Справа № 750/13096/18 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/722/20
Категорія - ч.3 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2
09 грудня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Чернігові кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за № №12018270010005990, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2020 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Козилівка Корюківського району Чернігівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз:
-18.10.2016 року Деснянським районним судом м. Чернігова за ч.2 ст.309, ст.ст.75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
з участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_8
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, і призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.10.2016 року і остаточно призначено йому покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 визначено обчислювати з моменту його фактичного затримання.
Стягнуто з нього на користь держави 715 грн. процесуальних витрат.
Питання про речові докази вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.08.2018, в період часу з 02 год. 00 хв. по 02 год. 40 хв., ОСОБА_7 , маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, діючи повторно, шляхом вільного доступу, проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки з коридору спільного користування, таємно викрав велосипед марки “ARDIS CTB 26 ST “SANTANA”, вартістю 2246,58 грн., що належить ОСОБА_9 та велосипед марки “ARDIS VICTORY CTB”, вартістю 2608,70 грн., що належить ОСОБА_10 , чим заподіяв потерпілим матеріальну шкоду на зазначену вище суму.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого просить вирок змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 185 на ч. 2 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком від 18.10.2016 року і остаточно призначити покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК України, судом не враховано, що події відбувалися в нічний час, тому обвинувачений міг не помітити таблички з номером квартири та кілька дзвінків, враховуючи те, що двері були відчинені. Зважаючи на те, що обвинувачений перебував у гуртожитку, то вище вказане свідчить про те, що обвинувачений міг не розуміти, що проникає до окремого житла, тому висновки суду у протилежному є сумнівними.
Зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року (справа №569/1111/16-к) встановлено, що наявність режиму вільного доступу до приміщення свідчить про законність входження у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою - незаконним, фактично увійшла у житло з обмеженим режимом доступу, такі дії мають кваліфікуватися без ознаки «проникнення».
З показань обвинуваченого вбачається, що умисел на заволодіння чужим майном виник у нього в той момент, коли він побачив велосипеди. Згідно показань потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_11 , велосипеди стояли у місці, з якого їх не видно із дверей, що також підтверджує те, що умисел на заволодіння чужим майном виник у ОСОБА_12 вже після проникнення до приміщення. Судом даній обставині не було надано оцінки.
Щодо моменту виникнення умислу на заволодіння чужим майном та його впливу на кваліфікацію злочинів, поєднаних з проникненням до житла чи іншого володіння особи, то Верховний Суд, окрім іншого, зазначав, що не можна кваліфікувати як такі, що вчинені з проникненням у житло, дії особи, яка потрапила до житла без умислу заволодіти чужим майном, однак заволоділа ним.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених в ній підстав.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при ухваленні судового рішення
Відповідно до вимог ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК України на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК України.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки «проникнення в житло» є безпідставними.
Так, житло - це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно, за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом.
Проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки проникнення не має.
Обов'язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 , маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, діючи повторно, шляхом вільного доступу, проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки з коридору спільного користування, таємно викрав два велосипеди.
Суд першої інстанції дійшов такого висновку, зокрема, на підставі показань потерпілої ОСОБА_9 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що того дня перебувала на роботі, коли їй подзвонила сусідка і повідомила про зникнення велосипедів, які зберігалися у приміщенні квартири. Квартира являє собою поверх колишнього гуртожитку на 8 кімнат, відокремлена від сходів дверями із табличкою з номером квартири « АДРЕСА_3 » та окремими дзвінками на кімнати. Приміщення загального холу належить власникам усієї квартири. У загальному холі, крім велосипедів, знаходяться пральні машинки, двері до спільних комірчини, душових, кухні. Оцинковані двері до квартирі завжди зачинені і замкнені. Велосипеди стояли у місці, з якого їх не видно із дверей.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що є чоловіком потерпілої ОСОБА_9 . Того дня дома не перебував. Йому подзвонила дружина і повідомила про крадіжку велосипеда із загального холу. Двері до даного приміщення завжди замикаються, мають табличку з номером квартири « 31» та три окремі дзвінки для різних кімнат.
Під час слідчого експерименту від 22.11.2018 року ОСОБА_7 вказав, що 06.08.2018 року в період часу з 02 год.00 хв. по 02 год. 40 хв. він піднявшись на ліфті на дев'ятий поверх за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки вхідні двері були не замкнені на ключ, шляхом вільного доступу, він відчинив двері та потратив до квартири. Пішов сходив до ванної кімнати, потім повертаючись звідти, він побачив, як під стінкою в тамбурі спільного користування, стоять два велосипеди. З корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, він вирішив їх вкрасти. Спочатку взяв один велосипед без рами та вивів його з квартири, спустився з ним сходами на перший поверх, вивів з будинку та поставив під під'їзд, потім повернувся за іншим велосипедом, який таким самим чином вивів з квартири, потім під'їзду. Дала він забрав ці велосипеди та заховав їх в кущах в районі Олександрівки (т. 1 а.п.135-140 ).
Згідно протоколу огляду місця події від 06.08.2018 року, оглянуто житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , який являє собою 9-ти поверхову будівлю, між 8 та 9 поверхом розташовані металеві двері із врізним замикаючим пристроєм без видимих ушкоджень, через які здійснюється вхід до коридору загального користування (т.1 а.п.100-103).
Згідно копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_4 , це квартира посімейного спільного заселення, є єдиним об'єктом нерухомого майна, має службові приміщення, що знаходяться у спільному користуванні (т. 2 а.п. 46-49).
Показання потерпілої узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_13 та іншими доказами, які були дослідженні судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що конкретна обстановка вчиненого обвинуваченим злочину, а саме проникнення до відокремленого приміщення, з металевими вхідними дверима, які мають замок, табличку з номером квартири та декілька дзвінків, де у холі розміщується майно, що не характерно для приміщень із загальним доступом, свідчить про наявність в діях обвинуваченого всіх ознак, як суб'єктивної, так і об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, в зв'язку з чим суд першої інстанції правильно кваліфікував його дії як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням в житло, а тому доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.
Покарання ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та наявності обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою безумовне скасування чи зміну вироку під час перегляду апеляційним судом оскарженого вироку не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2020 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4