Справа № 522/21158/19
Провадження № 2-а/522/128/20
09 грудня 2020 року Приморський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання Шеян І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 21 січня 2019 року за № 53 в частині заборони подальшого в'їзду в Україну терміном на три роки, -
Позивач 13.12.2019 року звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 21 січня 2019 року за № 53 в частині заборони подальшого в'їзду в Україну терміном на три роки.
Позивач посилався на те, що 21 січня 2019 року провідним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній мірації, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в Одеській області Оганезовим С.С. розглянуто матеріали відносно позивача - ОСОБА_1 , громадянина ОСОБА_2 та прийнято рішення №53 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким примусово повернуто в країну походження позивача, зобов'язано його покинути територію України, та другим пунктом рішення відповідач заборонив в'їзд на територію України позивачу строком на 3 (три) роки.
Вважаючи, що відповідачем прийнято протиправно рішення про заборону в'їзду позивачу на територію України строком на три роки, внаслідок чого оскаржуване рішення у відповідній частині підлягає скасуванню, позивач вимушений звернутись до суду по захист своїх прав.
Ухвалою суду від 26 грудня 2019 року у вказаній справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 13 лютого 2020 року.
27 січня 2020 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в котрому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення прийняте в рамках діючого законодавства та з урахуванням усіх обставин по справі.
У судове засідання 13 лютого 2020 року з'явився представник позивача та представник відповідача. Судом роз'яснено сторонам права та задоволено клопотання представника позивача про відкладення слуханням справи, у судовому засіданні оголошено перерву на 07 квітня 2020 року.
У судове засідання 07 квітня 2020 року учасники справ не з'явились, про дату та час слухання справи сповіщались у встановленому законом порядку, справа слуханням відкладена на 27 липня 2020 року.
У судове засідання 27 липня 2020 року з'явився представник позивача, заперечення на заяву про залишення позовних вимог без розгляду підтримав, просив відмовити в задоволенні заяви. Відповідач до суду не з'явився, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. Судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника відповідача Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, справа слуханням відкладена на 10 серпня 2020 року.
У судове засідання 10 серпня 2020 року з'явився представник позивача, представник відповідача до суду не з'явився, про дату та час слухання справи сповіщався у встановленому законом порядку, справа слуханням відкладена на 26 жовтня 2020 року.
У судове засідання 26 жовтня 2020 року учасники справ не з'явились, про дату та час слухання справи сповіщались у встановленому законом порядку, справа слуханням відкладена на 09 грудня 2020 року.
У судове засідання 09 грудня 2020 року з'явився представник позивача та представник відповідача. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позовної заяви на підставі наведених у позовній заяві доказів. Представник відповідача, котрий проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 21 січня 2019 року провідним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній мірації, реадмісії та видворення ГУ ДМС України в Одеській області Оганезовим С.С. розглянуто матеріали відносно позивача - ОСОБА_1 , громадянина ОСОБА_2 та прийнято рішення №53 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким примусово повернуто в країну походження позивача, зобов'язано його покинути територію України, та другим пунктом рішення відповідач заборонив в'їзд на територію України позивачу строком на 3 (три) роки.
Не погоджуючись із вказаним рішенням по справі про адміністративне правопорушення, в частині заборони позивач в'їзду на територію України позивачу строком на 3 (три) роки, він звернувся до суду з дійсним позовом.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Стаття 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно частини 1 статті 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Між тим, стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Кодексом України про адміністративні правопорушення закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб.
Статтею 268 КУпАП встановлено перелік прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема: особа має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права; справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
За змістом статей 245, 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, з урахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту неправомірності дій позивача покладається на відповідача.
Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т. і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошувалось, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Між тим, у матеріалах справи не міститься доказів, які б підтверджували наявності такої складової правопорушення як вина позивача (умислу чи необережності) у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, зокрема, такі докази не зазначені і в протоколі про адміністративне правопорушення.
При винесенні рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця, щодо якого приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону №3773.
Як вбачається з оскаржуваного рішення про примусове повернення в країну походження, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку, під слідством та судом в Україні не перебуває, обставин, які б забороняли б в'їзд в Україну відповідно до статті 13 Закону №3773 не виявлено.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Отже, відповідачем не було надано суду беззаперечних доказів, які б підтверджували вину позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП, правомірність винесення рішення в частині заборони йому в'їзду на територію України на протязі трьох років, що є безумовною підставою для задоволення позову.
Таким чином, обставини адміністративного правопорушення, викладені в оскаржуваній постанові, та як наслідок рішення в частині заборони йому в'їзду на територію України на протязі трьох років, не відповідають дійсності та суд вважає, що у цій частині рішення підлягає скасуванню.
Також, відповідно ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
При цьому, скасування постанови здійснюється судом без необхідності визнання такої протиправною в силу вичерпного переліку повноважень суду (ч. 3 ст. 286 КАС України) у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, ту обставину, що відповідачем не було надано до суду доказів правомірності заборони в'їзду позивачу на територію України на протязі трьох років, в цій частині рішення винесене без достатніх правових підстав та скасовує його в цій частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись, ст. ст. 10, 23, 38, 245, 254, 256, 268, 289, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 102, 158-163 КАС України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 21 січня 2019 року за № 53 в частині заборони подальшого в'їзду в Україну терміном на три роки - задовольнити.
Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21 січня 2019 року за № 53 року про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження в частині заборони подальшого в'їзду в Україну терміном на три роки - скасувати.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Приморський районний суд м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення суду.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 11 грудня 2020 року.
Суддя: Ю.Б. Свячена