2/325/407/2020
325/1505/20
10 грудня 2020 року смт. Приазовське
Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Васильцової Г.А., при секретарі Міняйло А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в приміщенні Приазовського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди;
Позивач звернувся до Приазовського районного суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просить: стягнути з відповідача 245507,65 гривень, а саме: нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з серпня 2014 року по 02 червня 2020 року в сумі 154421,72 грн; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 02 червня 2020 року по 01 листопада 2020 року в розмірі 55478,97 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 02 червня 2020 року по 01 листопада 2020 року в сумі 25606,96 грн., а при його не проведенні до розгляду справи - по день постановлення рішення; та моральну шкоду у сумі 10000 грн.. Крім того, просить стягнути з відповідача понесені всі судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2001 року позивач працював в КП «Південукргеологія» на різних посадах, та на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України 02 червня 2020 був звільнений з посади сторожа Центру бурового обслуговування геологорозвідувальних робіт, яка є структурним підрозділом КП «Південукргеологія» Державної служби геології та надр України. Однак заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2014 року по теперішній час в розмірі 154 421,72 грн. сплачена не була, хоча він неодноразово усно звертався з вимогою про виплату заборгованості з заробітної плати. Крім того, просить стягнути компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати станом на 01 листопада 2020 року у розмірі 55478,97 грн.. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 25606,96 грн. а при його не проведенні до розгляду справи - по день постановлення рішення, та моральну шкоду в розмірі 10000 грн, оскільки внаслідок порушення відповідачем його законних прав, він зазнав моральних страждань, внаслідок чого було порушено значний для нього уклад життя, не може належним чином утримувати свою сім'ю, сплачувати комунальні послуги, та в результаті дій відповідача погіршився стан його здоров'я.
Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 17 листопада 2020 року відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження, витребувано у відповідача копії розрахункових листів про суми нарахованої йому заробітної плати за період з серпня 2014 року по червень 2020 року включно; копію наказу № 45-к від 02 червня 2020 року про його звільнення; довідку про заробітну плату за період з серпня 2014 року по червень 2020 року з розбивкою помісячно з зазначенням: суму нарахованої заробітної плати (з урахуванням посадового окладу, суми всіх доплат, надбавок, відпрацьованого часу тощо) до утримання податків, зборів, інших обов'язкових платежів, з розбивкою помісячно; суму утримань податків, зборів, інших обов'язкових платежів з нарахованої заробітної плати, з розбивкою помісячно; суму заробітної плати до виплати після утримання податків, зборів, інших обов'язкових платежів з нарахованої заробітної плати, з розбивкою помісячно; суму фактичної виплаченої заробітної плати з розбивкою помісячно та окремо - за весь період; суму заборгованості по заробітній платі з розбивкою помісячно та окремо - за весь період; кількість відпрацьованих робочих днів з розбивкою помісячно; число робочих днів в КП «Південукргеологія» згідно графіку роботи підприємства з квітня 2020 року по жовтень 2020 року включно.
30.11.2020 року на електронну адресу суду (08.12.2020 року на поштову адресу суду) надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача позов визнає частково. Зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за період з серпня 2014 року по червень 2020 року визнають в розмірі 110092,06 гривень, що підтверджується довідкою підприємства. Крім того, погоджуються щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати але у розмірі 12264,21 грн, але не 55478,97 грн, як зазначає позивач. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25606,96 грн заперечують, просять суд застосувати принцип розумності та справедливості, та зменшити розмір середнього заробітку. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки вважають їх недоведеними належними та достатніми доказами.
Також суду надані витребувані докази відповідно ухвали суду від 17 листопада 2020 року.
08.12.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій стверджує, що розмір заборгованості по невиплачені заробітній платі за період з серпня 2014 року по червень 2020 року складає 154421,72 грн, оскільки відповідачем не врахований період з 01.08.2014 року по 01.09.2015 року. Також, зазначає, що відповідачем надана не така довідка, яку він просив надати. Не погоджується з розміром компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 02 червня 2020 року по 01 листопада 2020 року, нарахованих відповідачем, та не погоджується з вимогами відповідача щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
10.12.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, який тотожній відповіді на відзив, поданим позивачем.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, в відповідях на відзив зазначили про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягають.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, в відзиві зазначили про розгляд справи у їх відсутність, в задоволенні позову просить відмовити з підстав, зазначених у відзиві.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з КП «Південукргеологія» в період з 02.03.2001 по 02.06.2020, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 13-19).
Наказом КП «Південукргеологія» № 45-к від 02.06.2020 ОСОБА_1 звільнено з роботи 02 червня 2020 року за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпроПУ.
Проте заробітна плата не виплачувалася належним чином, та не була виплачена при звільненні.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (ст. 98 КЗпП України).
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню.
При вирішенні розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановить дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за коном мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно довідки КП «Південукргеологія» від 26.11.2020 № 01/12-747, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за період з вересня 2015 року по червень 2020 рік становить 110092,06 грн..
Таким чином, суд вважає необхідним стягнути відповідача на користь позивача суму заборгованість по заробітній платі у розмірі 110092,06 гривень, розмір якої підтверджується належними, достовірними доказами, наданими відповідачем.
Довідку, надану позивачем, про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі - 154421,72 грн, суд не приймає до уваги, оскільки наявні сумніви щодо її достовірності.
Вирішуючи питання, щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, суд приходить до наступного.
Згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати» провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач допустив затримку у виплаті заробітної плати позивачу більш ніж на п'ять місяців, а тому у нього в силу наведених норм закону виник обов'язок виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За положеннями п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Компенсація втрати частини доходів позивача у зв'язку з порушенням термінів їх виплати складає 12264,21 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Відповідно до довідки від 26.11.2020 № 01/12-746 заробітна плата ОСОБА_1 за квітень - травень 2020 року складала 9708,37 грн.
Середньогодинна заробітна плата за вказаний період складала 9708,37/320 годин = 30,34 грн.
Разом із тим, суд обмежений розміром середньоденної заробітної плати, оскільки відповідно до доказів наданих відповідачем, нарахування заробітної плати проводиться щомісячно за відпрацьовані години.
У такому разі, суд для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі бере показник середньогодинного заробітку у розмірі 30,34 грн..
Період затримки розрахунку відповідача з позивачем по заробітній платі за період з 02.06.2020 по 01.11.2020 складає 105,5 робочих дні або 844 години.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі складає 844 години х 30,34 грн. = 25606,96 грн..
Інших даних для проведення розрахунку відповідачем не надано, а зазначене у відзиві прохання щодо застосування принципу розумності та справедливості і зменшення розміру середнього заробітку свідчить про погодження з розрахунком, наданим позивачем.
Слід зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Судом встановлено, що з вини відповідача з позивачем у встановлений законодавством строк не проведено розрахунок, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 02.06.2020 по 01.11.2020.
З урахуванням розміру вчасно невиплаченої позивачу заробітної плати, часу звернення до суду з вказаним позовом, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15000,00 грн. (сума визначена без відрахування податку, інших обов'язкових платежів, зборів).
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, завданої позивачу невиплатою заробітної плати суд вважає, що невиплата заробітної плати за період з 2014 року по 2020 рік, що становить шість років, призвела до значних душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Враховуючи наведені положення законодавства, тривалість порушення права позивача на отримання заробітної плати, розмір невиплаченої заробітної плати та необхідність позивача в судовому порядку відновлювати свої права, суд приходить до висновку про відповідність заявленої суми моральної шкоди вимогам розумності та справедливості і вважає за можливе задовольнити дану позовну вимогу в розмірі 10000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалене рішення, звільнено від сплати судових витрат, судові витрати компенсуються за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, документально підтвердженні судові витрати, які складаються зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн., а інші судові витрати в частині судового збору у відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд акцентує увагу, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статтей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 4,7,12,13,263-265,268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (код ЄДРПОУ 01432150) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 110092,06 гривень, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 12264,21 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн., та судовий збір в сумі 840,80 грн., а всього 133197 (сто тридцять три тисячі сто дев'яносто сім) гривень 07 копійок.
Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» (код ЄДРПОУ 01432150) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15000 грн. 00 коп. (п'ятнадцять тисяч грн. 00 коп.) (сума визначена без відрахування податку, інших обов'язкових платежів, зборів).
В іншій частині позову - відмовити.
Компенсувати судові витрати щодо судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.
Відповідно до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Судовий розгляд по справі завершився 10 грудня 2020 року.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 16 грудня 2020 року.
Суддя: Г.А.Васильцова