Справа № 611/991/19 Головуючий суддя І інстанції Коптєв Ю. А.
Провадження № 22-ц/818/3974/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
15 грудня 2020 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Бурлака І.В.,Котелевець А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 08 квітня 2020року, ухвалене у складі судді Коптєва Ю.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 2014 року по 2019 рік у розмірі 102191,73 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідно до статті 22 ЦК України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, йому донарахована, але не виплачена державна та додаткова пенсія, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі №520/1297/19 у сумі 44 601,11, та за період з 01 листопада 2011 року по 31 липня 2012 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі №520/4512/19 у сумі 49 758,80 грн., а всього у сумі 102191,73 грн..
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 08 квітня 2020 позов задоволено. Стягнуто із Головного управління Пенсійного фонду України в Харківськійобласті, місцезнаходження: майданСвободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 14099344, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159, за період з 2014 року по 2019 рік, на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі №520/1297/19 у розмірі 48 302 (сорок вісім тисяч триста дві) гривні 97 копійок, а також на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі №5520/4512/19 у розмірі 53 888 (п'ятдесят три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 76 копійок, а всього - 102 191 (сто дві тисячі сто дев'яносто одна гривня) 73 копійки.
Стягнуто із Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь держави судовий збір в сумі 1021,91 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог.
27 травня 2020 року Гузей Г.Ф. - представник Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що даний спір відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає розгляду Харківським окружним адміністративним судом, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини першої статті 369 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково (пункт 4 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначені вимоги закону залишились поза увагою суду першої інстанції.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом 2 групи по захворюванню, що пов'язане з ліквідацією наслідків на ЧАЕС, перебуває на пенсійному обліку (а.с. 10-11).
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 12 травня 2010 року у справі 2-202/10, залишеного без змін рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2010 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Барвінківському районі здійснити перерахунок та виплату пенсії, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54, 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 19 листопада 2008 року (а.с.6-7).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року по адміністративній справі №520/1297/19 зобов'язано Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по державній та додатковій пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року на підставі рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 12 травня 2010 року у справі №2-202/10 у сумі 44 601,11 грн.(а.с.8).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року по адміністративній справі №520/4512/19 зобов'язано Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по державній та додатковій пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період 01 листопада 2011 року по 31 липня 2012 року на підставі рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 12 травня 2010 року у справі №2-202/10 у сумі 49 758,80 грн.(а.с.9).
Посилаючись на те, що рішення судів не виконано, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ.
Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.
Відповідно до пункту 1 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ.
Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.
Основними завданнями управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення управління ПФУ відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
ОСОБА_1 заявлено вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, як інваліду другої групи з числа ліквідаторів в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства та уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.
Тобто за вказаними позовними вимогами між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що зазначені позовні вимоги виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, а тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Вимога ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії пов'язана з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень щодо невиконання судового рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 перерахованої пенсії.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовних вимог ОСОБА_1 , не врахував зазначені норми процесуального права та висновки Верховного Суду, які існували на час вирішення справи, і не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина друга статті 377 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини другої статті 377 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»).
Відповідно до платіжного доручення від 27 липня 2020 року № 2221 (# 538558417421) за подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір в загальному розмірі 1 532,86 грн (а. с. 62).
Таким чином, сума судового збору, яка підлягає компенсації відповідачу за рахунок держави, становить 1532,86 грн.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 369, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1, 2 ст. 377, ст. 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 08 квітня 2020 року - скасувати.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 про право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Компенсувати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок держави судовий збір в розмірі 1532,86грн (одна тисяча п'ятсот тридцять дві грн 86 коп.).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено15 грудня 2020 року
Головуючий В.Б.Яцина
Судді І.В.Бурлака
А.В.Котелевець