Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
09 грудня 2020 р. № 520/13683/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бідонька А.В.
при секретарі судового засідання - Турко А.В.,
за участю:
представника позивача - Какосян Т.М.,
представника Державної міграційної служби України - Кезлі М.Д.,
представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - Кезлі М.Д.
розглянувши в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, б. 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- Скасувати рішення Державної міграційної служби України № 125-20 від 09.09.2020р.:
- Скасувати наказ Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області №90 від 05.08.2020р. про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту;
- Зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Державної міграційної служби України від 09.09.2020 №125-20 та Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №97 від 05.08.2020 року є незаконними та необґрунтованим, прийнятими в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження.
Ухвалою суду від 12.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у вищевказаній адміністративній справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідачів, Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, через канцелярію суду 02.11.2020 року надав відзив в якому з поданим позовом не погодився, просив позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на те, що позивач під час звернення не подав доказів і не навів доводів, котрі б засвідчували хоча б найменшу наявність підстав для визнання або біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту .
Представник позивача в судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені у позовній заяві та просив задовольнити позов.
Представник відповідача та третьої особи в судове засідання прибув, проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кабул республіка Афганістан, є громадянином республіки Афганістан, за етнічним походженням таджик. Разом із батьками, трьома сестрами та братом проживав до весни 2016 року у районі Паштун Кот міста Маймана, яке є центром провінції Фар'яб.
У квітні 2017 року позивач прибув на територію України з метою отримання захисту.
15.05.2017 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом ГУ ДМС у Харківській області від 02.06.2017 року № 83 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вказаний наказ позивачем оскаржений до ДМС України, рішенням якої від 14.12.2017 року № 125-17 скарга залишена без задоволення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 року у справі № 820/381/18, що набрало законної сили 23.04.2018 року, скасовано наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 02.06.2017 року № 83 та рішення ДИМ України від 14.12.2017 року № 125-17 та зобов'язано ГУ ДМС України в Харківській області розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На виконання означеного судового рішення Наказом ГУДМС України в Харківській області від 23.07.2018 №178, прийнято рішення про розгляд питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідачем повторно було досліджено документи особової справи позивача та проведено з ним співбесіду. За результатами проведених заходів складено висновок від 19.02.2019 року та прийнято рішення № 135-19 від 12.04.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач оскаржив зазначене рішення до Харківського окружного адміністративного суду, який рішенням від 27.06.2019 у справі №520/4270/19, задовольнив адміністративний позов заявника: скасував рішення ДМС України від 12.04.2019 та зобов'язав останню повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ДМС України звернулася з апеляційною скаргою до Другого апеляційного адміністративного суду (далі - ДААС), який постановою від 28.11.2019 у справі №520/4270/19, задовольнив її скаргу: скасував рішенняХарківського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заявника відмовив.
Позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - КАС), який постановою від 23.04.2020 у справі №520/42702/19 (адміністративне провадження №К/9901/1096/20), залишив без задоволення його скаргу, а постанову ДААС від 28.11.2019 без змін.
Позивач 05 серпня 2020 року вдруге звернувся до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Харківській області з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
05.08.2020 року позивач отримав від Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №90 від 05.08.2020р.
У повідомленні зазначено, що на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №197 від 05.08.2020р. згідно з частиною шостою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .
Не погодившись з таким рішенням позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України, у якій просив скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №197 від 05.08.2020р про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .
29.09.2020 р. позивач отримав Повідомлення №102 від 24 вересня 2020 року про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребу є додаткового захисту, в якому було зазначено, ДМС України прийнято рішення №125-20 від 09 вересня 2020 про відхилення скарги на наказ Головного управління ДМС України в Харківській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач оскаржує наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №90 від 05.08.2020р. про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту , проте судом встановлено що позивачу було відмовлено в прийнятті заяви саме наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №197 від 05.08.2020р
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
Вважаючи рішення Державної міграційної служби України віл 09.09.2020р. №125-20 та наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №197 від 05.08.2020р. незаконними та протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі приписи норм чинного законодавства.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України від 08.07.2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).
Відповідно до п.п. 1 та 13 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 4 ст. 1 Закону № 3671-VI передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Положеннями ч. 7 ст. 7 Закону № 3671-VI, встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Відповідно до пункту 195 цього Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Отже, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
З матеріалів справи судом встановлено, що питання щодо визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту вже розглядалось відповідачем та ДМС України рішенням від 12.04.2019 №135-19 відмовили позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки стосовно нього встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статі 1 Закону, а також встановлено перебування позивача , до прибуття в Україну з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у третій безпечній країні.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду 28.11.2019 у справі №520/4270/19, яка постановою Верховного суду від 23.04.2020 у справі №520/42702/19 залишена без змін, визнано законним рішення ДМС України від 12.04.2019 №135-19 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Аналіз поточної заяви ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказує на ідентичність повідомлених ним побоювань повернення до країни громадянської належності із побоюваннями, повідомленими ним під час свого першого звернення за захистом в Україні - це побоювання зазнати переслідування з боку представників руху «Талібан» та інших, подібних до нього терористичних організацій.
Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем не надано нових аргументованих та обґрунтованих пояснень про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності та доказів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, суд приходить до висновку, що відповідачі приймаючи рішення від 09.09.2020 №125-20 та наказ №97 від 05.08.2020 року діяли у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, б. 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 16 грудня 2020 року.
Суддя Бідонько А.В