Справа № 392/423/20
Провадження № 2-а/392/27/20
07 жовтня 2020 року м. Мала Виска
Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Березія Ю.А.,
при секретарі Кальній М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 до інспектора 2 взводу 2 роти батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області ДПП Геремій Тетяни Ігорівни
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 9 квітня 2020 року серії НК № 144245 про накладення адміністративного стягнення за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу 425 гривень.
Позов мотивовано тим, що 9 квітня 2020 року на 679 кілометрі 800 метрів автомобільної дороги М12 «Стрій-Тернопіль-Кропивницький» інспектор 2 взводу 2 роти батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області ДПП Геремій Т.І. винесла постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення, з посиланням на те, що позивач керуючи транспортним засобом ВАЗ 21061, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не перемкнув дальнє світло фар на ближнє менш ніж за 250 метрів до зустрічного транспортного засобу, чим порушив п. 19.2 Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 122 КУпАП.
З даною постановою позивач не погоджується, оскільки вважає, що відповідач не з'ясовував жодних обставин, передбачених ст. 280 КУпАП, не надав доказів, яким чином було встановлено, що позивач рухався з дальнім світлом фар та що позивач не перемкнув його на ближнє світло; під час складання постанови інспектор посилався на технічні характеристики транспортного засобу, але будь-яких фактичних даних стосовно них не надав та не ознайомив з ними позивача.
Крім того, позивач зазначив, що відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Таким чином, виходячи з Правил дорожнього руху, як вказує позивач в своїй заяві, ним жодна із зазначених вище функцій не здійснювалася.
Також позивач вказав, що якщо навіть і допустити, що саме він керував транспортним засобом, то постає запитання яким чином працівник поліції виміряв відстань від автомобіля позивача до зустрічного транспортного засобу. Працівником поліції винесено постанову відносно нього, позивача по справі за ч. 2 ст. 122 КУпАП, диспозицією якої передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Згідно п.п. 19.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, дальнє світло слід перемикати на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а також тоді, коли воно може засліпити інших водіїв, зокрема тих, що рухаються в попутному напрямку. Світло необхідно перемикати і на більшій відстані, якщо водій зустрічного транспортного засобу періодичним перемиканням світла фар покаже потребу в цьому. Отже, у п.п. 19.2. Правил дорожнього руху встановлена рекомендація для водія, яка передбачає, що водію слід перемикати дальнє світло на ближнє не менш як за 250 м до зустрічного транспортного засобу, а не вимога перемкнути світло в обов'язковому порядку саме через 250 метрів, оскільки жоден водій не в змозі виміряти точну відстань при русі одного транспортного засобу до зустрічного транспортного засобу під час руху (неможливо визначити з якою точною швидкістю рухається зустрічний транспортний засіб та як швидко він наблизиться до транспортного засобу з увімкненим дальнім світлом фар)
Разом з тим, якщо виходити із того, що працівник поліції все ж якимось чином виміряв відстань від автомобіля позивача до зустрічного транспортного засобу, то він мав би конкретизувати у постанові, на якій саме відстані водій не перемкнув світло на 249, 100 або може 9 метрах від зустрічного транспортного засобу.
Окрім того, позивач вказав, що вирішення адміністративної справи працівником поліції було проведено відносно позивача упереджено, а постанова є необґрунтованою та такою що підлягає скасуванню в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків інспектора фактичним обставинам справи.
13 квітня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі (а.с. 10).
У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у повному обсязі у задоволенні позову.
Відзив мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач не надав суду необхідних та допустимих доказів, якими мотивує обставини, які викладені в позовній заяві. Відповідач зазначив, що вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, він оцінив всі обставини справи та докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Позивач не надав жодних доказів як на підставу своїх заперечень щодо відсутності в його діях порушень ПДР України, з чого можна було б зробити висновок, що його (відповідача) дії, як інспектора поліції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності є незаконними. Постанова складена з дотриманням вимог статті 283 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року № 1395). Під час розгляду адміністративної справи ОСОБА_1 були роз'яснені його права і обов'язки. Оскільки доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).
Пунктом 19 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).
Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частини 2 статті 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно до пункту 19.2 Правил дорожнього руху дальнє світло слід перемикати на ближнє не менш як за 250 метрів до зустрічного транспортного засобу, а також тоді, коли воно може засліпити інших водіїв, зокрема тих, що рухаються в попутному напрямку. Світло необхідно перемикати і на більшій відстані, якщо водій зустрічного транспортного засобу періодичним перемиканням світла фар покаже потребу в цьому.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності (стаття 7 КУпАП).
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими
документами (стаття 251 КУпАП).
Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення визначено положеннями статті 279 КУпАП.
Відповідно до пунктів 1, 2 і 9 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом МВС України від 7 листопада 2015 року № 1395, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема частинами першою, другою і третьою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
Судом встановлено, що 9 квітня 2020 року на 679-му кілометрі 800 метрів автомобільної дороги М12 «Стрій-Тернопіль-Кропивницький» інспектор 2 взводу 2 роти батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області ДПП Геремій Т.І. винесла постанову серії НК № 144245 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за частиною 2 статті 122 КУпАП у виді штрафу 425 гривень (а.с. 4).
Відповідно до опису обставин, водій ОСОБА_1 не перемкнув дальнє світло фар на ближнє менш ніж за 250 метрів до зустрічного транспортного засобу, чим порушив п. 19.2 Правил дорожнього руху.
На підтвердження обставин, які викладені в постанові про накладення адміністративного стягнення, відповідачем надано електронний документ - відеозапис з місця події.
Дослідивши відеозапис, який надано відповідачем, суд дійшов висновку про те, що інформація, яка зафіксована відеозаписом, є недостатньою для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Так, як вбачається з відеозапису, під час розгляду інспектором справи про адміністративне правопорушення, водій ОСОБА_1 не визнав своєї вини в скоєнні адміністративного правопорушення.
Відеозаписом не підтверджується, що на автомобілі "ВАЗ 21061", реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 , при зустрічному роз'їзді з патрульним автомобілем, було увімкнено саме дальнє світло фар, а також що водій не перемикнув дальнє світло фар на ближнє менш ніж за 250 метрів, що у свою чергу не підтверджує порушення водієм правил користування зовнішніми світловими приладами.
Відповідно до приписів статті 77 КАС України, у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності обов'язок доказування правомірності своїх дій покладається на суб'єкта владних повноважень.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У рекомендації № R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тому, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, які надані у розпорядження суду, зокрема оскаржуваної постанови, яка не містить жодних посилань на будь-які інші фактичні дані, на підставі яких інспектор дійшов висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, суд дійшов висновку про те, що належні і допустимі докази, які підтверджують наявність обставин, що викладені в постанові про накладення адміністративного стягнення - відсутні.
Отже, відповідачем суду не доведено правомірність прийняття постанови серії НК № 144245 від 9 квітня 2020 року, тому суд дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
За таких обставин порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Керуючись статтями 244, 246 КАС України,
Позов задовольнити.
Визнати протиправною і скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 9 квітня 2020 року серії НК № 144245 інспектора 2 взводу 2 роти батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Геремій Тетяни Ігорівни про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу 425 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;
відповідач інспектор взводу № 2 роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Геремій Тетяни Ігорівни, вул. Юрія Бутусова, 22б в м. Кропивницький.
Головуючий
суддя