Справа № 387/1069/20
Номер провадження по справі 3/387/641/20
11 грудня 2020 року смт. Добровеличківка
Суддя Добровеличківського районного суду Кіровоградської області Майстер І. П.
розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Добровеличківського районного відділу ГУ Держпродспоживслужби в Кіровоградській області відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , громадянки України, працюючого водієм "Круїз Авто" Монастирищенське АТП-17140, ідентифікаційний номер в матеріалах справах відсутній,-
за ст. 44-3 КпАП України, -
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 13.11.2020 о 11 годині 00 хвилин в смт Добровеличківка по вулиці Центральна біля знаку "Центр України" водій керуючи маршрутним таксі д.н.з. НОМЕР_1 , згідно маршруту Умань-Дніпро перевозячи пасажирів не мав на собі засобів індивідуального захисту, а саме захисної маски, чим порушив пункт 11.2, 14 постанови КМУ № 641 від 22.07.2020.
ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що 13.11.2011 він їхав як водій та керував автобусом Еталон сполученням Дніпро-Умань, там був зупинений працівниками поліції, так як в цей час перебував без маски, тому, що в авто практично не було людей. Додатково зазначає, що він не є перевізником, а лише виконує роботу водія.
Дослідивши письмові матеріали, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності, виходячи з таких обставин справи.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідно до ст.280 КУпАП суддя зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КпАП України, до протоколу додані пояснення, посвідчення водія, полюс обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та відеозапис.
Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. До скасування карантину його територію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на усій території України з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року встановлено карантин.
ОСОБА_1 ставиться у провину порушення п.п.2 п.11, п.14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641.
Проаналізувавши зміст вказаної постанови, можливо стверджувати про наявність пункту 11.2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 яким передбачено, що на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено «зелений» рівень епідемічної небезпеки, забороняється, зокрема, здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на цей транспортний засіб. Перевізник несе відповідальність за забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, та здійснює контроль за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок пасажирами під час перевезення, у тому числі виготовлених самостійно.
Пункт 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, при «зеленому» рівні епідемічної небезпеки, передбачає що на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки, додатково до протиепідемічних обмежень, передбачених для “зеленого” та “жовтого” рівня епідемічної небезпеки, забороняється:На території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки, додатково до протиепідемічних обмежень, передбачених для “зеленого” та “жовтого” рівня епідемічної небезпеки, забороняється: 1) проведення масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів за участю більше ніж 100 осіб та більше однієї особи на 20 кв. метрів площі будівлі або території (якщо захід проводиться на відкритому повітрі), де проводиться захід; 2) діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, крім готелів; 3) роботу після 24-ї та до 7-ї години розважальних закладів (нічних клубів), а також суб'єктів господарювання з надання послуг громадського харчування з організацією дозвілля або без нього (ресторанів, кафе, барів, закусочних, їдалень, кафетеріїв, буфетів тощо), крім діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень та замовлень на винос; 4) відвідування закладів освіти здобувачами освіти групами кількістю більше ніж 20 осіб, крім закладів дошкільної та загальної середньої освіти; 5) проведення закладами охорони здоров'я планових заходів з госпіталізації, крім: надання медичної допомоги внаслідок ускладненого перебігу вагітності та пологів; надання медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим; надання медичної допомоги у спеціалізованих відділеннях закладів охорони здоров'я пацієнтам з онкологічними захворюваннями; надання паліативної медичної допомоги у стаціонарних умовах; проведення інших невідкладних і термінових заходів з госпіталізації, якщо внаслідок їх перенесення (відтермінування) існує значний ризик для життя або здоров'я людей. Пацієнти, яким надається медична допомога у зв'язку з проведенням планових заходів з госпіталізації, підлягають обов'язковому тестуванню на COVID-19 відповідно до стандартів Міністерства охорони здоров'я; 6) діяльність спортивних залів, фітнес-центрів; 7) приймання дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. У разі встановлення помаранчевого рівня епідемічної небезпеки під час оздоровчої зміни в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку робота такого закладу триває до кінця зазначеної зміни з дотриманням протиепідемічних заходів; 8) оздоровлення та відпочинок дітей за межами зазначеної території.
Відповідно до ст. 41 «Про захист населення від інфекційних хвороб» особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.
Статтею 44-3 КпАП України передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Системний аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що суб'єктом складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КпАП України, може бути саме суб'єкт господарювання.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є:1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
З протоколу від 13.11.2020 серії АПР 18 № 160635 та пояснень в судовому засіданні ОСОБА_1 з'ясовано, що він є водієм "Круїз-Авто" Монастирищенського АТП-17140, тобто є найманим працівником, а не перевізником.
Окремо необхідно зазначити невідповідність фабули правопорушення викладеного за протоколом диспозиції статті 44-3 КпАП України, оскільки п.14 постанову КМУ №641 від 22.07.2020 інкриміновано зайво, без належних правових підстав.
Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно з приписами ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому усі викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Відповідно до положень статті 1 КпАП України завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
При цьому положеннями статті 251 КпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Тобто, протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом, до нього висуваються певні вимоги, а обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Відповідно до п. 1 ст. 247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи докази у сукупності між собою, враховуючи обставини, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, які не підтверджені у передбачений законом спосіб, суд приходить до висновку про те, що достатніх доказів для наявності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КпАП України, у діях ОСОБА_1 не встановлено, внаслідок чого провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 44-3, 221, 247, 251, 254, 256, 283-285 КпАП України, суддя,-
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ст.44-3 КпАП України у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції .
Суддя Добровеличківського районного суду
Кіровоградської області І. П. Майстер