Справа № 362/6171/20
Провадження № 2/362/2809/20
04.12.2020 року суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Лебідь-Гавенко Г.М. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на домоволодіння загальною площею 0,47 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 33080437) та земельну ділянку кадастровий номер 3221487401:01:012:0073 площею 0,164 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1729017532214).
Перевіривши позовну заяву й додані до неї матеріали, приходжу до висновку про те, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Позовна заява не відповідає вимогам ст.ст.175-177 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 5) позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Однак, в позовній заяві зазначено відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, але не додано доказів, що відповідач отримав вимоги, від позивача.
Крім того, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Таким чином, копії будь-яких документів мають засвідчувати їх дійсність, оскільки мають бути виготовлені виключно з оригіналів цих документів.
Отже, суд наголошує, що копії документів подаються до суду належно завіреними.
Зазначаючи про належність засвідчення копії суд вказує, що копія має бути належної якості, щоб на ній можна було прочитати весь текст документа, чітко було видно всі реквізити, поля документа не було порушено, з відміткою про засвідчення копії документа, особою, яка його посвідчує, яка складається: зі слів "Згідно з оригіналом", назви та особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису, та печатки (для нотаріального завірених копій, копій, що подаються адвокатом як представником (за наявності такої печаті), чи які подаються юридичними особами публічного та приватного права).
Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 95 ЦПК України, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 ЦПК України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Додані до позовної заяви документи всупереч вимогам п. 2 ст. 95 ЦПК України не завірені належним чином, в тому числі і судове рішення, що позбавляє суд можливості визначити його чинність на час звернення позивача до суду.
Положеннями п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
За аналізом наведених правових норм, суддя вказує на те, що зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», - у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Як вбачається, позивачем зазначено ціну позову проте позовна заява з доданими до неї документами не містить відомостей про дійсну вартість нерухомого майна на час пред'явлення позову, а тому позивачу слід надати обґрунтування визначеної ним ціни позову на час звернення до суду.
Законодавець у частині першій статті 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст. 208 ЦК України договір між фізичними особами укладається в письмовій формі. Правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Позивачем обґрунтовується позовна заява, що відповідач взяв у борг грошові кошти, якщо він їх не поверне то він зобов'язується переоформити на позивача належний йому будинок.
Позивачем не зазначено, яким саме способом повинен бути переоформлений будинок та чи такий договір був підписаний та нотаріально посвідчений, зареєстрований, тому позивачу потрібно уточнити чи правильно він обрав спосіб захисту порушеного права.
Оскільки, суд позбавлений можливості встановити чи сума передана відповідачу на підставі розписки є авансом за нерухомість, яка має бути продана на підставі договору купівлі-продажу укладеному у майбутньому (або неукладеному) або є борговою розпискою.
Недоліки позовної заяви підлягають усуненню шляхом подання до суду позовної заяви у новій редакції, з урахуванням викладених вимог до неї, у тій кількості її примірників та додатків, скільки осіб заявлено відповідачами та/або третіми особами у справі.
У відповідності до частини першої ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що встановлено положеннями частини третьої ст. 185 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 174-177, 184, 185, 352-355 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно- залишити без руху та надати строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Роз'яснити, що у разі не усунення недоліків у встановлений в ухвалі строк, позовна заява буде вважатись неподаною та повертається позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко