Справа №725/3982/13-ц
2/519/113/20
09.11.20 року
Южний міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Барановської З.І., секретаря - Гнатюк Л.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічною позовною заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним
Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 32966,67 грн. та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору №б/н від 08.02.2007 отримав кредит у розмірі 4500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8% на рік за користування кредитом на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість станом на 31.05.2013 в розмірі 32966,67 грн.
30.09.2013 Першотравневим районним судом м. Чернівці ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 08.02.2007 у розмірі 32966,97 грн.
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04.09.2018 задоволена заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 30.09.2013, якою скасовано дане рішення.
Також ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04.09.2018 вказана цивільна справа передана на розгляд до Южного міського суду Одеської області за підсудністю.
11.01.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача позовні вимоги не визнає, з наступних підстав: свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 підписав заяву № б/н від 08.02.2007 до ПАТ КБ "ПриватБанк", згідно з якої отримав кредит у розмірі 4500 грн., у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, із сплатою відсотків у розмірі 22,80% річних на залишок заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Всі інші умови кредитних правовідносин на думку Банку регулюються "Умовами та правилами надання банківських послуг" (далі - Умови) та "Тарифами банку" (далі - Тарифи), які викладені на банківському сайті в мережі Інтернет. На думку позивача своєю заявою відповідач у письмовій формі шляхом приєднання уклав кредитний договір з Банком (договір приєднання), підписанням заяви відповідач підтвердив що "ознайомився" з Умовами та Тарифами. Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє. З огляду на наявну в заяві інформацію про номер рахунку відкритого на ім'я відповідача № НОМЕР_1 , з датою відкриття рахунку - 16.01.2007, але невизначеність строку дії картки № НОМЕР_2 , необхідно звернути увагу на наступне. Як зазначено у позовній заяві, відповідно до п.9.12 Умов, договір діє з моменту його підписання протягом 12 місяців та лонгується автоматично на такий же термін, якщо жодна сторона не проінформує іншу про припинення дії договору. Тобто загальний строк дії договору дорівнює 24 місяцям та закінчився 08.02.2009. Враховуючи трирічний строк загальної позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, строк звернення Банку до суду за судовим захистом закінчився 08.02.2012. Банк звернувся з позовною заявою до суду 04.07.2013 (вхідний № 11409 від 11.07.2013), тобто з пропуском строку позовної давності майже на півтора року. Крім того, в ході розгляду справи необхідно врахувати вимоги норм матеріального права та наявну судову практику по стягненню відсотків, штрафу та пені за кредитним договором після закінчення строку кредиту (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 справа № 444/9519/12). Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена. Таким чином, після спливу строку кредитування нарахування Банком відсотків штрафу та пені за кредитом є необгрунтованим.
14.01.2019 до суду надійшов зустрічний позов представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, мотивуючи тим, що правове обґрунтування своїх позовних вимог Банком є помилковим, тому що Банком при укладанні кредитного договору не дотримані спеціальні (додаткові) умови, які пред'являються при укладанні договору споживчого кредиту, які були викладені в Законі України "Про захист прав споживачів". Крім того, при укладені кредитного договору Банк порушив наступні норми матеріального права, які регламентують кредитні правовідносини. При укладені кредитного договору Банк суттєво порушив та обмежив права відповідача на отримання повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та кредитного договору про надання кредиту, що передбачено ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Банк не виконав зазначені умови споживчого кредитування, які регламентовані Законом, внаслідок наступного. Банк не передав відповідачу його екземпляр оригіналу кредитного договору, який на "думку" Банку складається з заяви відповідача від 08.02.2007, Умов та Тарифів, і доказів зазначеного в позові не має. Крім того, підпис ОСОБА_1 на заяві викликає сумнів в її справжності, а тому вимагає витребування оригіналу заяви ОСОБА_1 від Банку. В позові не міститься інформації про те, як відповідно до Закону необхідно розцінити заяву відповідача від 08.02.2007, як отримання повної інформації перед підписанням кредитного договору, чи фактом укладання самого кредитного договору, при умові того, що в Законі та Правилах зазначені стадії чітко відмежовуються, тобто Банком порушений порядок укладання кредитного договору. Саму заяву від 08.02.2007 не можливо розцінювати як укладання кредитного договору відповідно до закону у письмовій формі. Так, за аналогією закону, написання заяви про прийомі на роботу працівником Закон (КЗпП) розцінює саме, як укладання усного трудового договору. Зазначена форма кредитного договору (у вигляді заяви) не фіксує всі суттєві умови кредитного договору, які викладені в Законі. Банк самостійно надав собі право в кредитному договорі, а саме в Умовах, в односторонньому порядку змінювати умови кредитного договору та збільшувати розмір кредитного ліміту, що ставить сторони кредитного договору в нерівне становище та обмежують права споживача кредитних послуг. Статті 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчать про ґрунтовну регламентацію в Законі умов споживчого кредитування та порядку укладання Банком кредитних договорів. При виконанні Банком вимог законодавства відповідач міг би відмовитись від укладання кредитного договору на зазначених Банком умовах, що свідчить про порушення Банком прав відповідача, як споживача кредитних послуг, та застосування Банком нечесної підприємницької практики. Позивачем приєднано до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», де визначено за яких умов та за якими правилами банк відкриває позичальнику банківську картку чи надає інші банківські послуги з використання кредитки «Універсальна», але не зазначено, якого саме різновиду. Позивачем вказано, що Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також «Тарифами Банку» становить укладений Договір про надання банківських послуг. Однак, долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису позичальника, Банком не доведено, що під час підписання заяви позичальника ОСОБА_1 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. У правовій позиції Верховного Суду України, сформованій у справі №6-16цс15 від 11.03.2015 зазначено, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника. У правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у справі №6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом у справі, вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору. Таким чином, Банк не надав жодного доказу того, що надані ним Умови і Правила надання банківських послуг у Приватбанк дійсно являються складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору у вигляді Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, враховуючи, що вони не підписувались ОСОБА_1 , не мають терміну складення, строку їх дії. Враховуючи викладене та приписи ст.1055 ЦК, відповідно до якої, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, необхідно звернути увагу суду на недотримання позивачем письмової форми кредитного договору та його на нікчемність.
06.02.2019 до суду від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача зазначив, що кредитний договір з ОСОБА_1 укладено відповідно до норм чинного законодавства, всі письмові докази долучені до позову, відсотки нараховані у відповідності до умов договору, строк позовної давності дотримано при зверненні до суду.
05.05.2020 до суду від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, згідно якого представник АТ КБ «Приватбанк» вважає, що зустрічний позов задоволенню не підлягає, кредитний договір є законним, укладеним у відповідності до чинного законодавства. Також до відзиву додано заяву про застосування строку позовної давності щодо зустрічної позовної заяви, як такої, що поданої з пропущенням строку звернення до суду відповідно до ст.257 ЦК України.
06.11.2020 до суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив щодо зустрічного позову, згідно якої відповідно до наданих позивачем відомостей щодо руху коштів на рахунку відповідача ОСОБА_1 , заборгованість за кредитом відповідача складає 99 грн., що суперечить позовним вимогам позивача, відповідно до яких заборгованість за кредитом складає 10 792,78 грн., тобто зазначена позовна вимога не підтверджена документами бухгалтерського обліку Банку. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в Постанові від 03.07.2019 по цивільній справі №342/180/17-ц, вважає, що первісний позов підлягає задоволенню тільки в розмірі заборгованості за кредитом в сумі 99 грн., в іншій частині в задоволенні позову належить відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним внаслідок порушення прав споживача підлягає задоволенню в повному обсязі.
20.11.2020 до суду від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшли заперечення, згідно яких представник АТ КБ «Приватбанк» вважає, що є всі законодавчі підстави задовольнити первісний позов, а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити застосувавши строки позовної давності.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 24.10.2018 відкрито провадження у даній цивільній справі, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 22.11.2019 зустрічну позовну заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним об'єднано в одне провадження з первісним позовом представника представника ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Розгляд справи здійснено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 18.02.2020 витребувано у ПАТ КБ «Приватбанк» оригінал Анкети-Заяви позичальника ОСОБА_1 від 08.02.2007; відомості про рух коштів на картковому рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за строк з 16.01.2007 по 04.07.2013.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, надав заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розглядати справу у його відсутність, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, надав заяву, згідно якої зустрічний позов підтримує в повному обсязі, просить розглядати справу у його відсутність, первісний позов визнає частково.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
В судовому засіданні встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» з 21.05.2018 змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статутом.
Відповідно до укладеного договору №б/н від 08.02.2007 відповідач отримав кредит у розмірі 4500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 відсотків на рік за користування кредитом на картковий рахунок.
До договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». «Універсальна contract», «Універсальна gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті http://privatbank.ua/terms.
Згідно розрахунку відповідач має заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 31.05.2013 в розмірі 32966,67 грн., з яких: 10792,78 грн. заборгованість за кредитом; 11691,30 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 8436,84 грн. заборгованість за комісією за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг в розмірі 2046,05 грн.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів Банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів Банку та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг «ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин в даній справі суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 по справі №342/180/17.
Таким чином, належить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в розмірі 10792,78 грн.
Що стосується вимог про стягнення відсотків, то вони не підлягають задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для стягнення зазначених сум, оскільки Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених ст.ст.625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та повідомив споживачу про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав та він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Що стосується зустрічної позовної заяви судом встановлено наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підстави для визнання недійсним договору також передбачено у статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів»: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частина перша статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Як вбачається з матеріалів справи, під час укладання договору від 08 лютого 2007 року ОСОБА_1 поставив свій підпис в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.
Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг була особисто заповнена ОСОБА_1 .
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в заяві позичальника ОСОБА_1 , який користувався кредитними коштами і здійснював часткове погашення заборгованості, а тому виконання умов кредитного договору від 08 лютого 2007 року, що свідчить про прийняття умов цього договору та його дійсність.
Враховуючи, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди за усіма істотними умовами, то такий правочин згідно вимог статті 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим цей договір згідно вимог статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним відповідно до приписів статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені статтею 217 ЦК України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року за №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна застосовувати щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Проаналізувавши підстави звернення до суду, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, положення оспорюваного позивачем договору, суд дійшов висновку, що Умови та правила надання банківських послуг не враховуються при визначенні прав та обов'язків сторін кредитного договору, оскільки не підписані позичальником, а тому права ОСОБА_1 не порушуються і банк в подальшому не може здійснювати відповідні нарахування та подальше стягнення з позивача суми процентів за користування кредитними коштами, комісії та штрафів, що передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг. Тому суд не вбачає підстави для визнання недійсним кредитного договору від 08 лютого 2007 року в частині дії Умов та правил надання банківських послуг.
Вказана позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 04.09.2019 по справі №725/4492/16-ц.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо заяви відповідача за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності, то вона не підлягає задоволенню, оскільки у задоволенні зустрічних позовних вимог судом відмовлено через їх необґрунтованість, право або охоронюваний законом інтерес позивача не були порушенні, при цьому судом враховується позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо.
На підставі ст.141 ЦПК України, ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», враховуючи ставки судового збору, який сплачується за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, розподіл судових витрат між сторонами, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 229,40 грн.
Керуючись ст.ст.3, 12, 81, 141, 265 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 256, 261, 267, 526, 549, 611, 612, 634, 1049, 1054 ЦК України, суд
Позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10792,78 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 299,40 грн.
В іншій частині відмовити.
У задоволенні зустрічного позову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач АТ КБ «Приватбанк», місцезнаходження за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Южного міського суду
Одеської області З.І.Барановська