№ 336/1140/20
№ 1-кп/336/494/20
16 грудня 2020 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Дніпровка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, громадянин України, українця, з професійно-технічною освітою, тимчасово не працевлаштованого, одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
22.01.2020, приблизно о 14 годині 30 хвилин, водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «NISSAN MURANO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Курська у напрямку від вул. Чарівна до вул. Героїв 55-ї бригади в м. Запоріжжі. На перехресті вул. Курська - вул. Героїв 55-ї бригади, ОСОБА_5 зупинив керований ним автомобіль, після чого відновив рух з метою виконання маневру лівого повороту, після продовжував рух по проїзній частині вул. Героїв 55-ї бригади у напрямку вул. Кутузова.
В цей же час, пішохід ОСОБА_4 , знаходячись в районі будинку №59, по вул. Героїв 55-ї бригади, здійснювала перетин проїзної частини вул. Героїв 55-ї бригади, рухаючись, справа - наліво за ходом руху водія.
Водій ОСОБА_5 , маючи об'єктивну здатність виявити пішохода ОСОБА_4 , яка вже перебувала на проїзній частині АДРЕСА_2 бригади та здійснювала її перетин, діючи в порушення вимог п.п 10,1, 16.2 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: 10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. 16.2. «На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку», не переконався в безпеці свого маневру, дорогу пішоходу ОСОБА_4 , не надав, заходи гальмування вчасно не застосував, в результаті чого, допустив наїзд на останню передньою лівою частиною кузова керованого ним автомобіля.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку судово-медичної експертизи № 161 від 11.02.2020, пішоходу ОСОБА_4 , були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: «відкрита проникаюча черепно-мозкова травма: перелом потиличної кістки зліва з переходом ліній перелому на основу черепа, перелом верхнього краю правої орбіти та двосторонній перелом стінок решітчастої кістки справа, геморагічні вогнища забоїв головного мозку в правій скроневій, обох лобних часток та в лівій гемісфері мозочка, субдуральна гематома (скупчення крові під твердою мозковою оболонкою) над лівою лобною та скроневою часток, скупчення газу в передній черепній ямці та в порожнині правої орбіти, садно потиличної ділянки, пері орбітальна гематома правого ока, які в сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Перелом хірургічної шийки лівої плечової кістки кваліфікується як тілесне ушкодження не менш ніж середньої тяжкості».
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 9-103 від 18.02.2020 в даній дорожньо-транспортній ситуації, дії водія автомобіля «NISSAN MURANO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України, що знаходиться у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 , шляхом виконання вимог п.п. 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України.
Обвинувачений свою провину в викладеному вище визнав повністю, про обставини скоєного дав відповідні написаному вище свідчення, згідно яких 22.01.2020 приблизно о 14 годині 30 хвилин він керував вищевказаним автомобілем, їхав по вул. Курській у напрямку від вул. Чарівної до вул. Героїв 55-ї бригади в м. Запоріжжі. На перехресті вул. Курська - вул. Героїв 55-ї бригади, обвинувачений зупинив свій автомобіль, після чого відновив рух з метою виконання маневру лівого повороту, після продовжував рух по вул. Героїв 55-ї бригади у напрямку вул. Кутузова, але своєчасно не помітив потерпілу, яка вже перебувала на вул. Героїв 55-ї бригади та здійснювала її перетин, через що скоїв на неї наїзд. У скоєному щиро розкаявся.
Зважаючи на відсутність з боку учасників судового розгляду будь-яких заперечень, суд в порядку ч.3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження інших доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.
Дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні злочинів при вище викладених обставинах повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Обставиною яка пом'якшує покарання обвинуваченому, судом визнано його щире каяття.
При призначенні покарання обвинуваченому суд бере до уваги вищевказану обставину, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, фактичні обставини, які відобразились у порушенні правил дорожнього руху, що потягло тяжке травмування людини, суд враховує і особу винуватого, склад його сім'ї та стан здоров'я: одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліку у лікарів не перебуває, не інвалід, має постійне місце проживання.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про необхідність призначення основного покарання за вчинений злочин у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Беручи до уваги те, що у справі встановлена лише одна обставина, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, судом не встановлено достатніх підстав для застосування при призначенні йому покарання положень ст. 69 КК України.
При цьому, встановлено, що хоча обвинувачений і вчинив злочин, який згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, він свою провину визнав повністю та критично ставиться до вчиненого, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Ці обставини свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного йому покарання за вчинений злочин, але в умовах застосування до нього вимог ст. 75 КК України шляхом звільнення його від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, тобто з іспитовим строком, та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Крім того, з урахуванням особи винуватого, який є таким, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, наразі не підданий й адміністративному стягненню, характеризується позитивно, за наявності вказаної вище обставини, яка пом'якшує покарання, за відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд вважає можливим та доцільним при призначенні покарання не застосовувати до обвинуваченого позбавлення права керувати транспортними засобами, яке хоча і не є обов'язковим покаранням, але передбачене санкцією ч.2 ст. 286 КК України в якості можливого додаткового покарання.
На думку суду, покарання, що призначається, буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами, тобто досягне мети, передбаченої ст. 50 КК України.
Потерпілою заявлено цивільний позов до ПрАТ СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» про стягнення матеріальної шкоди в сумі 12 810,95 гривень та моральної шкоди у розмірі 150 000 гривень, де обвинувачений був залучений співвідповідачем.
При вирішенні цивільного позову, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушення або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.
У відповідності до вимог ст.ст. 127, 128, 129 КПК України обов'язок про відшкодування матеріальної та моральної шкоди вироком покладається на підозрюваного, обвинуваченого.
При цьому, метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників, що узгоджується з положеннями ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до частини 22 наведеного вище Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, законом встановлено порядок відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортноїпригоди.
Так, згідно матеріалів кримінального провадження, відповідальність обвинуваченого як власника (користувача) джерела підвищеної небезпеки була застрахована у ПрАТ СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ», що підтверджується полісом № АО/4356713 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданим 12.09.2019 року.
Отже, саме страхова компанія, зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в межах ліміту відповідальності, передбаченого полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який за наведеним вище полісом складає 200 000 гривень.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах суми страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові ЄУ№ 760/15471/15-ц (провадження№ 14-316цс18) від 3 жовтня 2018 року.
Таким чином, хоча ПрАТ СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» і не завдало шкоди потерпілій, але є зобов'язаним суб'єктом перед нею, якій воно виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Матеріали справи містять документальне підтвердження понесення потерпілою через отримане за наслідком дорожньо-транспортної пригоди тілесне ушкодження витрат на суму 12 078,17 гривень.
Разом з тим, згідно вищевказаного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів сторонами договору страхування встановлено франшизу, розмір якої складає 2 000 гривень. Відтак дана сума, яка не підлягає сплаті страховою компанією, а підлягає стягненню з обвинуваченого.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтувала з посиланням на те, що в результаті протиправних дій обвинуваченого вона переживала та продовжує переживати моральні страждання через отримані тілесні ушкодження.
Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 вищевказаної постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації , а крім того - у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
Усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У цьому контексті суд враховує визнання Європейським Судом з Прав Людини(далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте, розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Аналізуючи наведене суд встановив, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження сукупністю доказів, які логічні, послідовні, достовірні та достатні для висновку про те, що потерпілому внаслідок смерті свого батька завдана моральна шкода, яка полягає у перенесених через невідворотність цієї втрати душевних стражданнях, що призводить до психологічної травми.
Отримані через злочинні дії обвинуваченого тілесні ушкодження вимусили позивача проявляти наполегливість у відстоюванні своїх прав у кримінальному провадженні, додатково пережити нервові хвилювання.
Вирішуючи питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди, яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, суд керується принципами умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості - відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності - об'єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування.
Відтак, враховуючи, що завдана позивачу моральна шкода безпосередньо пов'язана з отриманням тяжким травмуванням, розмір відшкодування повинен бути достатнім для забезпечення позивачу можливості втрачену психологічну рівновагу відновити.
Водночас, у контексті визначення справедливого розміру відшкодування моральної шкоди варто звернути увагу на такий елемент, як урахування притаманного конкретній країні рівня життя, адже некритичне слідування заявленим вимогам у частині визначення розміру відшкодування може призвести до істотного порушення балансу інтересів сторін з приводу відшкодування моральної шкоди.
Аналізуючи суть самого порушення прав позивача, виходячи з справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, суд визначає розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у 60 000 гривень, що є достатнім для компенсації немайнових втрат, які в інший, не грошовий спосіб, поновити неможливо, та реальним з точки зору виконання судового рішення як складової права на справедливий суд та однієї з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Положеннями ст. 26-1 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено обов'язок страховика відшкодувати потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Отже, суд приходить до висновку, що цивільний позов підлягає частковому задоволенню, а саме: відшкодуванню матеріальної шкоди, яка в сумі 2 000 гривень (розмір франшизи), підлягає стягненню з обвинуваченого, а в іншій сумі (10 078,17 гривень) - з ПРаТ «СК «Арсенал Страхування», та частковому відшкодуванні моральної шкоди, яка підлягає стягненню з названої страхової компанії в сумі 603,90 грн. (у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю), а в іншій сумі (59 396,10 гривень) - з обвинуваченого.
Під час судового розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу не надійшло.
Питання про речові докази судом вирішується у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Оскільки проведення судових експертиз здійснювалося за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділялися експертній установі з Державного бюджету України, відповідно до вимог ч.2 ст. 122, ч.2 ст. 124 КПК України суд має стягнути з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати у справі, які складають документально підтверджені витрати на проведення судових експертиз в загальній сумі 1 570 гривень 10 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 373, 374 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі чого призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі, якщо він протягом 2 (двох) років не вчинить нового злочину.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути із ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати в сумі 1 570 гривень 10 копійок.
До набрання вироком суду законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_5 не обирати.
Початок строку покарання обчислювати з моменту звернення цього вироку до виконання.
Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 2 000 на відшкодування спричиненої матеріальної шкоди та 59 396,10 гривень на відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» (м. Київ, вул. Борщагівська, 154, ЄДРПОУ: 33908322) на користь ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 ) 10 078,17 на відшкодування спричиненої матеріальної шкоди та 603,90 гривень на відшкодування спричиненої моральної шкоди.
В іншій частині позову - відмовити.
Речовий доказ: автомобіль «NISSAN MURANO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , лишити ОСОБА_7 за належністю, скасувавши арешт, накладений на вказаний автомобіль ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_8 від 23.01.2020 року.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити обвинуваченим, захисникам, потерпілим, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченим, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, також роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.
Суддя ОСОБА_1