Єдиний унікальний номер: 378/995/20
Провадження № 2/378/301/20
"16" грудня 2020 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Скороход Т. Н.
за участю секретаря: Соколової О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ставище справу за позовом ОСОБА_1 до Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, третя особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання права власності на майно в порядку спадкування,-
До суду з вказаним позовом звернулася ОСОБА_1 з посиланням на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 , 1959 року побудови, належав до майна двору робітників та службовців, головою якого був ОСОБА_4 , а членом вона, його дружина. Рішенням виконкому Ставищенської районної ради право власності на вказаний будинок визнане за ОСОБА_4 , проте, реєстрація права власності на вказаний житловий будинок до 01.01.2013 р. не була проведена і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно інформація щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок відсутня. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, спадщину після смерті якого прийняла вона, спадкоємиця за законом, подавши до Ставищенської районної державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Особами, які пропустили строк на прийняття спадщини є діти спадкодавця: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 7 жовтня 2020 року державний нотаріус Ставищенської районної державної нотаріальної контори відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний будинок через відсутність державної реєстрації права власності на ім'я померлого та відсутність правовстановлюючого документа на нього. На приватизованій земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташовані: житловий будинок «А» з прибудовою «а», загальною площею 43,3 кв. метри, житловою площею 14,7 кв. метри, господарські споруди: погріб з шийкою «В», сарай «Б», убиральня «Г», огорожа №1, ворота з хвірткою №2, інвентаризаційною вартістю 108257 гривень.
Позивач просить суд визнати за нею в порядку виділення частки в спільному майні подружжя право власності на Ѕ частину вищевказаного житлового будинку та право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 Ѕ частину вказаного житлового будинку загальною площею 43,3 м2, житловою площею 14,7 м2 , вартістю 108257 гривень.
Позивач в судове засідання не прибула, в позовній заяві просила справу розглядати без її участі (а.с. 2-7).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, відповідач направив до суду заяву, в якій позовні вимоги визнали, просять справу розглядати без участі їх представника (а.с. 86).
Треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не прибули,направили до суду заяви, в яких проти задоволення позову не заперечили (а.с. 83, 85).
Суд, розглянувши письмову заяву про визнання позову представником відповідача, та перевіривши матеріали справи, вважає, що визнання представником відповідача позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Матеріалами справи встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , 1959 року побудови, належав до майна двору робітників та службовців, головою якого був ОСОБА_4 , а членом його дружина - позивач (а.с.10-15, 20).
Рішенням виконкому Ставищенської районної ради від 22 жовтня 1991 року № 163 (а.с. 16) право власності на вказаний будинок визнане за ОСОБА_4 .
Проте, реєстрація права власності на вказаний житловий будинок до 01.01.2013 р. не була проведена і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно інформація щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок відсутня (а.с. 17, 59).
Відповідно до копії технічного паспорта (а.с. 23-25), витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 26), витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 27-29) на приватизованій земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташовані: житловий будинок «А» з прибудовою «а», загальною площею 43,3 кв. метри, житловою площею 14,7 кв. метри, господарські споруди: погріб з шийкою «В», сарай «Б», убиральня «Г», огорожа №1, ворота з хвірткою № 2, інвентаризаційною вартістю 108257 гривень.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 18). До спадкового майна померлого належить 1/2 частина вищевказаного житлового будинку.
З копії спадкової справи (63-70) встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 , яка подала до Ставищенської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна. Діти померлого, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до Ставищенської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталися.
7 жовтня 2020 року державний нотаріус Ставищенської районної державної нотаріальної контори Цимбалюк В.М. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок через відсутність документів, які б підтверджували належність спадкового майна спадкодавцеві (а. с. 19).
Відповідно до п.20 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (затверджених ЦСУ СРСР 12 травня 1985 року №5-24/26) суспільна група господарства визначається у залежності від роду занять голови господарства (сім'ї).
У відповідності до вимог статей 100,101 ЦК УРСР (1963 року) в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий, будинок і трудові заощадження. В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його).
Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року, п. 45 Інструкції про порядок вчинення, нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР №. 1/5 від 19 січня 1976 року підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувану на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.
Пунктом 11 Постанови Ради Міністрів УРСР від 18 грудня 1981 року № 618 „Про індивідуальне житлове будівництво" встановлено, що свідоцтва про право власності на закінчені будівництвом індивідуальні жилі будинки з надвірними будівлями в сільській місцевості видають виконкоми селищних і сільських Рад народних депутатів.
Статтею 12 Закону України „Про власність", який набрав чинності 15 квітня 1991 року, визначено, що у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», суди повинні ураховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.
Згідно ч. 1 ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР України (1963 р.) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно з ч. 1 ст. 529 УРСР України (1963 р.) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК УРСР (1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Частиною першою статті 553 УРСР України (1963 р.) передбачено, що спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами (документами), підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_4 за життя набув права власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС УРСР, а позивач набула права власності на 1/2 частину даного житлового будинку відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС УРСР та на Ѕ його частину в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 , і оскільки відповідачем позов визнається, то його слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 120, 524, 529, 548, 549, 553 ЦК УРСР (1963), ст.ст. 15 ч. 1, 392, 1218, 1223 ч. 2, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 81, 141, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку виділення частки в спільному майні подружжя право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 та право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 43,3 м2, житловою площею 14,7 м2 , вартістю 108257 (сто вісім тисяч двісті п'ятдесят сім) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ставищенський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Т. Н. Скороход