Справа № 524/4955/20
Провадження № 2/524/2266/20
11 грудня 2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі:
головуючого судді Кривич Ж.О.,
секретаря судового засідання Коваль Т.М.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
У серпні 2019 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначає, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . За вказаною вище адресою також зареєстрований його брат ОСОБА_3 , який не проживає у вказаній квартирі з 2010 року. Особистих речей відповідача у квартирі немає, відповідач жодним чином не піклується про утримання житлового приміщення, платежів не сплачує.
Позивач просить суд задовольнити позов та визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування, житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 14.09.2020 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.11.2020 року здійснено виклик відповідача через оголошення на веб-сайті судової влади України.
Представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просив задовольнити, розгляд справи проводити без його участі та без участі позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату розгляд справи повідомлявся належним чином через оголошення на веб-сайті судової влади України та поштою, письмово про причини неявки суд не повідомляв, відзив на позов суду не направив.
Представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Керуючись ст. 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини.
Відповідно до договору дарування квартири від 29.03.2018 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою, окрім власника, зареєстровано також місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є братом позивача.
З 2010 року відповідач не проживає в квартирі без поважних причин, не несе інших витрат по її утриманню, особистих речей у помешканні не має. ОСОБА_3 виїхав на постійне місце проживання до іншого помешкання, де на даний час і проживає зі своєю сім'єю.
Факт непроживання ОСОБА_3 у вищевказаному помешканні з 2010 року по теперішній час підтверджується актом про непроживання ОСББ № 17 від 19.02.2020 року.
Внаслідок реєстрації місця проживання відповідача, порушені права позивача як власника квартири.
В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_4 , яка підтвердила факт непроживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 .
Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі рішення суду.
Статтею 41 Конституції України , статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону № 175/97-ЕР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплено право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
У відповідності до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
При цьому згідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, а відповідно ч. 2 ст. 405 цього Кодексу член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Суд, аналізуючи отримані докази та вказані норми законодавчих актів, приходить до висновку, що відповідач втратив право користування спірним житловим приміщенням, не проживаючи в ньому понад один рік, без поважних причин.
При цьому, суд враховує, що відповідач, продовжуючи бути зареєстрованим у спірному житловому приміщенні, фактично чинить перешкоди власнику цього приміщення, оскільки нарахування вартості житлово - комунальних послуг здійснюється з урахуванням кількості зареєстрованих осіб.
Згідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
П. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02 березня 2016 року за № 207, передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивач у своїй позовній заяві просить не стягувати з відповідача на її користь судові витрати.
Відповідно до ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Дата складення повного судового рішення - 16.12.2020 року.
Суддя Ж.О. Кривич