Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
"16" грудня 2020 р. № 520/9127/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Заічко О.В.,
при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові заяву представника позивача про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 р. в адміністративній справі № 520/9127/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Заявник звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою, в якій просить суд: встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 р. по даній справі шляхом: зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 90% грошового забезпечення з 01.01.2018, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018р., без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативного правових актів (постанова №649 від 22.08.2018 року), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені відповідно до вимог процесуального законодавства.
Суд, на підставі ч.2 ст.378 КАС України, вважає можливим розглянути заяву у письмовому провадженні.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Розглядаючи заяву, після повернення до Харківського окружного адміністративного суду справи №520/9127/18 з Верховного Суду, направленої для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 року, суд встановив наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення та у зменшенні розміру пенсії з надбавками позивачу за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року протиправними.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 90% грошового забезпечення з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року, здійснивши виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 січня 2018 року однією сумою.
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії з надбавками ОСОБА_1 за рахунок виплати лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, здійснивши виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 січня 2018 року однією сумою.
Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі №520/9127/18 - залишено без змін.
Судове рішення по даній справі набрало законної сили 15.04.2019 року, видано відповідні виконавчі листи.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 08.08.2019 р. відкрито виконавче провадження № 59739959 з виконання виконавчого листа по справі № 520/9127/18, виданого Харківським окружним адміністративним судом.
В рамках зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем постановами від 01.10.2019 року та від 04.03.2020 року на боржника накладались штрафи за невиконання рішення, а також попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
04.03.2020 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження виконавчого провадження № 59739959.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 2000-0203-8/15286 від 17.04.2020 р. повідомлено, що відповідачем на виконання судового рішення у справі №520/9127/18 проведено перерахунок пенсії позивачу та різницю пенсії за період з 15.04.2019 по 31.05.2019 у сумі 3429,30 грн. виплачено у червні 2019 року. Різниця пенсії за період з 01.01.2018 по 14.04.2019 в сумі 25645,20 грн., яка нарахована на виконання рішення суду, у розмірі буде виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 р. № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №788).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не надано жодного доказу на підтвердження виконання рішення суду.
Таким чином, боржником частково виконано судове рішення по справі № 520/9127/18, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Положеннями Закону України “Про виконавче провадження” визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч. 1, 3, 8 ст.378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Ухвалу суду за результатами розгляду питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Тобто, у випадку наявності обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення, сторона або державний виконавець можуть звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Одночасно, суд зазначає, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 р. у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Тобто, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 р. у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. по справі № 840/3112/18.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Тобто, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).
Враховуючи, що в межах справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
При цьому, відповідно до положень Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Таким чином, суд вважає, що заява представника позивача про встановлення способу виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 р. по справі №520/9127/18, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 248,256, 294, 295, 297, 378 КАС України, суд, -
Заяву представника позивача про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 р. в адміністративній справі № 520/9127/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 р. по справі № 520/9127/18 шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3-й під'їзд, 2-й поверх) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію у розмірі 90% грошового забезпечення з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 року, без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативного правових актів (постанова №649 від 22.08.2018 року), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Ухвала набирає законної сили негайно після підписання, проте, може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Суддя Заічко О.В.