16 грудня 2020 року м. Чернівці Справа № 22-ц/822/1082/20
Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Чернівецького апеляційного суду Одинак О.О., ознайомившись з клопотанням ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2020 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Нистерюк Оксани Миколаївни про відкриття виконавчого провадження,
встановив:
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 7 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2020 року залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для подання до суду документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
10 грудня 2020 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 .
Апелянт просить відстрочити йому сплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2020 року до вирішення справи по суті? посилаючись на те, що на розгляді в апеляційному суді, окрім вказаної справи, знаходяться дві інших справи за його апеляційними скаргами , а тому він не в змозі сплачувати судовий збір по всіх справах.
Суд вважає, що таке клопотання задоволенню не підлягає.
Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони.
Частиною 1 статті 8 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення його сплати, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі на час звернення з апеляційною каргою.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
За змістом положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Апелянтом не надано належних та допустимих доказів його скрутного майнового стану, які б перешкоджали сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, в тому числі і доказів відсутності у нього іншого реального доходу, відсутності належного йому рухомого чи нерухомого майна та цінних паперів.
Посилання апелянта на неможливість сплати ним судового збору у зв'язку із перебуванням на розгляді в апеляційному суді двох інших справ за його апеляційними скаргами в яких він також повинен сплачувати збір не можуть братися до уваги апеляційним судом за умови що такі аргументи заявника не підтверджені жодними доказами його скрутного майнового стану.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2020 року.
Керуючись ст.ст. 136, 181 ЦПК України,
ухвалив:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2020 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Чернівецького
апеляційного суду О.О. Одинак