Яготинський районний суд Київської області
Справа № 382/249/20
Провадження № 2/382/391/20
Іменем України
(ЗАОЧНЕ)
16 листопада 2020 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Кисіль О.А.
при секретарі Твердохліб Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яготин справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,
Позивачка звернулася до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, в якому зазначено, що 16.04.2013 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва по справі № 2605/20806/12 провадження № 2/756/1086/13 шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, визначено місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000 гривень, починаючи з 19.12.2012 року і до його повноліття. З 2013 року ОСОБА_2 жодного разу не приїхав на день народження сина, жодного разу не дарував подарунків, жодним чином додатково не допомагав лікувати сина, останні три роки іноді спілкується з сином через телефон, син проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Син хворіє на аутоімунний тиреоїдит; дифузний зоб ІІ ступеня; еутиреоз. Еутиреоз є хронічним захворюванням підшлункової залози, яке не лікується, а може тільки посилитися. Кожні півроку сину необхідно проходити обов'язкове обстеження та постійно приймати ліки. Відтак, ОСОБА_1 витрачає значні кошти на лікування сина. В той же час, визначений судом розмір аліментів додаткові витрати на лікування дитини не покриває, а тому позивачка вимушена звертатися до суду з вимогою про стягнення їх в судовому порядку. Відповідач є особою працездатною, має автомобіль та з його слів має дім та квартиру в м. Києві, а також стверджує, що з липня 2019 року працює. Законодавцем закріплено правило, відповідно до якого, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається згаданою статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Відповідно до даної норми обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину поширюється не лише на тих батьків, хто сплачує аліменти, а й на того з батьків, до якого позов про стягнення аліментів не пред'являвся. У такому випадку такий батько зобов'язаний нести додаткові витрати на дитину. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно- курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Враховуючи вище викладене, просила стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , додатковдня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття та просила покласти стягнення судового збору на відповідача.
В судове засідання позивачка не з'явилася, належним чином повідомлена, через канцелярію суду направила заяву про розгляд справи в її відсутність, підтримала вимоги позову.
В судовому засіданні відповідач повторно не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Відзиву щодо позову та клопотань до суду не направив, тому суд вважає, за можливе розглянути даний спір у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, враховуючи, що в справі є достатньо доказів для її заочного розгляду, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року).
Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вислухавши учасників справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 p., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вимогамист. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і обов'язків і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стаття 180 СК України встановлює обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей, способи виконання такого обов'язку визначаються за домовленістю між ними відповідно до норми ст. 181 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 ст. 185 СК України закріплене правило, відповідно до якого, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо).
Згідно ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
До особливих обставин (ч. 1 ст. 185 СК України) закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.
Отже, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору, такого висновку прийшла Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 16.12.2009 року № 6-20478св09.
Зазначене положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається даною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї, в даному випадку у зв'язку із хворобою, оскільки дитина потребує лікування та на розвиток дитини. Розмір коштів, що стягуються на додаткові витрати, не може бути більше самих додаткових витрат. Суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного положення сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і стягненні аліментів відповідно до ст. ст. 181, 182 СК України. У випадку, коли матеріальне положення батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, додаткові витрати можуть бути компенсовані лише частково. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Батьки беруть участь у додаткових витратах на дитину рівною мірою, сторона, що звертається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат або з вимогою про їхнє попереднє фінансування, має надати суду докази фактично понесених або майбутніх витрат, їхній розрахунок й обґрунтування.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За змістом ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
За змістом ч. 1 ст. 185 СК України, у тих випадках, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, страждає на тяжку хворобу, є калікою або відчуває потребу у додаткових витратах на неї у зв'язку з розвитком якихось її здібностей, той з батьків, з кого присуджене стягнення аліментів, і той, до кого вимога про це не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах, пов'язаних з утриманням дитини.
У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За ч. 2 ст. 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення».
Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 звернув увагу на те, що стягненню підлягають не тільки фактично зазнані додаткові витрати на утримання дитини, а і передбачувані додаткові витрати, викликані особливими обставинами, тому їх необхідно визначати в твердій грошовій сумі.
Суд при розгляді позову виходить з того, що додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей дитини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз положень ст. 185 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні вимог про участь одного з батьків у додаткових витратах на дитину суд має встановити реальне існування особливих обставин, які викликають необхідність таких витрат, а також розмір останніх. Лише при наявності цих умов і їх встановленні можливе ухвалення рішення про стягнення таких витрат в конкретній сумі.
Звертаючись до суду із вимогою про стягнення додаткових витрат на дитину, позивачка просить стягувати з відповідача половину витрат від суми 2339,25 грн., а саме: у розмірі 1169,00 грн..
На підтвердження зазначених вимог позивачка надала копію виписки із медичної картки, копії даних з картки хворого, копії талонів обстеження, копії фіскальних чеків про придбання ліків, копії фіскальних чеків про обстеження (а.с. 11-12, 13-16, 17, 18-19, 20-21, 22-23, 24-25, 26-29).
Відповідач в судові засідання не з'являвся та не представив суду жодних доказів на спростування вимог позивачки.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір, так як позивач при подачі позовної заяви про стягнення аліментів звільнена від його сплати на підставі закону.
Враховуючи дані обставини, матеріальне становище сторін, їх стан здоров'я, наявність утриманців, ст. 185 СК України та Конвенцію про права дитини, а також враховуючи рекомендації лікар, що містяться в матеріалах справи та вік дитини, та матеріали даної справи, а також враховуючи, що на протязі трьох років лікування, можливе покращення стану здоров'я дитини, тому позов підлягає до часткового задоволення і на утримання сина сторін по справі, необхідно стягувати з відповідача додаткові витрати на дитину в розмірі 1169 гривень з 26.02.2020 року по 26.02.2023 року, в решті позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-79, 81, 89, 141, 280-283, 258-259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 141, 185 СК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 , додаткові витрати на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1169 (одна тисяча сто шістдесят дев'ять) гривень щомісячно починаючи з 26.02.2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 на користь держави 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок судового збору.
В решті вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом 30 днів з дня отримання його копії. Учасник справи якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі через Яготинський районний суд апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 15 грудня2020 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кисіль О.А.