення на відповідь на відзив використовувати не буде.
Суд розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, відповідно до положень п.2.ч.1 ст.226 ГПК України, не вбачав підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).
Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Відповідно до ч. 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
При цьому, як визначено в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор підставою звернення в інтересах держави зазначив, що Кабінет Міністрів України як розпорядник земельних ділянок природно-заповідного призначення державної форми власності протягом тривалого часу не вживав заходів щодо повернення земель державі й усунення порушень вимог земельного та природно-охоронного законодавства при їх використанні; на неодноразові звернення передоручав розгляд листів органів прокуратури підпорядкованим суб"єктам, які не наділені повноваженнями розпоряджатися землею цієї категорії, що свідчить про те, що Кабінет Міністрів України не здійснює належним чином захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, тому Офіс Генерального прокурора змушений звернутися із цим позовом до суду.
Відповідач вважає, що право та інтерес держави в особі Кабінету Міністрів України не є порушеними. Зазначив, що викладені у позовній заяві обставини, які на думку позивача, дають підстави для представництва держави в суді, не відповідають фактичним обставинам цієї справи. Вказав, що компетентним органом уповноваженим державою на здійснення функцій розпорядження лісовими земельними ділянками є Обласна державна адміністрація.
Враховуючи викладене, суд визнав обґрунтованими аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення із позовом до суду з метою захисту охоронюваних законом інтересів держави. При цьому суд зазначив, що обставини щодо повноважень Кабінету Міністрів України із здійснення функцій розпорядження лісовими земельними ділянками та наявності порушеного права держави, будуть встановлені в процесі розгляду справи по суті.
24.09.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 20.10.2020.
В судових засіданнях 20.10.2020, 04.11.2020, 16.11.2020 та 25.11.2020 суд оголошував перерви.
30.11.2020 представник Кабінету Міністрів України в судове засідання не з"явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В цьому ж судовому засіданні суд повернув оригінали документів відповідачу, які долучав до матеріалів справи для огляду.
В судовому засіданні 30.11.2020 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення.
Позиція Офісу Генерального прокурора.
Позовні вимоги прокуратури мотивовані порушенням прав і інтересів держави, які полягають у користуванні відповідачем Приватним підприємством "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" (далі- ПП "СЛМНДПЗГ "Чорний ліс") земельною ділянкою площею 8531 га без державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою лісового фонду для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів. Прокурор зазначав, що з урахуванням норм ст. 57, 92, 125,126 ЗК України у відповідача не виникло право постійного користування, оскільки воно не посвідчене державними актами на право постійного користування, відповідно він зобов"язаний повернути земельну ділянку яка перебуває у його користуванні. При цьому стверджував, що оскільки згідно вимог п. "а" ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції Закону №2768 - III від 25.10.2001) земельна ділянка площею 8527 га не може бути передана у постійне користування ПП "СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", рішення Івано-Франківської обласної ради №278-12/2000 від 14.03.2000 не може бути виконано.
Обраний позивачем спосіб захисту, а саме визнання відсутнім у відповідача права постійного користування і повернення земельних ділянок, обґрунтований ст.321, 386, 391 ЦК України, ч.2,3 ст.152 ЗК України; підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою в судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність факту порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Позиція Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України жодного разу не забезпечив присутності представника у судових засіданнях, письмового викладу своєї позиції щодо суті спору суду не подав.
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов від 09.06.2020 вх.№7037/20 та у запереченні на відповідь на відзив від 18.08.2020 вх.№ 10597/20 та вважає, що право та інтерес держави в особі Кабінету Міністрів України не є порушеними. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач стверджував, що право постійного користування землею набуте ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" в порядку вимог Земельного кодексу України (в редакції Закону №561-XII 18.12.1990), а згідно рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005 це право не може бути припинено у зв'язку із змінами у земельному законодавстві.
Відповідач звернув увагу суду на ст.116 ЗК України, згідно якої підставою набуття права на землю із земель державної та комунальної власності для громадян та юридичних осіб є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та п.1 Перехідних положень ЗК України, відповідно до якого рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Відповідач вказав, що реєстрація права є похідною від рішення 12 сесії Івано-Франківської обласної Ради від 14.03.2000р. № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду".
Відповідач зазначив, що відповідно до рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі №12/263 Івано-Франківський філіал інституту землеустрою зобов'язано видати ПП "СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування. 09.07.2009 відкрито виконавче провадження ВП №13739398 з виконання наказу господарського суду №17746 від 24.11.2003; станом на час розгляду цієї справи рішення суду не виконано в частині видачі Державних актів.
Також відповідач вказав на рішення Івано-Франківської обласної ради від 17.05.2019 №1133-28/2019 "Про розгляд клопотання Головного управління Держгеокадастру в області з питань дотримання вимог земельного законодавства", яким рекомендовано Івано-Франківській ОДА, в межах повноважень, розглянути питання раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення Івано-Франківської обласної Ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" передані в постійне користування відповідача.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позов безпідставним та необґрунтованим та просив відмовити у його задоволенні.
Обставини справи. Дослідження доказів.
Предметом позову є вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками та зобов"язання повернути земельні ділянки.
Відповідно до рішення від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" Івано-Франківська обласна Рада затвердила проект відведення земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс"; вилучила із землекористування Івано-Франківського військового лісгоспу Міністерства Оборони України землі лісового фонду загальною площею 8531 га; надала Приватному підприємству "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" в постійне користування землі лісового фонду площею 8531га, в тому числі: Богородчанського - 2008га, Калуського - 3674га, Тисменицького - 2849га районів; зобов'язала Приватне підприємство "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природо-заповідне господарство "Чорний ліс" у місячний термін замовити виготовлення документів, що посвідчують право користування землею відповідно до чинного законодавства; доручила Богородчанській, Калуській, Тисменицькій районним Радам видати державні акти на право постійного користування землею; зобов"язала користувача земель лісового фонду дотримуватись вимог чинного законодавства та рішення Івано-Франківської міської Ради народних депутатів від 26.04.1995 № 278-12/2000 "Про утворення загально-зоологічного заказника "Чорний ліс".
25.05.2000 відбулась передача земель лісового фонду загальною площею 8527 га ПП "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство Чорний ліс", що підтверджується Зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду, копія якого приєднана до матеріалів справи.
30.05.2000 Держуправління екологічної безпеки в Івано-Франківській області видало охоронне зобов'язання №492. 10.10.2003 Державне управлінням екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області видало охоронне зобов'язання №554.
Відповідно до цих охоронних зобов"язань, землекористувач - ПП "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" взяло під охорону загальнозоологічний заказник "Чорний ліс" площею 8527,0 га. Межі земельної ділянки встановлені у технічній документації із землеустрою, розробленій у 2000 році Івано-Франківським інститутом землеустрою на замовлення ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс".
Разом з тим, як стверджує прокурор, ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" право постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не оформило, відповідного акта у підприємства не має, у зв"язку з чим воно є неналежним землекористувачем. Зазначив, що ці обставини встановлені у рішеннях судів у справах №5/289, №909/729/13, №2а-2988/11/0970, №909/548/18 та згідно з ч.4 ст.75 ГПК України не потребують доказування. Зокрема при розгляді справи №909/548/18 та №300/930/19 встановлений факт використання ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" земельної ділянки лісогосподарського призначення, на якій розташований загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс".
Також як на підставу позову, прокурор посилався на Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів №433 від 22.11.2016, складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області, Акт №386 складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб"єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 04.12.2017, згідно яких в цілому по результатах перевірки порушень природоохоронного законодавства не встановлено, а також Акт №34 складений Державною екологічною інспекцією в Івано - Франківській області за результатом проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб"єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 13.02.2019 та Акт №20 складений Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб"єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 06.05.2019, згідно яких виявлені факти завдання шкоди навколишньому середовищу. Доказів добровільної сплати відповідачем вартості завданої шкоди, чи звернення заінтересованих осіб до суду про стягнення такої шкоди, матеріали справи не містять.
До матеріалів справи прокурор долучив лист Генеральної прокуратури України до Кабінету Міністрів України від 23.12.2019 №05/2/1-9 вих-19, яким поінформовано про здійснення господарської діяльності відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.
Прокурор також зазначав, що ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" незважаючи на те, що згідно з вимогами чинного законодавства не є, та не може бути постійним землекористувачем земель, які знаходяться на території об"єкта природно -заповідного фонду- загальнозологічного заказника місцевого значення "Чорний ліс" протягом тривалого часу користується спірними землями, у зв"язку з чим прокурор звернувся в суд за захистом порушеного права та інтересів держави.
Відповідач факти встановлені у рішеннях суду, зокрема №909/548/18 та №12/263 не заперечив, вказав, що в них також зазначено про вчасне вжиття відповідачем всіх передбачених законом заходів для оформлення відповідних документів та встановлену судовими рішеннями безпідставність їх не оформлення впродовж тривалого часу. В підтвердження чого подав матеріали виконавчого провадження № 13739398 з яких вбачається, що 09.07.2009 старший державний виконавець ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області відкрив виконавче провадження з примусового виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003. Вказане рішення виконане частково в частині передання проекту відведення земельних ділянок та передачі лісів в постійне користування ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" за рахунок земель лісового фонду Івано-Франківського ЛПК МО України на території Богородчанського, Калуського, Тисменицького районів, що підтверджується актом приймання-передачі матеріалів щодо виконавчого провадження з виконання наказу № 17746, виданого 24.11.2003.
12.01.2010 державний виконавець склав акт, в якому зазначив, що рішення суду в частині видачі державних актів на право постійного користування не виконане, бланки серії III-ІФ №000121, №000121, №000123, №000124 боржником ДП "Івано-Франківським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою" отримані, заповнена графічна частина, однак не виготовлені в повному обсязі і не передані стягувачу, оскільки з часу винесення рішення суду змінилося законодавство в частині процедури виготовлення, заповнення, реєстрації, видачі та форми бланку Державного акта.
Як вбачається із матеріалів справи, ПП "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" неодноразово зверталося до суду для вирішення питання оформлення права користування. Так, 01.06.2010 зверталось із заявою про роз"яснення рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі №12/263 в частині зобов"язання Івано-Франківського філіалу інституту землеустрою видати ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" державні акти на право постійного користування. В поданій заяві позивач просив роз"яснити, чи має право підприємство отримати державні акти на право постійного користування як документи, що посвідчують право на землю згідно рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі №12/263. 07.06.2010 Господарський суд Івано-Франківської області роз'яснив вищевказане рішення та зазначив, що відповідно до рішення від 12.11.2003 у справі №12/263, Івано-Франківський інститут землеустрою зобов'язаний був видати позивачу (ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс") проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування.
20.09.2009 Господарський суд Івано-Франківської області відмовив у задоволенні заяви Головного управління Держкомзему в Івано-Франківській області щодо зміни способу та порядку виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 в частині видачі державних актів на право постійного користування землею ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" (ухвала від 20.09.2009).
16.06.2011 суд відмовив у задоволенні заяви підрозділу з примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003.
10.11.2011 суд відмовив у задоволенні заяви ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2000.
11.07.2018 ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" повторно звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення від 12.11.2003 у справі № 12/263-14/136 шляхом зобов"язання ДП "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відновити межі земельних ділянок та виготовити електронні документи на підставі проекту відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", затвердженого рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради від 14 березня 2000 № 278-12. 29.08.2018 суд відмовив у задоволенні цієї заяви (ухвала суду від 29.08.2018).
В підтвердження наявності права на оформлення права користування землею, відповідач долучив до матеріалів справи рішення Івано-Франківської обласної ради від 17.05.2019 №1133-28/2019 "Про розгляд клопотання Головного управління Держгеокадастру в області з питань дотримання вимог земельного законодавства, яким рекомендовано Івано-Франківській ОДА, в межах повноважень, розглянути питання раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення Івано-Франківської обласної Ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" передані в постійне користування відповідача; Довідку про сплату платежів до бюджету за 2019, в тому числі про сплату земельного податку у сумі 227889 грн 99 к.; листи до Кабінету Міністрів України та Міністерства екології та природних ресурсів України від 11.01.2019 №03-02 щодо листа прокуратури Івано-Франківської області від 13.11.2018 №05/1-320 та до Прем"єр -міністра України від 05.02.2020 №03-12, яким підприємство просило сприяти у врегулюванні земельних відносин згідно Закону; листи - відповіді Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.02.2019 та Івано-Франківської ОДА від 28.02.2020 №1505/1/1-20/01-016.
Суд взяв до уваги, що при розгляді справи № 909/548/18 суд врахував рішення у справах № 5/289, № 909/729/13, які в силу ч.4 ст.75 ГПК України мають преюдиційний характер і для справи, яка розглядається та встановив, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.06.2003 № 346-р, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.06.2003 № 852 передано цілісний майновий комплекс 30-го загальновійськового полігону в/ч А-1453, що розташований в с. Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області до сфери управління МВС з дальшою передачею на баланс Прикарпатської філії Національної академії внутрішніх справ України, правонаступником якої є Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ.
Відповідно до акта прийому-передачі від 23.07.2003 до сфери управління МВС передавалося наступне військове майно: військове містечко № 1 в районі села Лисець, земельна ділянка площею 933,41 га, на якій розташований 30-ий загальновійськовий полігон.
На об'єкти нерухомості вказаного цілісного майнового комплексу Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ було оформлено право державної власності.
У межі земельних ділянок, які відводились на підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 приватному підприємству СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" входять землі колишньої військової частини загальної площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України.
Суд у рішенні в справі №909/548/18, яке набрало законної сили, зазначив про факт накладення спірної земельної ділянки, переданої ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" на земельну ділянку колишньої військової частини загальною площею 932 га, майно якої передано Прикарпатському юридичному інституту Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України, встановлений у справах №5/289, №909/729/13, тому у порядку статті 75 ГПК України, не потребує доведення при вирішенні цього спору. Отже, суди встановили, що доводи прокурора про використання саме відповідачем площі 8527 га загальнозоологічого заказника "Чорний ліс", як і розміру цієї земельної ділянки є недоведеними.
Суд зазначає, що діяльність ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" здійснюється на підставі матеріалів лісовпорядкування, розроблених Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів .
Суд констатує, що рішенням 12 сесії Івано-Франківської обласної Ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" надано приватному підприємству СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" в постійне користування землі лісового фонду площею 8531 га, в тому числі: Богородчанського - 2008 га, Калуського - 3674 га, Тисменицького - 2849 га районів; зобов'язано ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" у місячний термін замовити виготовлення документів, що посвідчують право користування землею відповідно до чинного законодавства. Суд встановив, що це рішення є чинним, в судовому порядку не оскаржувалось.
Згідно технічної документації, виготовленої Івано-Франківським інститутом землеустрою Української Академії аграрних наук визначена площа та встановлені межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості); ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс", станом на дату ухвалення рішення місцевим господарським судом перебуває у процесі оформлення права постійного користування землею - площею 8527 га, на якій розташовано об'єкт природно-заповідного фонду загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс".
При цьому суд установив, що станом на час розгляду справи № 909/392/20 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі № 12/263 не виконано та не видано ПП СЛМНДПЗГ "Чорний ліс" акти на право постійного користування землею - площею 8527 га, на якій розташований об'єкт природно-заповідного фонду загальнозоологічний заказник місцевого значення "Чорний ліс", виконавче провадження по виконанню цього рішення суду не завершене.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, ЛК України та ЗК України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України".
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об"єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
Стаття 7 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час надання відповідачу спірної земельної ділянки лісового фонду) передбачала, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам.
Відповідно до ч.1 п.1 статті 13 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин з надання відповідачу спірної земельної ділянки лісового фонду) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.
Згідно зі статтею 22 ЗК України (в редакції, чинній на час надання земельної ділянки у користування), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Стаття 23 ЗК України (в редакції, чинній на час надання земельної ділянки у користування) передбачала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
В статті 9 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Статтею 116 ЗК України встановлені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності: громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Положеннями статті 126 Земельного кодексу України станом на 2001 рік також встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Відповідно до статті 125 ЗК України, станом на 2001 рік, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з п.1 розділу "Перехідні положення" ЗК України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
У пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України визначено, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Проте обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу "Перехідні положення" ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішеннях, зокрема у справах: "Меллахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.
При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Суд встановив, що позивач дотримувався вимог чинного, на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, яке регламентує його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, тобто відповідач може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування".
Доводи представника прокуратури про те, що відповідач не є, та не може бути постійним землекористувачем земель, у зв"язку із відсутністю державних актів на право постійного користування, не узгоджуються з принципом верховенства права, який визнається і діє в правовій державі Україні, відповідно частини першої статті 8 Конституції України.
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями справедливості, свободи, рівності тощо (Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15- рп/2004). Для того, щоб законодавча діяльність парламенту узгоджувалася з конституційним принципом верховенства права, закони повинні бути передбачуваними, щоб суб'єкти правовідносин могли заздалегідь планувати та здійснювати свою правомірну поведінку, тобто "мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях" (Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Юридична передбачуваність реалізації законів та інших нормативно-правових актів як складова конституційного принципу верховенства права є обов'язком органів державної влади, у тому числі органу законодавчої влади, забезпечувати стабільність існуючих правовідносин. Органи публічної влади мають поважати інтереси й правомірні очікування осіб, які набули права на підставі закону.
Політика правової держави допускає можливість змін правового регулювання суспільних відносин. Ці зміни мають бути такими, щоб особи, правового статусу яких стосуються зміни, мали реальну можливість підготуватися до нової правової ситуації згідно зі своїми правомірними очікуваннями, а правова держава повинна захищати такі очікування. Це полягає у тому, що індивіди мають реальну можливість заздалегідь планувати свою правомірну поведінку, а органи публічної влади саме з огляду на таку можливість при прийнятті нових чи внесенні змін до чинних нормативно-правових актів повинні діяти узгоджено, стабільно та перспективно.
У той же час правомірні очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів. Проте суб'єкти права розраховують на усталеність правового регулювання, оскільки часті та швидкі зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними своїх конституційних прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Принцип захисту правомірних очікувань нерозривно пов'язаний з принципом правової держави. Відповідно до принципу захисту правомірних очікувань урядові установи зобов'язані діяти узгоджено у сфері видання нормативних актів і поважати правомірні очікування, що могли виникнути в осіб стосовно конкретних приписів цих актів. Особи, у свою чергу, відповідно до цього принципу можуть розраховувати на сталість і незмінність правомірно прийнятих приписів. Тоді особи можуть планувати з певністю своє майбутнє в контексті прав, наданих цими приписами. Разом з тим, принцип захисту правомірних очікувань не перешкоджає державі вносити зміни в чинне законодавство. Цей принцип не може тлумачитися настільки широко, аби убезпечувати осіб від будь-якого незадоволення. В іншому випадку держава була б нездатною реагувати на життєво важливі зміни. Проте принцип захисту правомірних очікувань вимагає від держави при зміні чинного законодавства дотримуватись розумного балансу між впевненістю осіб в поточному чинному законодавстві і тими інтересами, заради яких до такого законодавства вносяться зміни.
В процесі розгляду справи суд встановив, що у зв"язку із зміною законодавства відповідач був позбавлений можливості належно оформити право користування спірними землями, що є неприпустимим у правовій державі, де діє принцип верховенства права.
Основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України є законність і відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій України" суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Щодо наявності порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України.
Як зазначав прокурор у позовній заяві та у судових засіданнях, відповідно до ч.1ст.13 ЗК України, у чинній редакції, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема:
а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст. 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Приписи ч.2 ст.84 ЗК України встановлюють, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема :
г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (ст.84 ЗК України).
Положеннями п.8 ст. 122 ЗК України встановлено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з ст.149 ЗК України, якою визначений порядок вилучення земельних ділянок, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом (ч.1).
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти газотранспортної системи, що передаються суб'єкту господарювання у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч.9).
У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч.10).
Провівши системний аналіз правового обґрунтування позовних вимог прокурора щодо порушеного права держави в особі Кабінету Міністрів України, суд зазначає таке.
1. Спірна земельна ділянка перебувала та продовжує перебувати у державній власності.
2. За користування земельною ділянкою відповідач сплачує земельний податок, доказів наявності заборгованості прокурор не подав. Суд також не встановив факту завдання шкоди державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
3. Правових підстав для примусового припинення права користування вказаною земельною ділянкою прокурор не навів.
4. Рішення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки для суспільних та інших потреб прокурор не подав.
5. Доказів звернення Кабінету Міністрів України до землекористувача про вилучення земельної ділянки прокурор не подав. Разом з тим, матеріали справи містять лист відповідача до КМУ №03-12 від 05.02.20 про врегулювання земельних правовідносин, виконання якого скеровано до Івано-Франківської ОДА, яка листом від 28.02.2020 за №1505/1/1-20/01-016 поінформувала відповідача про те, що Законом України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою, зокрема, користувачів земельних ділянок.
Крім того, згідно Рішення від 17.05.2019 №1133-28/2019 Івано-Франківська обласна рада рекомендувала Івано-Франківській ОДА розглянути питання раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення обласної ради від 14.03.2000 №278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду" передані у постійне користування ПП "СЛНДПЗГ "Чорний ліс".
Отже, суд не може погодитися із твердженням прокурора про порушення права держави в особі Кабінету Міністрів України, хоча має місце використання спірної земельної ділянки за відсутності державних актів на право користування нею, однак, суд не вважає наявність неналежно оформленого дійсного права постійного користування земельною ділянкою, порушенням права Кабінету Міністрів України.
Щодо обраного прокурором способу захисту.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до статті 14 ГПК України "Диспозитивність господарського судочинства", суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 ГК України.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Прокурор визначив спосіб захисту прав позивача - визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками лісового фонду, який не відповідає встановленим законодавством способам захисту прав у спірних правовідносинах та є неналежно обраним.
Висновки суду.
Оскільки законодавство, чинне на час надання у користування спірної земельної ділянки відповідачу, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в нього виникло на підставі Рішення 12 сесії Івано-Франківської обласної Ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 "Про вилучення і надання земель лісового фонду". Це рішення є чинним, в судовому порядку не оскаржувалось.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вживає всіх можливих заходів щодо виконання судового рішення у справі №12/263-14/136 (виконавче провадження з якого не завершене) щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою, земельна ділянка в установленому законом порядку з користування відповідача не вилучалась, право користування нею в установленому законом порядку ПП "СЛНДПЗГ "Чорний ліс" не позбавлене.
Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за Приватним підприємством "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" до його належного оформлення, а тому у суду не має правових підстав вважати відсутнім у відповідача права користування землею, відповідно як і підстав для її повернення державі в особі Кабінету Міністрів України на підставі ст.149 ЗК України.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 4204 грн 00 к., що підтверджується платіжним дорученням №1229 від 05 травня 2020 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в позові судовий збір в розмірі 4204 грн 00 к., суд покладає на Офіс Генерального прокурора.
Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Приватного підприємства "Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство "Чорний ліс" про визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками та зобов"язання повернути земельні ділянки відмовити.
Судовий збір в сумі 4204 (чотири тисячі двісті чотири гривні) 00 к. покласти на Офіс Генерального прокурора.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 17.12.2020
Суддя Т.В. Максимів