Справа № 643/17856/20
Провадження № 3/643/4545/20
14.12.2020 року суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 156270 від 13.10.2020 року, 13.10.2020 року о 15 год. 00 хв. в м. Харкові по вул. Салтівське Шосе, буд. 47/2, в магазині «Саміна», ОСОБА_1 знаходився без захисної маски на обличчі, чим порушив постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року.
Вказані дії кваліфіковані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, повідомлявся своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причину не явки суд не повідомив.
З огляду на положення ч. 2 ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою не передбачена обов'язкова участь правопорушника при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зважаючи на неодноразові неявки ОСОБА_1 у судове засідання та його належне повідомлення, беручи до уваги строки розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за його відсутність.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наявних у справі відомостей щодо часу, місця, способу настання обставин цього адміністративного правопорушення, та безпосередньо ролі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Про вчинення адміністративного правопорушення, як це передбачено ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення, уповноваженою на те посадовою особою складається протокол, який повинен бути складений у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Протокол про адміністративне правопорушення це процесуальний документ, з якого починається розгляд справи про вчинення фізичною особою адміністративного правопорушення, і кінцевим результатом якого є прийняття судом судового рішення від імені держави на підставі всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом та забезпечення виконання винесеної постанови.
Згідно зі ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов'язкове відображення в протоколі трьох складників: фактичних обставин; правової кваліфікації; формулювання порушення.
При цьому під формулюванням порушення (суть) розуміється короткий виклад тексту диспозиції правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула звинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого діяння, а юридичне формулювання (формула та формулювання) - це правова модель діяння, вказівка на правові норми, порушення яких інкримінується особі.
У той же час, підставами застосування норми закону є скоєння діяння, фактичні обставини якого й зумовлюють її вибір. Коли фактичні обставини діяння й норма права, яка передбачає відповідальність за його скоєння, встановлені правильно, однак неправильно обрана форма закону - застосована не та частина статті закону, чи редакція статті, яка не була чинною на момент порушення, або ж не давала підстав для застосування її зворотної дії в часі, указівка на сам закон, то таке застосування закону про відповідальність є незаконним.
Адже, юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові, як-то: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Підставою притягнення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона).
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об'єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
За змістом ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Статтею ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення в редакції, що діяла станом на час складення протоколу, було передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами .
Норма ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення є бланкетною, а тому серед ознак такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюється відповідні правила поведінки та приписів якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В протоколі про адміністративне правопорушення від 13 жовтня 2020 року зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020.
Між тим вказана постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 в редакції, що діяла станом на 13.10.2020 р., містить лише один пункт, згідно якого установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.
Будь-яких інших норм, в тому числі тих, що регулюють використання масок, постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 станом на час складення протоколу не містила.
Таким чином, в протоколі про адміністративне правопорушення фактично не зазначено суть адміністративного правопорушення.
Також, суд враховує, що будь-яких доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 знаходився без захисної маски на обличчі у магазині «Саміна», за адресою: м. Харків, вул. Салтівське Шосе, буд. 47/2, суду не надано.
Крім протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту співробітника поліції, будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.
При цьому, суд зазначає, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що зазначено в рішеннях ЄСПЛ по справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» («Karelin V. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року).
Оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю суд враховує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Так, Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Також, відповідно до положень статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
На переконання суду, відомості, відображенні у протоколі про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення є сумнівними з вищезазначених підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту».
Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
За таких обставин, суд вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки його вину не доведено належним чином, що є неприйнятим та суперечить, як нормам національного законодавства, так і міжнародного.
Згідно з п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оскільки протоколом не визначено, які саме правила були порушені ОСОБА_1 та яким нормативно-правовим актом ці правила встановлено, суд вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не доведена поза розумним сумнівом, у зв'язку з чим провадження у даній справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності складу та події адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 7, 245, п. 1 ч. 1 ст. 247, 251, 252, 266, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,-
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо ОСОБА_1 закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя Н.В. Новіченко